Ухвала суду № 67744771, 13.07.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3045/17

У Х В А Л А

13 липня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Потоцької Н.В.

за участю секретаря Лопатюк Ю.А.

сторін

представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у адміністративній справі до розгляду Апеляційним судом Одеської області справи № 520/6258/17 та № 520/6261/17,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “МІНС” до Головного управління Держпраці в Одеській області в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Головного управління Держпраці в Одеській області ОСОБА_4 від 25 травня 2017р. № 316 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на Товариство з обмеженою відповідальністю "МІНС" у розмірі 384 000 (триста вісімдесят чотири тисячі) гривень;

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Головного управління Держпраці в Одеській області ОСОБА_4 від 25 травня 2017р. № 315 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на Товариство з обмеженою відповідальністю "МІНС" у розмірі 3 200 (три тисячі двісті) гривень.

В судовому засіданні представник відповідача заявила клопотання про зупинення провадження по справі оскільки, у провадженні Київського районного суду м. Одеси знаходились справи № 520/6258/17 та № 520/6261/17, за результатами розгляду яких було винесено постанови від 21.06.2017 року про відмову у притягненні директора ТОВ «МІНС» ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності. Про розгляд справи представник ГУ Держпраці в Одеській області не повідомлявся , рішення по справі отримали лише в судовому засіданні при розгляді справи № 815/3045/17, 05.07.2017 р.

Головним управлінням були подані апеляційні скарги на постанови Київського районного суду м. Одеси від 21.06.2017 року, що підтверджується відміткою Київського районного суду м. Одеси (вхід. № 25994/17 від 13.07.2017 р. та вхід. № 29991 від 13.07.2017 р.).

Представник позивача заперечував проти задоволення клопотання про зупинення провадження по справі зазначивши, що постанови Київського районного суду м. Одеси набрали законної сили і можуть бути застосовані судом при вирішенні даної справи.

Розглядаючи заявлене клопотання суд виходить з наступного.

Приписами частини 4 статті 11 КАС України передбачено, що суд повинен вжити визначені законом заходи для повного з'ясування усіх обставин у справі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 156 КАС України суд зупиняє провадження по справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Зупинення провадження з підстав, передбачених цією нормою, допускається лише тоді, коли розглядати справу далі неможливо, тобто коли в цій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Ця неможливість полягає в тому, що обставини, які є підставою позову або заперечень проти нього, є предметом дослідження в іншій справі та рішення суду у цій справі безпосередньо впливає на вирішення спору.

Розглянувши клопотання представника відповідача про продовження зупинення по справі до розгляду судом апеляційної інстанції постанов Київського районного суду м. Одеси № 520/6258/17 та № 520/6261/17, суд виходить з наступного.

В судовому засіданні 05.07.2017 року провадження по справі № 815/3045/17 було зупинено до набрання законної сили постановами Київського районного суду м. Одеси по справі № 520/6261/17 та № 520/6258/17, оскільки дані ЄДР судових рішень не містили інформацію про набрання законної сили вказаними рішеннями суду.

Крім того, з пояснень представника ГУ Держпраці в Одеській бласті (ОСОБА_2В.) встановлено, що про день, час та місце розгляду протоколів про адміністративні правопорушення (ч. 1 ст. 41 та ч. 3 ст. 41 КпАПУ) відомо не було.

Постанову Київського районного суду м. Одеси за результатами розгляду цих протоколів ГУ Держпраці в Одеській області не отримувало. Мотивувальна частина постанов не містить інформації про належне повідомлення ГУ Держпраці в Одеській області.

В судовому засіданні 05.07.2017 р. представник ОСОБА_2 отримала копії постанов Київського районного суду м. Одеси і заявила про намір оскаржити їх в апеляційному порядку.

Представником ГУ Держпраці в Одеській області в судовому засіданні 13.07.2017 р. надано копії апеляційних скарг на рішення Київського районного суду м. Одеси у справах № 520/6261/17 та № 520/6258/17 (вхід. № 25994/17 від 13.07.2017 р. та вхід. № 29991 від 13.07.2017 р.).

З огляду на викладене, суд вважає, що обовязком суду є забезпечення Конвенційних прав відповідача на апеляційне оскарження рішення суду.

При цьому, суд звертає увагу на те, що постанови Київського районного суду м. Одеси можуть мати преюдиціальне значення для розгляду справи.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі – Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, – доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Висновок Венеціанської комісії «За демократію через право» (Мірило правовладдя), ухвалений Венеціанською Комісією на 106-му пленарному засіданні 11-12 березня 2016 р. та схвалений Комітетом Міністрів на 1263- му засіданні 6-7 вересня 2016 року і Конгресом місцевих і регіональних влад ОСОБА_6 Європи на 31 – й сесії 19-21 жовтня 2016 року.

Наразі в системі національного права вже створено достатню основу для впровадження такої юридичної цінності як правовладдя. Це засвідчено як приписами конституційного рівня, так і нормами звичайного законодавства.

а. Конституція

Стаття 8: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права»;

« 1. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

2. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

3. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людинии і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується.

4. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини» (Стаття 8).

Наведені вище приписи національного права відповідають міжнародному зобов’язанню України за ОСОБА_6 Європи та свідчать про визнання Україною – як на конституційному рівні, так і на рівні звичайного законодавства – правовладдя як однієї з цінностей, що є «спільною спадщиною» європейських народів (п.п. 50, 51).

«… утвердження держави як правової, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 8 Конституції України)»;

«Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенство права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи <…>»;

«Виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об’єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенство права, – підкреслюється в підпункті 4.1. Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м’якого покарання від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, – є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства <…>».

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим <… >» (п. 69).

З огляду на викладене суд критично ставиться до заперечень представника позивача та вважає їх не обґрунтованими з огляду на наступне.

При вирішенні питання щодо ефективності використаного права, необхідності дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремих юридичних та фізичних осіб, слід враховувати судову практику ЄСПЛ. Зокрема, рішення у справі «Спорронг і Льоннронг проти Швеції» від 23.09.1982 року, справи “Новоселецький проти України” (Novoseletskiy v. Ukraine), рішення від 22 лютого 2005 р. та справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1 Конвенції.

Розглядаючи питання розумності строків розгляду справи, суд вважає за необхідне звернутись до ст. 6 Конвенції.

Після встановлення часових рамок розгляду справи на національному рівні ЄСПЛ оцінює її «розумність» крізь призму доцільності тривалості судочинства. У зв’язку з цим Суд опрацював власні критерії, що дозволяють зробити висновки про розумність розгляду справи.

Зокрема, у п. 47 рішення у справі «Бараона проти Португалії», Суд відзначив: «Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів.».

Критерії комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов’язана, як із наявністю фактів, які необхідно встановити ; кількістю питань, які розглядаються у справі; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб.

Крім вказаного, ЄСПЛ звертає особливу увагу на значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 6-8, 49, 133, 160-165 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, суд, -

УХВАЛИВ :

Клопотання представника відповідача - задовольнити.

Зупинити провадження по справі № 815/3045/17 до розгляду Апеляційним судом Одеської області справи № 520/6258/17 та № 520/6261/17.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 5-денний строк з дня отримання ухвали апеляційної скарги.

Суддя Потоцька Н.В.