Рішення № 67743488, 12.07.2017, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/9160/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2017 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого-судді Бенца К.К.,

при секретарі Cекереш О.В.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ужгород цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Державного підприємства Центр державного земельного кадастру в особі Закарпатської філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру про стягнення суми заборгованості із заробітної плати , компенсації за невикористану відпустку, суми вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до Державного підприємства Центр державного земельного кадастру в особі Закарпатської філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру про стягнення суми заборгованості із заробітної плати , компенсації за невикористану відпустку, суми вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Мотивуючи свої позовні вимоги вказує на те, що він працював в Закарпатській філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру на посаді геодезиста І категорії відділу топографо-геодезичних та картографічних робіт у період з 17.09.2012 року по 04.04.2016 рік. Наказом Закарпатської філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру № 37-к від 04 квітня 2016 р. його звільнено з вказаної посади на підставі п.3 ст.38 КЗпП України, у звязку з невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства про працю , умов колективного чи трудового договору. Починаючи з квітня 2015 року, відповідач систематично не виконує обовязків, не виплачує заробітну плату, у звязку із чим утворилась заборгованість із заробітної плати, яка становить 33 899, 32 грн. Позивач вказує, що розмір невиплаченої заробітної плати розрахований з індивідуальної відомості про застраховану особу від 28.07.2016 року, в якому відображаються суми його заробітку. В порушення вимог ст. 116 КЗпП України з ним при звільненні не проведено повного розрахунку всіх сум, що належать йому від підприємства. Зазначає, що при звільненні відповідач не виплатив йому заборгованість по заробітній платі , яка виникла за час його роботи на підприємстві починаючи з квітня 2015 року , розмір якої становить 33 899, 32 грн. Окрім того зазначає, що на день його звільнення відповідач не провів виплату вихідної допомоги та суми компенсації за невикористану відпустку. Оскільки при звільненні повного розрахунку з ним проведено не було, з посиланням на норми ст.ст. 116,117 КЗпП України, просить суд винести рішення, яким стягнути з відповідача на його користь: заборгованість з заробітної плати, що виникла на день звільнення 04.04.2016 року в розмірі 33 899, 32 грн. ; суму вихідної допомоги в розмірі 6540,00 грн.; суму компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1509,76 грн. ; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та витрати на правову допомогу в сумі 2000,00 грн.

26.01.2017 року на виконання вимог ухвали суду від 19.01.2017 року про залишення позовної заяви без руху позивач надав позовну заяву в новій редакції, вимоги якої уточнив в ході розгляду та остаточно просив суд стягнути з відповідача на його користь: заборгованість з заробітної плати, що виникла на день звільнення 04.04.2016 року в розмірі 33 899, 32 грн. ; суму вихідної допомоги в розмірі 6540,00 грн.; суму компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1509,76 грн. ; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 05.04.2016 року по 19.01.2017 року в розмірі 20762,00 гривень та витрати на правову допомогу в сумі 2000,00 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення вимог ст. 116 КЗпП України з ним при звільненні не проведено повного розрахунку всіх сум, що належать йому від підприємства.

В судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги в частині періоду за який заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказав, що помилково вказав у позовній заяві період з 05.04.2016 року по 19.01.2016 року, просив вважати вірним по 19.01.2017 року. В решті позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх з підстав та мотивів викладених у позові та у додаткових поясненнях по суті позову від 16.12.2016 року , долучених до матеріалів справи. Надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та у додаткових поясненнях по суті позову від 16.12.2016 року.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні , що відбулось в режимі відеоконференції заперечила проти задоволення позову, з підстав викладених у письмових запереченнях та додаткових запереченнях на позовну заяву. Зокрема пояснила суду, що сума невиплаченої заробітної плати , яку позивач просить стягнути з відповідача є значно завищеною та такою, що не відповідає дійсності. Керівництвом Закарпатської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадаструнарахування заробітної плати позивачу здійснювалось не на підставі фактично виконаних ним обсягів робіт, а виходячи з двох третин їх місячного фонду заробітної плати, без підтверджуючих документів, що засвідчують умови і причини оплати праці у розмірі двох третин місячного фонду заробітної плати, що є порушенням п.1 ст. 9 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, ст. 5 ЗУ Про колективні договоори і угоди. Вказує, що безпідставне завищення заробітної плати позивачу призвело до завищення середньої заробітної плати при наданні щорічних відпусток, виплати компенсації за невикористані відпустки. Представник відповідача вказала, що відповідно до даних бухгалтерського обліку дирекції Центру ДЗК заборгованість перед позивачем становить 23 846, 66 грн. , з яких: заборгованість з заробітної плати, що виникла на день звільнення 04.04.2016 року в розмірі 14 527, 63 грн. згідно з відрядними нарядами; сума індексації заробітної плати - 3019,22 грн.; сума відпускних- 5271,33 грн.; компенсації відпустки 1028,48грн. Окрім того вказує, що сума компенсації за невикористану відпустку становить 1008,80 грн. , отже вважає розрахунок здійснений позивачем не відповідає дійсності , так як не узгоджується з даними бухгалтерського обліку. Окрім того, вказала, що сума вихідної допомоги позивача становить 3 556,08 грн. Окрім того, представник відповідача зазначила, що твердження позивача стосовно того, що при здійсненні розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід брати до уваги нараховану заробітну плату за два останні повні місяці тобто грудень 2015 року та січень 2016 року є вірним , проте позивачем невірно визначені суми заробітної плати, які слід брати до уваги. Відповідно до даних бухгалтерського обліку Центру ДЗК сума нарахованої заробітної плати за грудень 2015 року та січень 2016 року склала 2 370,72 грн., а не 4360,00 як зазначено позивачем. Разом з тим, представник відповідача вказала, що позивач звернувся до суду із цивільним позовом з пропуском встановленого трудовим законодавством трьохмісячного строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору, без поважних причин, що є підставою для відмови в задоволенні його позову в повному обсязі. Вказала, що позивач дізнався про порушення свого права ще в день звільнення 04.06.2016 року коли з ним не було проведено розрахунку, але звернувся до суду за захистом свого права лише 01.09.2016 року. З посиланням на норми ч.1 ст. 233 КЗпПУ, рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 заявила про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення грошових коштів відмовити . Разом з тим в судовому засіданні визнала, що при звільненні повного розрахунку з позивачем проведено не було у звязку із скрутним матеріальним становищем підприємства. Визнала, що при звільненні позивача йому жодних виплат проведено не було. Відповідно до додаткових заперечень на позовну заяву, що надійшли до суду 07.02.2017 року представник відповідача просила у задоволенні позовних вимог відмовити , посилаючись на те, що Закарпатська регіональна філія Державного підприємства Центр державного земельного кадастру не є юридичною особою, через що вона не може бути належним відповідачем.

Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача , вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

Згідно ст.ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Як встановлено по справі, позивач ОСОБА_3 з відповідачем по справі перебував у трудових відносинах на посаді геодезиста І категорії відділу топографо-геодезичних та картографічних робіт Закарпатської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру .

Судом встановлено, що наказом Закарпатської філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру № 37-к від 04 квітня 2016 р. ОСОБА_3 звільнено з посади геодезиста І категорії відділу топографо-геодезичних та картографічних робіт на підставі п.3 ст. 38 КЗпП України , 04.04.2016 року. /а.с.7/

Підставою видачі наказу Закарпатською філією Державного підприємства Центр державного земельного кадастру № 37-к від 04 квітня 2016 р. була заява ОСОБА_3 про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі п.3 ст. 38 КЗпП України.

Як встановлено судом, заборгованість з виплати заробітної плати у відповідача перед позивачем по справі виникла за період з квітня 2015 року і по день звільнення 04.06.2016 року і вказані обставини сторонами в судовому засіданні не оспорювались.

Як встановлено судом, праця позивача ОСОБА_3 оплачується за кінцевими результатами роботи на підставі відрядного наряду виконаних робіт із землеустрою і земельного кадастру та табелю обліку використання робочого часу підрозділу філії Центру ДЗК.

Як встановлено судом позивач ознайомлений із відрядними нарядами виконаних робіт із землеустрою і земельного кадастру за березень 2016 року, квітень 2015 року - липень 2015 року, вересень 2015 року грудень 2015 року, що стверджується підписами ОСОБА_3 про його ознайомлення.

Представником відповідача в судовому засіданні стверджено, що відповідно до даних бухгалтерського обліку дирекції Центру ДЗК заборгованість перед позивачем становить 23 846, 66 грн. , з яких: заборгованість з заробітної плати, що виникла на день звільнення 04.04.2016 року в розмірі 14 527, 63 грн. згідно з відрядними нарядами; сума індексації заробітної плати - 3019,22 грн.; сума відпускних- 5271,33 грн.; компенсації відпустки 1028,48грн.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Однак як встановлено судом в день звільнення Закарпатська філія Державного підприємства Центр державного земельного кадастру не провів розрахунок із позивачем ОСОБА_3 у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу і вказані обставини сторонами в судовому засіданні не оспорювались.

Особи, винні в порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (ст. 265 КЗпП України).

Відповідно до положення ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищаеться законом.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України№ 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Результат аналізу наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст. 117 КЗпП України обовязок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України , при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних пацівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду України від 27.03.2013 року у справі № 6-15 цс 13 за позовом до Сумського національного аграрного університету про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Крім того, аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Крім того, до викладеного вище , також зводяться правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України у справі № 6-195цс14 від 21.01.2015 року, де Верховний Суд України дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

Таким чином, факт наявної заборгованості по заробітній платі, по виплаті вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку перед ОСОБА_3 визнано представником відповідача як в судовому засіданні , так і письмових запереченнях.

Як встановлено судом повний , остаточний розрахунок з позивачем ОСОБА_3 з виплати йому заборгованості із заробітної плати та всіх сум, що належать йому від підприємстване був проведений в день звільнення і на час розгляду справи в суді .

З врахуванням викладеного, зважаючи на дані бухгалтерського обліку дирекції Центру ДЗК , суд приймає до уваги розрахунок здійснений представником відповідача, який наведений ним у письмових запереченнях та злійснений на підставі даних бухгалтерського обліку, та вважає його обгрунтованим , а відтак вимоги позивача про стягнення заборгованості з заробітної плати, що виникла на день звільнення 04.04.2016 року в розмірі 33 899, 32 грн. ; суму вихідної допомоги в розмірі 6540,00 грн.; суму компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1509,76 грн. підлягають до часткового задоволення , а саме в розмірі 23 846, 66 грн. , з яких: заборгованість з заробітної плати, що виникла на день звільнення 04.04.2016 року в розмірі 14 527, 63 грн. згідно з відрядними нарядами; сума індексації заробітної плати - 3019,22 грн.; сума відпускних- 5271,33 грн.; сума компенсації відпустки 1028,48грн., а також сума вихідної допомоги в розмірі 3556,08 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні, не довів відсутність вини власника абоуповноваженого ним органу у невиплаті належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 з відповідними змінами та доповненнями.

Заробітна плата ОСОБА_3 за повні два місяці роботи, що передували його звільненню за грудень 2015 року та січень 2016 року складає 2 370,72 гривень. В грудні 2015 року - 22 робочих дня, в січні 2016 року - 19 робочих дня. Тому середня заробітна плата позивача за один день складає:

(2 370,72 грн.) : ( 22 р.д. +19 р.д. ) = 57 грн. 82 коп.

Кількість днів за час затримки розрахунку при звільненні позивача ОСОБА_3 за період з 05.04.2016 року по 19.01.2017 року ( заявлені уточнені позовні вимоги) складає: квітень 2016 року 19 днів; травень 2016 року 19 днів; червень 2016 року 20 днів; липень 2016 року 21 день; серпень 2016 року 22 дні; вересень 2016 року 22 дні; жовтень 2016 року 20 днів; листопад 2016 року 22 дні; грудень 2016 року 22 дні; січень 2017 року по 19.01.2017 р. 12 днів; тобто всього 199 робочих днів. Таким чином середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні складає : 57 грн. 82 коп. х 199 р.д. = 11 506 гривень 18 копійок, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, ст. 117 КЗпП України передбачається відповідальність власника або уповноваженого ним органу за невиплату належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України шляхом виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення.

Оскільки суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд не виходячи за межі позовних вимог приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 05.04.2016 року по 19.01.2017 року в сумі 11 506 гривень 18 копійок.

Що стосується заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Варто також зазначити, що згідно п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012, на яке посилається представник відповідача обрунтовуючи свою заяву про застосування строку позовної давності до вимог, вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення ч.1 ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Тобто, початок перебігу тримісячного строку за заявою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки починається з наступного дня після виплати всіх належних позивачу при звільненні сум.

Як встановлено судом, виплата всіх належних позивачу ОСОБА_3 при звільненні сум не була проведена, що сторонами не оспорювалось.

В постанові №6-77 цс 11 від 26 грудня 2011 року Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що перебіг передбаченого ст.233 КЗпП України тримісячного строку на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні починається не з дня набрання чинності рішення суду про стягнення заборгованості по заробітній платі, а з наступного дня після проведення фактичного розрахунку незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Правовий аналіз зазначених вище правових норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що перебіг тримісячного строку за заявою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки ще не розпочався, оскільки відповідачем не проведено виплати всіх належних позивачу при звільненні сум, а відтак у суда відсутні правові підстави для задоволення заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні і такий позивачем не пропущено.

Доводи представника відповідача про те, що позов предявлено до неналежного відповідача, оскільки Закарпатська регіональна філія Державного підприємства Центр державного земельного кадастру не є юридичною особою, через що не може бути належним відповідачем , на думку суду не заслуговують на уваги виходячи з наступного.

Як вбачається із змісту позовної заяви відповідачем у справі зазначено: Державне підприємство Центр державного земельного кадастру в особі Закарпатської філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру, а відтак доводи представника відповідача що позов предявлено до неналежного відповідача є безпідставними.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 110 ЦПК України - позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, у звязку з чим доводи представника відповідача про те, що позови до юридичних осіб предявляються в суд за їх місцезнаходженням на думку суду не заслуговують на уваги.

У відповідності до ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, зважаючи на приписи чинного законодавства, враховуючи вимоги ст. 60 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, користуючись рівними правами, на засадах змагальності згідно вимог ст. 10 ЦПК України, виходячи із принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з підстав та мотивів викладених вище.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 10, 11, 60 , 61,88, 209, 212 215 ЦПК України, ст.ст. 116, 117, 233, 234 КЗпП України, суд,

в и р і ш и в:

Уточнену позовну заяву ОСОБА_3 до Державного підприємства Центр державного земельного кадастру в особі Закарпатської філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру про стягнення суми заборгованості із заробітної плати , компенсації за невикористану відпустку, суми вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково .

Стягнути з Державного підприємства Центр державного земельного кадастру в особі Закарпатської філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру на користь ОСОБА_3 суму заборгованості в розмірі 23 846, 66 грн. , з яких: заборгованість з заробітної плати, що виникла на день звільнення 04.04.2016 року в розмірі 14 527, 63 грн.; сума індексації заробітної плати - 3019,22 грн.; сума відпускних- 5271,33 грн.; сума компенсації відпустки 1028,48грн., а також сума вихідної допомоги в розмірі 3556,08 грн.

Стягнути з Державного підприємства Центр державного земельного кадастру в особі Закарпатської філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 11 506 гривень 18 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Повний текст рішення складено і підписано 14.07.2017 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_4