Постанова № 67749210, 12.07.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.

суддів: Головея В.М., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Селиверстова М.В.

за участю представників сторін у судовому засіданні від 12.07.2017:

від позивача - ОСОБА_1, за договором про надання правової допомоги

від відповідачів - Грабовий А.М., за довіреністю (від Товариства з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології"), ОСОБА_3., за довіреністю (від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології"

на рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2017

по справі № 916/2719/16

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6

до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

про визнання недійсним договору

У судовому засіданні 12.07.2017 згідно ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_6.) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології" (далі також - відповідач-1, ТОВ "Малі Будівельні Технології", Товариство) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі також - відповідач-2, ФОП ОСОБА_5.) про визнання недійсним договору № 03-03-16 відповідального зберігання з правом користування та реалізації, укладеного між відповідачами 03.03.2016.

У правове обґрунтування позову ФОП ОСОБА_6 послався на ст.ст.202, 203, 215, 234 ЦК України.

Обґрунтовуючи звернення до суду з даним позовом, названий підприємець вказав, що насправді право власності на товар, який є предметом оспорюваного договору, належить йому на підставі договору поставки від 01.03.2016 № 103, а не відповідачу-1.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.03.2017 по справі № 916/2719/16 (суддя Гуляк Г.І.) позов задоволено: визнано недійсним договір відповідального зберігання з правом користування та реалізації №03-03-16 від 03.03.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Малі Будівельні Технології" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5.

Рішення суду мотивовано тим, що дії відповідачів не були направлені на реальне настання правових наслідків у вигляді виникнення зобов'язання з передачі майна на зберігання відповідачем-1 та прийняття його на зберігання відповідачем-2, що підтверджується матеріалами справи, з чого слідує, що обидві сторони правочину не намагались досягти правового результату відповідно до цього договору, а мали інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При цьому, суд зазначив, що оскільки позивач має обґрунтовані майнові претензії на спірне майно, то суд вважає його заінтересованою особою, яка заперечує дійсність договору №03-03-16 від 03.03.2016 на підставах встановлених законом, а отже, він має право звернутися до суду із даним позовом про визнання цього договору недійсним.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ "Малі Будівельні Технології" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та винести нове рішення про залишення без розгляду позовної заяви, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права; неповне з'ясування судом обставин справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність викладених в оскаржуваному судовому рішенні висновків обставинам справи.

В апеляційній скарзі наведені, зокрема, наступні доводи: - суб'єктами правовідносин за договором відповідального зберігання з правом користування та реалізації від 03.03.2013 №03-03-16 є лише відповідачі, між якими був укладений цей договір, а позивач не має жодного відношення до зазначених правовідносин, оскільки ФОП ОСОБА_6 не є стороною даного договору та не має жодного відношення до зазначених правовідносин; - суд не дослідив надані відповідачем-1 докази (акт про анулювання одержання майна замовником за вказаним договором, договір перевезення вантажу від 01.03.2016 тощо); - суд необґрунтовано критично поставився до належних супровідних документів, наданих Товариством, які підтверджують факт перевезення майна за вказаним договором (акт приймання-передачі до договору, товарно-транспортні накладні, договір перевезення від 03.03.2016 та заявку на перевезення від 03.03.2016).

У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_6 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

12.07.2017 до канцелярії суду апеляційної інстанції надійшло клопотання позивача про залучення доказів, крім того, у судовому засіданні у той же день представником відповідача-1 надано додаткові пояснення з клопотанням про залучення додаткових доказів та представником відповідача-2 надано відзив на апеляційну скаргу (в якому останній просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволенні позову) з додатками. Судова колегія відхилила клопотання сторін про залучення до матеріалів справи додаткових доказів (повернувши їх сторонам супровідними листами) з огляду на те, що ФОП ОСОБА_6, ТОВ "Малі Будівельні Технології" та ФОП ОСОБА_5 не обґрунтували неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від сторін, згідно ч. 1 ст. 101 ГПК України.

Разом з тим, у вказаному судовому засіданні представники сторін підтримали свої правові позиції щодо оскаржуваного судового рішення.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку всім обставинам справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку щодо підставності звернення ФОП ОСОБА_6 з вказаним позовом, який не відповідає обставинам справи, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (ч. 2 ст. 101 ГПК України).

Місцевим господарським судом правильно встановлено та підтверджено в процесі перегляду справи апеляційним господарським судом, що 03.03.2016 між ТОВ "Малі Будівельні Технології" (замовник) та ФОП ОСОБА_5 (виконавець) укладено договір відповідального зберігання з правом користування та реалізації №03-03-16 (далі також - Договір), за умовами якого замовник передає, а виконавець приймає на відповідальне зберігання з правом користування та реалізації майно (матеріали, речі) відповідно до переліку, що визначений в акті прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору.

Замовник передає майно виконавцю згідно акту прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору. У кожному новому випадку передачі майна підписується акт прийому-передачі (п. 1.2. договору).

У п. 1.3. Договору передбачено, що вартість майна, переданого на зберігання, становить 4567500,00 грн.

Згідно п. 1.4. Договору строк, на який передається майно на відповідальне зберігання, відповідає строку дії договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору замовник зобов'язаний, зокрема, надати виконавцю майно в момент підписання акту прийому-передачі.

Замовник має право у будь-який час вимагати у виконавця повністю або частково майно, яке знаходиться на зберіганні. Передача майна відбувається шляхом підписання акта одержання майна замовником (п. 3.2. Договору).

У п. 4.1. Договору передбачено, що виконавець несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передачі на зберігання згідно порядку, передбаченому договором. У випадку реалізації всього майна, яке зберігається, або його частини, виконавець повинен своєчасно повідомити замовника.

У п. 6.1. Договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 03.03.2018.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печаткою Товариства.

У той же день (03.03.2016) сторонами складено акт приймання-передачі №1 за Договором, згідно якого виконавець прийняв, а замовник передав майно - 121,800 кг оціночною вартістю 4567500,00 грн.

15.03.2016 сторонами була укладена Додаткова угода №1 до Договору, пунктом 1 якої доповнено Договір пунктом 1.5 про те, що Замовник є власником майна, переданого Виконавцю на зберігання, у кількості 121,800 кг й вартістю 4567500,00 грн.

Пунктом 2 Додаткової угоди доповнено Договір пунктом 1.6, згідно якого сторони домовилися про те, що після підписання акта приймання-передачі, відповідно до п. 1.2 Договору, майно зберігатиметься на складі Замовника за адресою: АДРЕСА_1, а виконавець зобов'язується здійснити за власний рахунок заходи з вивезення майна у строк до 11.03.2016.

У п. 3 Додаткової угоди сторони домовились доповнити Договір пунктом 1.7, яким визначено, що під речами у даному договорі слід розуміти одяг у взуття, які були у використанні.

Дана додаткова угода вступає в силу з моменту її підписання сторонами і є невід'ємною частиною Договору.

З приводу наведених позивачем обґрунтувань порушення оспорюваним Договором його прав та законних інтересів судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Частиною 1 статті 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У абз. 5 п. 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як вбачається з преамбули оспорюваного Договору, ФОП ОСОБА_6 не є стороною даного Договору.

В обґрунтування порушення його прав оспорюваним Договором ФОП ОСОБА_6 зазначив, що право власності на товар, який є предметом оспорюваного договору, належить саме йому на підставі договору поставки від 01.03.2016 № 103, а не відповідачу-1, а відтак, цей Договір порушує права позивача безперешкодно розпоряджатися своїм майном.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи 01.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід» (постачальник) та ФОП ОСОБА_6 (покупець) 01.03.2016 укладено договір поставки №103, за умовами якого постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені сторонами строки у власність покупця товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього передбачену договором грошову суму.

Згідно п. 1.2 вказаного договору предметом поставки за даним договором є товар (товари) точна і загальна кількість яких, їх асортимент (сортамент, номенклатура) за сортами (групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами, номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації) зазначаються в накладних, які становлять невід'ємну частину цього договору.

Покупець зобов'язаний сплатити постачальнику вартість товару, визначену у відвантажувальних документах (накладних та рахунках-фактурах), що становлять невід'ємну частину даного договору.

Пунктом 10.1 цього договору визначено, що договір вступає в силу і діє до 31.12.2022 включно і може бути продовжений за взаємною згодою сторін.

Договір підписаний названими вище особами та скріплений печаткою ТОВ «Економ-Схід».

Як зазначає позивач, згідно умов вказаного договору ним було отримано від ТОВ «Економ-Схід» за відповідними видатковими та товарно-транспортними накладними товар (одяг і взуття, які були у використанні) у загальній кількості 116300 кг.

Також ФОП ОСОБА_6 послався на те, що його визнано потерпілим у рамках кримінального провадження №12016040630001113.

Так, відповідно до витягу з кримінального провадження №12016040630001113 06.04.2016 до Єдиного реєстру судових розслідувань були внесені відомості про те, що невстановлена особа 05.04.2016 близько 10 год. 00 хв. по АДРЕСА_2 шахрайським шляхом заволоділа майном ОСОБА_6

ФОП ОСОБА_6 в якості доказу належності йому майна, що є предметом осорюваного договору, наводить ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2016 у справі №202/2884/16-к.

Як свідчать матеріали справи, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2016 у справі №202/2884/16-к, яка постановлена в межах здійснення досудового розслідування кримінального провадження №12016040630001113, в якому позивач є потерпілим, зобов'язано начальника СВ АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області повернути власнику ОСОБА_6 вилучене згідно до протоколу обшуку від 28.04.2016 майно, зокрема, одяг та взуття, що були у вжитку, - 100150,00 кг, що вилучалися з магазинів: згідно до протоколу обшуку від 28.04.2016 за адресою: АДРЕСА_3; протоколу обшуку від 28.04.2016 за адресою: АДРЕСА_4; протоколу обшуку від 28.04.2016 за адресою: АДРЕСА_5; протоколу обшуку від 28.04.2016 за адресою АДРЕСА_6, та складу за адресою: АДРЕСА_7.

Проте, колегія суддів зазначає, що вказана ухвала не має преюдиційного значення, згідно положень ст. 35 ГПК України, при вирішенні спору у даній справі.

Доказів винесення вироку у вказаному кримінальному провадженні, який відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України може мати би преюдиційне значення, позивачем не надано.

Інші документи, на які посилається позивач, зокрема, судові ухвали у справах №202/2884/16-к, №202/2955/16-к, №202/2956/16-к тощо так само не мають преюдиційного значення з підстав, викладених вище.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів, що майно, яке є предметом оспорюваного договору, належить саме ФОП ОСОБА_6 на праві власності, оскільки дане майно не має індивідуально визначених ознак, які б свідчили, що саме вказаний підприємець є його власником.

Наявність в матеріалах справи вищезгаданого договору поставки №103, укладеного 01.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід» (постачальник) та ФОП ОСОБА_6 (покупець) 01.03.2016, та відповідних видаткових та товарно-транспортних накладних свідчить про придбання останнім одягу та взуття, які були у використанні, однак допустимих, належних та достатніх доказів того, що саме це майно є предметом оспорюваного договору, позивачем не надано.

Відтак, судова колегія дійшла висновку про те, що позивачем не доведено, згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України, порушення Договором прав ФОП ОСОБА_6, а саме права власності на майно, передане на зберігання за оспорюваним договором, на яке посилається даний підприємець як на підставу позову.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ФОП ОСОБА_6 про визнання недійсним договору № 03-03-16 відповідального зберігання з правом користування та реалізації, укладеного між відповідачами 03.03.2016, не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції скасовує рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2017 по справі № 916/2719/16 з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_6 як недоведених.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на ФОП ОСОБА_6 з їх відшкодуванням ТОВ "Малі Будівельні Технології" на підставі ст.ст. 49, 105 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2017 по справі № 916/2719/16 скасувати.

У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про визнання недійсним договору № 03-03-16 відповідального зберігання з правом користування та реалізації, укладеного 03.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, - відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології" 1515,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 14.07.2017.

Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева

Суддя: В.М. Головей

Суддя: Я.Ф. Савицький