Ухвала суду № 67747440, 11.07.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

представник відповідача Дахно В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.04.2017р. по справі № 818/112/17

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Національної поліції в Сумській області

про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на службі та стягнення грошового забезпечення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Сумській області № 5 о/с від 05.01.2017р. про звільнення ОСОБА_2 з 05 січня 2017 року з посади оперуповноваженого сектору розкриття незаконних заволодінь транспортними засобами відділу кримінальної поліції Сумського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області;

- поновити ОСОБА_2, на службі в Сумському відділу поліції (м.Суми) Головного управління Національної поліції в Сумській області на посаді оперуповноваженого сектору розкриття незаконних заволодінь транспортними засобами відділу кримінальної поліції Сумського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області;

- стягнути з Головного управління Національної поліції України в Сумській області на користь ОСОБА_2 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

В обгрунтування позову зазначив, що він проходив службу в Національної поліції України на посаді оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Сумського відділу поліції (м. Суми) ГУНП в Сумській області. Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Сумській області № 5 о/с 05.01.2017 р. був звільнений зі служби за власним бажанням (ч.1 пункт 7 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»). Вважає, що його звільнення з роботи проведене з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки 29 грудня 2016 року позивачем був поданий рапорт про звільнення зі служби за власним бажанням. Оскільки він не зазначав будь-яких поважних причин для звільнення, то відповідач повинен був звільнити позивача через 2 тижні, а саме - 12 січня 2017 р., однак, не дочекавшись спливу 2-х тижнів після подання заяви про звільнення зі служби, відповідач звільнив ОСОБА_2 05.01.2017 року. Чинне трудове законодавство не передбачає можливості скорочення встановленого законом строку попередження власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Єдиний виняток - це звільнення працівника з поважних причин (через неможливість продовжувати роботу), чого в даному випадку не мало місця.

Крім того, він 04.01.2017 року подав до канцелярії Сумського ВП ГУНП в Сумській області рапорт про відкликання раніше поданого ним рапорту про звільнення зі служби. Рапорт зареєстрований 05.01.2017 за вх. № 66.

Також незаконність свого звільнення позивач мотивує тим, що написав рапорт про звільнення не за власним бажанням, а внаслідок тиску з боку керівництва Сумського ВП ГУНП в Сумській області і не 21.12.2016 р., а 29.12.2016 р.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 04.04.2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2, 9, 159 КАС України, ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», ст. 38 КЗпП, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання представник позивача не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності представника позивача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 проходив службу з 07.11.2015 року в Національної поліції України на посаді оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Сумського відділу поліції (м. Суми) ГУНП в Сумській області.

Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Сумській області № 5 о/с від 05.01.2017 р. ОСОБА_2 був звільнений зі служби в поліції за власним бажанням (пункт 7 ч.І статті 77 Закону України «Про Національну поліцію») з 05.01.2017р.

Не погодившись з оскаржуваним наказом, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що наявність волевиявлення позивача щодо бажання продовжити службу в лавах Національної поліції, було реалізовано шляхом повідомлення керівництва про вищевказане бажання в день перебування на службі, тому є безпідставним та незаконним звільнення ОСОБА_2 спірним наказом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, позивачем на ім'я начальника ГУНП в Сумській області подано рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з 05.01.2017р., у зв'язку з небажанням проходити службу, незадовільними умовами праці та ненормованим робочим днем (а.с. 38). Даний рапорт написаний особисто ОСОБА_2 та зазначена дата його написання - 21.12.2016р.

Позивач стверджує, що вказаний рапорт був фактично написаний 29.12.2016, а не 21.12.2016 та не за власним бажанням, а внаслідок тиску з боку керівництва Сумського ВП ГУНП в Сумській області.

Під час судового розгляду даної справи вказані факти не знайшли свого підтвердження.

Так, судом першої інстанції були допитані в якості свідків: начальник сектору кадрового забезпечення Сумського ВП ГУНП в Сумській області ОСОБА_3 та заступник начальника сектору кадрового забезпечення Сумського ВП ГУНП в Сумській області ОСОБА_4 які зазначили, що вказаний рапорт був написаний позивачем власноручно в їх присутності саме 21.12.2016р. без жодного тиску на нього. В матеріалах справи також відсутні будь - які докази факту написання вказаного рапорту під тискам та саме 29.12.2016 р.

Разом з тим, судом встановлено, що 05.01.2017 року у Сумському ВП ГУНП у Сумській області було зареєстровано рапорт ОСОБА_2 на ім'я начальника ГУНП в Сумській області про відкликання свого попереднього рапорту про звільнення у зв'язку з подальшим проходженням служби (а.с.37).

Проте, відповідачем не було взято до уваги відкликання позивачем рапорту про звільнення та в порушення норм законодавства видано оскаржуваний наказ, яким звільнено ОСОБА_2 зі служби в поліції.

Так, преамбулою Закону України «Про Національну поліцію» (далі по тексту Закон) передбачено, що цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Згідно положень п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Відповідно до ч. 2 наведеної статті днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

Згідно ч. 3 ст. 77 Закону день звільнення вважається останнім днем служби.

Крім того, ч. 1 ст. 3 Закону передбачено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 4 розділу XI "Прикінцевих та перехідних положень" Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Колегія суддів, беручи до уваги те, що з аналізу положень Закону вбачається, що останнім не врегульовано процедуру та порядок звільнення особи за власним бажанням, зокрема, строки попередження працівником про таке звільнення та строки прийняття відповідного рішення про звільнення, вважає, що суд першої інстанції правомірно застосував положення Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) в межах та обсягу, що не суперечить Закону.

Так, відповідно до ст. 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП).

Згідно положень ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

З аналізу наведених норм вбачається, що чинним трудовим законодавством працівника наділено правом як прямо шляхом подання відповідної заяви (рапорту, клопотання), так і опосередковано шляхом продовження фактичного виконання посадових обов'язків, відкликати власну заяву про звільнення з роботи за власним бажанням.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 21.12.2016 р. подав рапорт про звільнення за власним бажанням з 05.01.2017р.

Отже, відповідно до ч.2 та ч.3 ст.77 Закону 05.01.2017 р. позивач перебував на службі та в цей же день відкликав рапорт про звільнення тим самим вияв бажання продовжити службу в ГУНП.

Таким чином, враховуючи наявність волевиявлення позивача щодо бажання продовжити службу в лавах Національної поліції, яке було реалізовано шляхом повідомлення керівництва про вищевказане бажання в день перебування на службі, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про безпідставність та незаконність звільнення ОСОБА_2 спірним наказом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірний наказ прийнятий не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже є таким, що підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Вирішивши питання про поновлення позивача на службі, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про необхідність стягнути з відповідача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 06.01.2017 р. по день фактичного поновлення на службі в сумі 30493,18 грн. (89 днів х 342 грн.62 коп. (середньоденне грошове забезпечення).

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 04.04.2017 року по справі № 818/112/17 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.04.2017р. по справі № 818/112/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 14.07.2017 р.