Ухвала суду № 67746629, 11.07.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/8275/17

Головуючий у 1-й інстанції: Луценко Л.В.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

11 липня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Білоуса О.В. Совгири Д. І. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Черняк А.В.,

представника відповідача: Павич О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

в квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 червня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та за обставин викладених в ній просив суд задовольнити її, а постанову суду першої інстанції - скасувати.

Позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь позивача в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що з 07.07.1992 року по 10.10.2016 року позивач працював на посадах заступника голови та голови (тобто судді) арбітражного суду Вінницької області та господарського суду Вінницької області.

Термін перебування позивача на суддівській посаді складає 24 роки 3 місяці 5 днів.

14.09.2016 року на підставі поданої позивачем заяви Вищою радою юстиції прийнято рішення №2075/0/15-16 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення позивача з посади судді господарського суду Вінницької області у зв'язку з виходом у відставку за наявності стажу, що дає право на відставку та на отримання довічного грошового утримання відповідно.

Верховна Рада України постановою від 22.09.2016 року № 1600-VIII "Про звільнення суддів" підтвердила це право, прийнявши рішення про звільнення позивача з посади судді господарського суду Вінницької області у зв'язку із виходом у відставку.

Наказом в.о. голови господарського суду Вінницької області від 10.10.2016 року №87-к на підставі вищезазначеної постанови Верховної Ради України позивача було виведено зі штату суддів вказаного суду.

Відповідно до вказаного рішення Вищої ради юстиції від 14.09.2016 року № 2075/0/15-16 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді господарського суду Вінницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку" та подання господарського суду Вінницької області від 10.10.2016 року про встановлення позивачу, як судді у відставці, щомісячного довічного грошового утримання, стаж, який дає позивачу право на відставку та щомісячне довічне грошове утримання становить 28 років 1 місяць 18 днів. З них 24 роки 3 місяці 5 днів безпосередньо на суддівській посаді, решта - 2 роки 5 місяців 10 днів на посаді старшого помічника прокурора Ленінського району м. Вінниці та 1 рік 5 місяців 6 днів - на посаді заступника головного державного арбітра Вінницької області.

10.10.2016 року господарський суд Вінницької області вніс подання № 5 до Управління Пенсійного Фонду України у м. Вінниці про призначення позивачу щомісячного грошового утримання як судді у відставці. До вказаного подання було додано всі необхідні документи, в тому числі і щодо стажу позивача, який дає право на відставку, що становить 28 років 1 місяць 18 днів.

На запит позивача щодо наслідків розгляду даного подання відповідачем було надано письмову відповідь від 29.03.2017 року № 49/Б-2, про те, що позивачу призначено з 12.10.2016 року щомісячне грошове утримання, як судді у відставці, у розмірі 88 відсотків від заробітної плати працюючого судді відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів" № 2453 від 07.07.2010 року, виходячи лише зі стажу роботи на посаді судді 24 роки 3 місяці 15 днів, в той час як для врахування періоду роботи на посадах старшого помічника прокурора району та заступника головного державного арбітра не має правових підстав.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся із цим адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач має право на призначення довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків від суми грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 64 Конституції України право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України, є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню.

Згідно абз.2 ч.4 ст.43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року №2862-ХІІ у редакції, що діяла на час роботи позивача на посаді судді в арбітражному судді Вінницької області, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Аналогічна правова норма також міститься у ч. 1 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI, яка гласить, що до стажу роботи на посаді судді, поміж іншим, має зараховуватись також робота на посадах арбітра арбітражних судів України та арбітрів у державному арбітражі колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

При цьому, згідно з ч.3 ст.141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI, щомісячне довічне грошове утримання встановлюється у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання.

Так, пунктом 11 розділу ХІІ "Перехідні положення" зазначеного Закону встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності Законом. При цьому будь-яких обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.

Відтак, при обчисленні стажу роботи на посаді судді (статті 129, 130 Закону) для суддів, які призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, слід керуватися положеннями частини 6 статті 44 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та включати до стажу роботи на посаді судді також час роботи на посадах арбітрів та прокурорських працівників (Закон України "Про прокуратуру").

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Окрім того, частиною 3 статті 11 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року визначено, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим. Це, відповідно, стосується і зазначених вище положень частини 6 статті 44 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року №2862-ХІІ із доповненнями, внесеними Законом №4015-12 від 24.02.1994 року.

Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону міститься в рішенні Конституційного суду України №8-рп/2005 від 11.10.2005 року, у п.8 якого зазначено, що частиною третьою статті 11 Закону України "Про статус суддів" передбачено, що гарантії незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, поширюються на всіх суддів України і можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим. Це положення кореспондується з частиною шостою статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VІ, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу, передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Посилання апелянта на те, що правові норми яких визначають, що ч. 3 ст. 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-V-ІІІ не підлягають як такі, що втратили чинність, є необгрунтованими з огляду на наступне.

Вищенаведені норми Конституції України, закони України не скасовують право судді на визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Закону нової редакції "Про судоустрій і статус суддів", адже стаття 126 Конституції України, положення частини 3 статті 11 Закону України "Про судоустрій суддів" у взаємозв'язку із пунктом 8 частини 4 та частиною 6 статті 47 Закону країни "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI (які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді і діють на даний час згідно з положеннями пунктів 2, 25 розділу ХІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VII) гарантують досягнутий рівень незалежності суддів і забороняють при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на призначення довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків від суми грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 червня 2017 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 13 липня 2017 року.

Головуючий Курко О. П. Судді Білоус О.В. Совгира Д. І.