Постанова № 67749211, 10.07.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2017 р. Справа № 922/768/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився,

відповідача – не з’явився,

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.1464Х/3-38) на рішення господарського суду Харківської області від 11.04.2017 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К", м.Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод Салтівський" , м.Харків

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод Салтівський" 190000 грн. заборгованості за договором поставки №315 від 02.12.2016, 874,39 грн. 3% річних та 12824,43 грн. пені.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.04.2017 року у справі № 922/768/17 позов задоволено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу без участі його представника, не задовольнив клопотання ТОВ «Хлібзавод Салтівський» про відкладення розгляду справи, чим порушив норми процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, а також ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також відповідач надав суду доповнення до апеляційної скарги від 25.05.2017 року, в яких вказав, що позивачем при розрахунку пені застосовано невірні облікові ставки Національного банку України, у зв’язку з чим за період з 29.12.2016 року по 22.02.2017 року розмір пені складає 8161 грн.

В уточненні від 15.06.2017 року до апеляційної скарги відповідач зазначив про повне погашення ним суми основного боргу в розмірі 190000 грн., 874,39 грн. 3% річних, 8181 грн. пені та 3055,49 грн. судового збору, в підтвердження чого надав суду платіжні доручення від 09.06.2017 року та від 12.06.2017 року. Просив провадження у справі припинити.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

В судове засідання 10.07.2017 року позивач та відповідач не з’явились, хоча належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за їх відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

02.12.2016 року між ТОВ „Епіцентр К” (постачальник) та ТОВ “Хлібзавод Салтівський” (покупець) укладено договір поставки №315 (далі - договір) (а.с.18).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов’язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити цукор кристалічний в мішках по 50 кг ( далі - товар), в кількості, асортименті та за цінами, вказаними в узгоджених сторонами специфікаціях та накладних, які є невід’ємною частиною договору.

Згідно п.2.1 договору, поставка товару здійснюється транспортом постачальника та за рахунок постачальника за наступною адресою: м.Харків, вул.Гвардійців-Широнінців, 1 та вул.Польова, 55 (склади покупця).

Постачальник здійснює поставку товару протягом 3 днів з моменту отримання заявки від покупця. В заявці вказується асортимент, кількість, ціна товару та дата його поставки (п.2.2 договору).

В п.2.3. договору зазначено, що асортимент, ціна та інші характеристики товарів, що постачаються, остаточно визначаються у товарних (товарно-транспортних) накладних, які мають відповідати замовленню.

Ціна товару, що передається вказується в узгоджених специфікаціях та накладних, які є невід’ємною частиною договору (п.4.1 договору).

Пунктом 4.2 договору передбачено порядок розрахунків: розрахунок за товар, поставлений за цим договором, здійснюється у безготівковій формі в українській валюті — гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, через установу банку згідно із правилами передбаченими чинним законодавством України для безготівкових розрахунків, протягом 10 банківських днів з моменту поставки товару.

Датою поставки товару вважається дата, вказана в накладній, яка підтверджує отримання товару покупцем.

Згідно з п. 8.1. договору у випадку порушення своїх зобов’язань за цим договором, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України.

У відповідності до п. 8.3. договору, покупець за порушення терміну, визначеного у п. 4.3. цього договору, зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017 року. Дія договору припиняється із закінченням терміну його дії та після виконання сторонами своїх зобов’язань за цим договором (п.12.1 договору).

На виконання умов вказаного договору, позивач поставив відповідачу товар на суму 308000 грн., що підтверджується видатковою накладною №Рнк/КН-0023596 від 14.12.2016 року та довіреністю №М-00000001750 від 13.12.2016 року (а.с.22, 23).

Як вказує позивач, у зв’язку із неналежним виконанням відповідачем своїх обов’язків з оплати поставленого товару, останньому направлялась претензія №218 від 17.01.2017 року з вимогою сплатити заборгованість в розмірі 308000 грн. (а.с.24).

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач, в порушення п.4.3 договору, вартість поставленого товару в добровільному порядку повністю не оплатив, у зв’язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 190000 грн., 3% річних в сумі 874,39 грн. та 12824,43 грн. пені.

Судова колегія приймає до уваги наступне.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцю у строк, встановлений договором купівлі-продажу, якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з положеннями статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" видаткова накладна є первинним документом, що підтверджує здійснення господарської операції та містить відомість про неї.

Як визначено в 4.2 договору, датою поставки товару вважається дата, вказана в накладній, яка підтверджує отримання товару покупцем.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на суму 308000 грн., що підтверджується видатковою накладною №Рнк/КН-0023596 від 14.12.2016 року та довіреністю №М-00000001750 від 13.12.2016 року.

Вказана накладна підписана представниками сторін, скріплена печатками підприємств та містить всі обов’язкові реквізити, передбачені ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Факт поставки товару відповідачем не заперечується.

Обов’язок покупця здійснити розрахунок за товар протягом 10 банківських днів з моменту поставки товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, передбачений п.4.3 договору, ним не виконаний.

Таким чином, позивач має право вимагати у відповідача належного виконання умов договору поставки, в тому числі оплатити поставлений відповідачу товар в повному обсязі, згідно підписаної сторонами договору накладної.

Сума боргу відповідача підтверджується наданим позивачем матеріалами (договором, накладною, довіреністю на отримання товару, розрахунком ціни позову).

Як зазначено в позові позивачем та не спростовано відповідачем, не оплаченим залишився товар на суму 190000 грн.

Враховуючи непогашення відповідачем повністю суми основного боргу, вказаної позивачем, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 190000 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 874,39 грн. за період з 29.12.2016 року по 22.02.2017 року.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України)

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз’яснено в п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань»: сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З видаткової накладної №Рнк/КН-0023596 вбачається, що товар отримано відповідачем 14.12.2016 року, а отже, відповідно до п.4.3 договору, строк оплати товару сплинув 28.12.2016 року.

Таким чином, з 29.12.2016 року розпочалось прострочення відповідачем виконання зобов’язання з оплати товару та, відповідно, із вказаної дати є підстави для нарахування процентів річних від суми боргу.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов’язання, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних за період з 29.12.2016 року по 22.02.2017 року в сумі 874,39 грн.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача пеню за період з 29.12.2016 року по 22.02.2017 року в розмірі 12824,43 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Відповідно до п. 8.3. договору, покупець за порушення терміну, визначеного у п.4.3. цього договору, зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення

При розрахунку розміру пені позивачем застосовано облікову ставку Національного банку України – 22%.

Однак, як вбачається з даних офіційного сайту Національного банку України, в період за який позивачем нараховано пеню ( з 29.12.2016 року по 22.02.2017 року), облікова ставка Національного банку України становила 14%.

Судом першої інстанції вказану обставину не враховано та безпідставно стягнуто з відповідача пеню в розмірі 12824,43 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів, здійснивши власний розрахунок пені за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, встановила, що розмір заявленої до стягнення з відповідача пені за період з 29.12.2016 року по 22.02.2017 року складає 8161 грн., а отже, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Судова колегія також приймає до уваги, що під час апеляційного провадження у даній справі відповідач сплатив суму основного боргу в розмірі 190000 грн., 3% річних в сумі 874,39 грн., 8161 грн. пені та 3055,49 грн. витрат зі сплати судового збору, що підтверджується платіжними дорученнями №5178 від 09.06.2017 року, №5185 від 12.06.2017 року, №5180 від 09.06.2017 року, №5181 від 09.06.2017 року, №5179 від 09.06.2017 року (а.с.70-74).

Разом із тим, враховуючи, що відповідачем виконано зобов’язання з оплати поставленого товару після прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі, відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про припинення провадження у справі.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та прийнято оскаржуване рішення без участі його представника, чим порушено норми процесуального права, а також ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 06.03.2017 року порушено провадження у справі №922/768/17 та призначено позовну заяву до розгляду на 20.03.2017 року (а.с.2).

17.03.2017 року до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв’язку із неможливістю представника з’явитись в судове засідання (а.с.28).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.03.2017 року у даній справі задоволено вказане клопотання відповідача та відкладено розгляд справи на 11.04.2017 року (а.с.34).

Однак, в судове засідання 11.04.2017 року відповідач знову не з’явився та звернувся до суду із аналогічним клопотанням про відкладення розгляду справи у зв’язку із неможливістю прибуття представника в судове засідання.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Як роз’яснено в підпункті 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції": господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що в клопотанні від 11.04.2017 року відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження викладених обставин, не доведено неможливість заміни представника та не зазначено, з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, яким чином неявка представника відповідача унеможливить розгляд даної справи.

Крім цього, за приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідач вже заявляв суду першої інстанції аналогічне клопотання від 17.03.2017 року, яке було задоволено судом та ухвалою суду від 20.03.2017 року розгляд справи відкладався.

Таким чином, відповідачу були створені належні умови для реалізації своїх процесуальних прав (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомлення із матеріалами справи, подання письмових пояснень тощо).

В п.п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, а також достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, судом першої інстанції правомірно відмолено відповідачу в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та прийнято рішення за відсутності його представника.

Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції приписів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) щодо права кожного на справедливий суд є безпідставними, оскільки розгляд справи тривав більш як місяць, а отже, відповідач мав можливість скористатись своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, зокрема, надати письмові пояснення та взяти участь в судових засіданнях.

За таких обставин, посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необгрунтованими, спростовуються матеріалами справи та не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Разом із тим, з огляду на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд не в повному обсязі з'ясував обставини справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 11.04.2017 року у справі №922/768/17 – зміні в частині суми пені, що підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до положень частини 1 та пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, в якій має бути, зокрема, зазначений новий розподіл судових витрат у разі зміни рішення.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат колегія суддів керується положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2985,51 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позову, а з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 76,97 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі.

Судова колегія також зазначає, що за подання позову у даній справі сплаті підлягає судовий збір в розмірі 3055,48 грн. (1,5% ціни позову), який сплачений позивачем, про що свідчить квитанція №17254802 від 22.02.2017 року.

Відповідач, звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення суду у даній справі, повинен сплатити судовий збір в розмірі 3361 грн. (110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви).

Однак, відповідачем сплачено 3360,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, що підтверджується платіжним дорученням №4946 від 26.04.2017 року.

Як роз’яснено в п.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.211 року «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України», у випадку несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд стягує недоплачену суму збору за результатами апеляційного провадження.

Враховуючи, що в процесі розгляду апеляційної скарги судом встановлено факт недоплати відповідачем судового збору в розмірі 50 коп., з відповідача на користь Державного бюджету України необхідно стягнути 50 коп.

Керуючись статтями 49, 99, 101, пунктом 4 статті 103, пунктом 1 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.04.2017 року у справі №922/768/17 змінити в частині стягнення з відповідача суми пені.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Хлібзавод Салтівський” (код ЄДРПОУ 39121098, адреса: 61153, м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Епіцентр К” (код ЄДРПОУ 32490244, адреса : 61031, м. Харків, пр. Гагаріна, 352) 8161 грн. пені та 2985,51 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Епіцентр К” (код ЄДРПОУ 32490244, адреса : 61031, м. Харків, пр. Гагаріна, 352) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Хлібзавод Салтівський” (код ЄДРПОУ 39121098, адреса: 61153, м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, 1) 76,97 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Хлібзавод Салтівський” (код ЄДРПОУ 39121098, адреса: 61153, м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, 1) на користь Державного бюджету України 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повний текст постанови складено 14.07.2017 року.

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Гребенюк Н.В.