Постанова № 67745951, 13.07.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11362/16 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 липня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Приходько К.М.,

за участю представників сторін:

від позивача: Гринкевич М.Б., Оджиковський В.О.,

від відповідача Білик А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 травня 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» до Головного управління ДФС у м. Києві, третя особа Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, податковий, контролюючий орган), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 липня 2016 року №0014762200, від 11 травня 2016 року №0005821406 та від 11 травня 2016 року №0005831406.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення помилково застосував норми матеріального і процесуального права та неповно встановив обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 28.03.2016 по 15.04.2016 посадовими особами відповідача було проведено планову документальну виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

Результати перевірки відображено в акті від 22 квітня 2016 року № 313/26-15-14-06-02/37164056, в якому, зокрема, контролюючим органом встановлено наступні порушення позивачем податкового законодавства:

- п. 138.2 ст. 138, 39.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 81 546 грн., у тому числі, за 2013 рік на суму 81 546 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток на загальну суму 613 689 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 200.1 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 354 297 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 11.05.2016:

- 0005811406, яким позивачу за порушення п.п. 185.1, 187.1, 200.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 442 871 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 354297 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 88574 грн.;

- 0005821406, яким позивачу за порушення п.п.138.2, 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 101 932 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 81 546 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 20 386 грн.;

- 0005831406, яким позивачу за порушення п.п.138.2, 139.1.9 Податкового кодексу України зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток всього в сумі 613 689 грн., в т.ч. за 2014 в сумі 613 689 грн.

В подальшому рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 12.07.2016 №15129/6/99-99-11-02-01-15 скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 11.05.2016 №0005811406 в частині визначення платнику податків 173684,00 грн. ПДВ і у відповідній частині штрафних санкцій, а також скасовано дане податкове повідомлення-рішення в частині визначення товариству ПДВ і у відповідній сумі штрафних санкцій по встановлених перевіркою порушеннях за період понад 1095 днів, що настали за останнім днем граничного строку подання податкових декларацій з ПДВ, а в інших частинах зазначене податкове повідомлення-рішення та податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 11.05.2016 №0005821406, №0005831406 залишено без змін, скаргу ТОВ «ВФС Україна» - частково задоволено.

На підставі вказаного рішення ДФС України, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0014762200 від 18.07.2017, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ всього в розмірі 200634 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 160507 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 40 127 грн.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з його контрагентом - ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» в період, що перевірявся, не мали реального характеру, оскільки первинні документи, виписані на їх виконання, не відповідають встановленим вимогам, відсутня господарська мета та, виходячи з цього, прийшов до висновку, що визначення контролюючим органом підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток є правомірним.

Перевіряючи законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, за висновками податкового органу, заявлені позивачем податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток сформовані неправомірно, оскільки договори, укладені ТОВ «ВФС Україна» з його контрагентом ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, а первинні документи, підписані сторонами на їх виконання, не відповідають встановленим вимогам та не підтверджують фактичного здійснення господарських операцій.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 ПК визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У статті 198 ПК встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є наявність ділової мети.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що в періоді, за який проведено перевірку, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна».

Між позивачем (Замовник) та товариством з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» (Виконавець) укладено два однотипні за змістом і формою договори про надання послуг: від 01.10.2011 №01-01/2011 та від 01.05.2014 №01-01/2014.

За умовами вказаних договорів «Виконавець зобов'язаний надавати замовнику письмові та/або усні консультаційні послуги з питань застосування стратегій та внутрішніх правил управління персоналом (послуги HR) згідно з вказівками Замовника.

Згідно з пунктом 1.2.2 договорів «Забезпеченням замовника» є: підтримка IT системи «support/helpdesk» та підтримка системи «Lan/WAN»;

- послуги секретаря, водія, рецепції та відправки поштової кореспонденції;

- послуги з організації проведення щорічних вечоринок;

- послуги з організації доставки обідів, питної води, канцелярських товарів;

- іншими послугами.

За змістом п. 2.2 Договорів після надання окремого виду послуг, виконавець складає акт про надання послуг.

Пунктом 5 «Ціна та оплата послуг» визначено: Загальна вартість наданих Виконавцем послуг і розмір витрат Виконавця, що підлягають відшкодуванню Замовником за даними договорами складає загальну суму договору. Ціна та вартість послуг вказується в актах про надання послуг, які є невід'ємною частиною договору.

Плата за послуги включає в себе: суму всіх прямих втрат Виконавця; суму винагороди; всі додаткові витрати Виконавця.

Відповідно до Додатку №1 до договору №01-01/2011, сторонами погоджено наступний перелік послуг: 1) консультаційні послуги з питань застосування стратегій та внутрішніх правил управління персоналом; 2) підтримка ІТ системи «support/helpdesk»; 3) підтримка системи «myplace Lan/Wan»; 4) послуги водія, секретаря, рецепції та відправки поштової кореспонденції.

Відповідно до Додатку №1 до договору №01-01/2014 (а.с.221 том 4), сторонами погоджено наступний перелік послуг: 1) консультаційні послуги з питань застосування стратегій та внутрішніх правил управління персоналом; 2) підтримка ІТ системи «support/helpdesk»; 3) підтримка системи «myplace Lan/Wan»; 4) послуги водія, секретаря, рецепції та відправки поштової кореспонденції; 5) послуги охорони.

На підтвердження виконання договору №01-01/2011 позивач надав до матеріалів справи копії актів надання послуг, рахунків на оплату, платіжних доручень та податкових накладних (а.с.154-216 том 4). Аналогічний пакет копій документів надано позивачем на підтвердження виконання договору №01-01/2014 (а.с.222-253 том 4).

В актах наданих послуг та податкових накладних в графі «Найменування робіт, послуг» зазначається «Послуг згідно Дод.1 до договору про надання послуг».

Суд першої інстанції зазначив, що з наданих актів наданих послуг, наданих позивачем на підтвердження виконання спірних господарських операцій неможливо встановити зміст та обсяг наданих послуг (господарської операції).

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком, оскільки перелік послуг, які надаються замовнику щомісячно, визначено додатках до договорів, в яких визначено перелік послуг, що надаються.

З матеріалів справи вбачається, що сторони при укладанні договору домовилися, що послуги надаються щомісячно по мірі необхідності за фіксовану плату.

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з актів наданих неможливо встановити, які саме послуги та в яких обсягах надавалися.

Формальні недоліки первинних документах не можуть бути беззаперечним доказом нездійснення господарських операцій за умови підтвердження фактичного здійснення таких іншими доказами в сукупності.

Обґрунтовуючи наявність ділової мети при укладанні договорів щодо надання ІТ-послуг, інформаційно-консультативних послуг, послуг з охорони, кур'єрської доставки позивач вказує, що підприємство мало в штаті в періоді, що перевірявся, 6, а в подальшому 2 працівники, у зв'язку з чим прийняття на роботу спеціалістів, які б могли надавати вищевказані послуги, було недоцільним та економічно невигідним, зважаючи і на те, що позивач та його контрагент знаходяться в одному приміщенні, а також є пов'язаними особами.

На підтвердження своїх доводів надав копії договорів на отримання вищевказаних видів послуг ТОВ ІІ «Вольво Україна», укладені з третіми особами, копії договору оренди приміщення (а.с. 115, 121, том 4), довідку щодо використання ІТ послуг (а.с. 31-43, том 4), докази надання послуг щодо кадрової політики та управління персоналом (листи, накази (а.с. 60-70, том 4), послуг відправки кореспонденції, кур'єрського зв'язку, транспортних послуг (а.с. 128-145, том 4).

З наведеного вбачається, що економічна доцільність щомісячного отримання позивачем послуг за вищевказаними договорами у період, за який проведено перевірку, полягає у відсутності необхідності приймати на роботу спеціалістів відповідних категорій, що має наслідком економію витрат на оплату праці, та, враховуючи, що обидві компанії (ТОВ «ВФС Україна» та контрагент ТОВ ІІ «Вольво Україна») належать до групи Volvo, діяльність здійснюється в одній сфері, отримання таких послуг є раціональним.

Враховуючи наведені правові норми, а також те, що здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а також наявність господарської мети, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на формування власних податкових зобов'язань за наслідками таких господарських операцій є підтвердженим.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які спростовують правильність формування податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішенні прийняті податковим органом без достатніх правових підстав.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про стягнення на користь позивача витрат зі сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 41, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 травня 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18 липня 2016 року №0014762200, від 11 травня 2016 року №0005821406 та від 11 травня 2016 року №0005831406.

Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» витрати зі сплати судового збору в розмірі 32 495,78 грн. (тридцять дві тисячі чотириста дев'яносто п'ять гривень грн. 78 коп.).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Постанову в повному обсязі виготовлено 13.07.2017

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.