Рішення № 6774242, 10.11.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.11.09 р. Справа № 40/258

Суддя господарського суду Донецької області Підченко Ю.О.

При секретарі судового засідання Чукліній І.О.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом Маріупольського виробничого підприємства „Азовреле”, м. Маріуполь

до відповідача фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь

про стягнення 177 200 грн.

за участю:

представників сторін:

від позивача Лисакова О.О. - юрисконсульт

від відповідача: не зявився

Суть спору:

Маріупольське виробниче підприємство „Азовреле” звернулося до господарського суду з позовними вимогами до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення основного боргу в сумі 177 000 грн. та неустойки в сумі 200 грн. за порушення строків поставки згідно договору поставки № ОСБ 53/12/1 від 24.09.07р.

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

Неприбуття у судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

На адресу суду надійшло повідомлення з позначкою що відповідач не знаходиться за адресою вказаною у позовній заяві.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи вважаються належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Місце державної реєстрації та місце проживання субєкта підприємницької діяльності може і не співпадати. Крім того, долучена позивачем до матеріалів справи довідка з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 24.09.09р., підтверджує знаходження відповідача за адресою вказаною у позовній заяві.

Зясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи представника позивача, суд встановив:

До прийняття рішення по справі, позивач уточнив свої позовні вимоги на намагається з посиланням на норми права, передбачені у ст. ст. 265, 267 ГК України стягнути з відповідача основний борг в сумі 177 000 грн. та неустойку в сумі 200 грн. за порушення строків поставки згідно договору поставки № ОСБ 53/12/1 від 24.09.07р.

Позов мотивовано тим, що між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, надалі Постачальник, та Маріупольським виробничим підприємством „ Азовреле” надалі Покупець, було укладено договір поставки № ОСБ 53/12/1 від 24.09.07р. продукції - контейнерів.

Відповідно до частини 4 статті 265 ЦК України та умов договору, Постачальник здійснює постачання продукції за номенклатурою (асортиментом) у кількості вказаної у специфікації, яка відповідно до вимог пункту 1 договору, є його невідємною частиною. Умовою договору поставки продукції викладено сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів „ Інкотермс”, з урахуванням терміну - EXW Франко завод ( склад Покупця).

Питання якості, узгодження цін на продукцію, загальна сума договору, яка дорівнює 200000 грн., встановлено сторонами у пунктах 2, 3, 9 договору поставки. Постачання продукції повинно відбуватися у строки узгоджені сторонами у специфікації до договору.

Порядок оплати за поставлену продукцію відображено у пункті 10 договору, зокрема, Покупець здійснює оплату шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника у наступному порядку:

· 85% - попередньої оплати;

·15% - по факту прийомки продукції (товару) на склад Покупця.

Строк поставки визначено сторонами у специфікації №1 від 24.09.07р. до 01.03.08р.

На виконання п. 10 укладеного між сторонами договору Покупець, на підставі предявленого Постачальником рахунка-фактури № СФ 0001002 від 28.09.07р., платіжним дорученням №1427 від 28.09.07р. перерахував на адресу Постачальника грошові кошти в сумі 177000 грн. у призначенні платежу було зазначено: „оплата за контейнер, згідно рахунка № СФ -0001002 від 28.09.07р., без ПДВ”.

Відповідно до пункту 11 договору передбачена міра відповідальності. Так, за порушення строків постачання Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі 0,1 % від вартості продукції яка непоставлена. Втім, за необґрунтовану відмову від оплати рахунку Постачальника Покупець сплачує штраф в розмірі 0,1%.

Свої зобовязання за договором відповідач не виконав, грошові кошти отримав, однак постачання продукції відповідно до специфікації № №1 від 24.09.07р., зокрема: 8 контейнерів за ціною 25000 грн., загальною вартістю 200000 грн. не провів. У звязку з чим за ним виник борг в сумі 177000 грн., який позивач і намагається стягнути. Вимога позивача про повернення грошових коштів залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Оскільки мало місце порушення строків постачання продукції, позивач з посиланням на пункт 11 договору, намагається стягнути з відповідача додатково неустойку в розмірі 0,1 % від вартості недопоставленої продукції в сумі 200 грн.

Надавши правову кваліфікацію правовідносинам сторін, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою між сторонами укладено договір поставки і сторони досягли істотних його умов щодо предмету, ціни, строку його дії, тому в розумінні вимог ст. 638 ЦК України, та вимог ст.ст. 180, 181 ГК України він вважається укладеним, а саме, подія та прагнення сторін на його укладення відбулося.

Укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобовязань, а саме майново-господарських зобовязань згідно зі статтями 173, 174, 175 ГК України (статтями 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обовязковим для виконання сторонами.

Незалежно від того, що у ЦК України договору поставки присвячено лише одна стаття (ст. 712), до нього застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а саме ст. ст. 655-697 ЦК України, коли інше не встановлено договором, законом або витикає із характеру правовідносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначається Господарським кодексом України. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Господарський кодекс України чітко вказує, що сторонами договору постачання можуть бути лише субєкти господарювання в розумінні статті 55 ГК України.

Згідно п. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Статтями 526 ЦК України, 193 ГК України визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства. Зобовязання припиняються виконанням проведеним належним чином за приписами ст. 599 ЦК України та ст. ст. 202, 203 ГК України.

Стаття 33 ГПК України зобовязує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Факт наявності боргу в сумі 177000 грн. за сплачену позивачем, однак не відвантажену відповідачем продукцію підтверджено матеріалами справи. Натомість, відповідач заперечень відносно не виконання ним умов договору поставки щодо відвантаження на адресу позивача продукції суду не надав і має місце не виконання господарського зобовязання.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача боргу в сумі 177000 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Частиною четвертою статті 231 ГК встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Умови пункту 11 договору поставки, укладеного між сторонами відповідають вказаним вимогам Господарського кодексу України.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем строків постачання продукції за договором. А тому, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача додаткових вимог у вигляді неустойки в розмірі 0,1 % від вартості недопоставленої продукції в сумі 200 грн., також обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Витрати по держмиту та забезпечення судового процесу покладаються на відповідача згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні. А в разі присутності представника лише однієї сторони - за згодою цього представника. відповідачем надана така згода, тому судом оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення по справі. Представник позивача, присутній у судовому засіданні, надав суду згоду на оголошення скороченого тексту рішення.

На підставі викладеного, керуючись ч. 2 ст. 9, ст.ст. 11, 15, 16, 253, 526, 599, ст. 655-697, ст. 712 ЦК України, ст. ст. 55, 180, 181, 193, 202, п. 4 ст. 231, 264, 265, 266 ГК України, ст. ст. 4-2 ,4-3, 33, 36, 43, 44, 49, 75, 82, 84, ч.ч. 2,3 ст. 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Маріупольського виробничого підприємства „Азовреле” задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, свідоцтво про державну реєстрацію № НОМЕР_2 від 04.10.05р., 87502, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер платника податків та інших обовязкових платежів НОМЕР_1, на користь:

- Маріупольського виробничого підприємства „Азовреле”, 87528, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Серова, 1-а, ід. код 05539714, борг в сумі 177000 грн., неустойку в сумі 200 грн., витрати по держмиту в сумі 1 772 грн., та витрати по забезпеченню судового процесу в сумі 315 грн., видавши наказ.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя