Рішення № 67726609, 22.06.2017, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження 2/235/662/17

Справа №235/911/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2017 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі : головуючого судді Хмельової С.М.

за участю: секретаря судового засідання Соловйової М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду № 7 м. Покровськ цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та повернення грошових коштів, третя особа ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

До Красноармійського міськрайонного суду звернувся з позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та повернення грошових коштів, третя особа ОСОБА_2. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 24 листопада 2016 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю 'Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ' (надалі за текстом - Відповідач) в особі представника ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності було укладено договір №2168 фінансового лізингу (надалі - Договір). Зазначений Договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Відповідачем для будь-яких клієнтів-фізичних осіб.

У змісті Договору міститься пункт 16.4., який передбачає наступне: Лізингоодержувач може передати свої права і обов'язки за даним Договором третім особам тільки з попередньої письмової згоди Лізингодавця. На підставі цього під час підписання Договору було підписано та приєднано до Договору наступні документи, а саме: заява фізичної особи від 24.11.2016 року, де ОСОБА_2 (далі Третя особа) передає права та обов'язки щодо виконання умов Договору позивачу ОСОБА_1. Також, згідно додатку до Договору №2168 від 24.11.2016 року, ОСОБА_1 на підставі пункта 1.3 Договору просить надати йому транспортний засіб, що є предметом Договору у період 5-ти робочих днів з моменту надходження грошових коштів на рахунок компанії у розмірі 81000,00 грн. які він саме і сплатив.

Виконуючи умови Договору позивач сплатив у Павлоградському відділенні ПАТ КБ Приватбанк зазначену Договором суму, а саме 81000,00 грн. Цей факт підтверджено копією квитанції про сплату від 24.11.2016 року. Після закінчення п'ятиденного строку він звернувся до відповідача з питанням коли йому буде надано автотранспортний засіб, як то зазначено у підписаній ним заяві, але по телефону була надана відповідь, що автомобіль який зазначено у п.1.1 Договору має технічні неполадки, тому він не може його отримати. Також позивачу було запропоновано інший автомобіль, іншої комплектації, але за додатковою оплатою. Не погодившись з даними обставинами в адресу Відповідача було направлено заяву з прохання надати інформацію, щодо розбіжностей вартості Предмету Лізингу у Договорі, а також надання додаткової інформації про дату видачі транспортного засобу. Відповідач проігнорував заяву позивача та ніякої відповіді не надав.

Не погодившись з даними обставинами він перечитав Договір, якій містить 20 аркушів тексту дуже дрібного шрифту та виявив розбіжності, які порушують його права як споживача.

До підписання Договору співробітником Відповідача була оговорена вартість транспортного засобу та його комплектація. Оговорена вартість зазначена у Додатку №1 Договору, який згідно п. 16.12 Договору є невід'ємною частиною даного Договору. Так у Додатку №1,2 зазначена ціна автомобіля 11.379,31 доларів США, що в еквіваленті на гривні згідно курсу на момент підписання Договору складає 297.000,00 грн. Однак, прочитавши уважно Договір позивач звернув увагу на той факт, що статтею 8 Договору зазначена інша вартість Предмета Лізингу, а саме 31.034,48 доларів США, що в еквіваленті на гривні згідно курсу на момент підписання Договору складає 810.000,00 грн. Таким чином, складається ситуація, що Відповідач привернув увагу до Додатків до Договору, якими зазначив вірну ціну, а на сторінці 7 дуже дрібного шрифту надрукував іншу вартість.

27 грудня 2016 року в адресу Відповідача була направлена Претензія, де вдруге було запропоновано звернути увагу на той факт, що ціна Предмета Лізингу по тексту Договору не відповідає його вартості, яка зазначена у Додатку №1,2 Договору.

7 лютого 2017 року була отримана відповідь у якій зазначено, що для отримання Предмету Лізингу позивач повинен провести оплату Авансового платежу в розмірі 405.000,00 грн. та Комісії за передачу Предмету Лізингу. Таким чином, сплачена позивачем сума у розмірі 81.000,00 грн. зарахована Відповідачем як Комісія за організацію Угоди. Але ж у Додатку №1 Договору чітко зазначено, що вартість комісії за організацію Угоди складає (10%) - 1137,93 долари США, що у еквіваленті на гривні по курсу на день оплати складає 29 699,97 грн. , позивачем же було сплачено 81 000,00 грн.

Таким чином. Відповідач увів в оману своїми махінаціями чим грубо порушив права позивача як споживача, тому він вважає, що є всі підстави визнання Договорунедійсними.

У листі-відповіді №722 від 17.01.2017, яка була направлена Відповідачем на неодноразові звертання значиться фраза: Ознайомившись з Договором Ви прийняли всі його умови, що засвідчили своїм підписом. Звертає увагу суду, що Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачає визнання недійсними непідписаних договорів. А тому норми закону передбачені саме для визнання недійсними договорів і їх окремих положень, що були добровільно підписані. Цей закон забороняє включати у договори зі споживачами несправедливі умови, незалежно від статусу договору, дій споживача та його мотивів.

З приводу правовідносин, що були підставою для даного позову, існує стала судова практика. Правові позиції, викладені у позовній заяві ґрунтуються на аналогічних правових позиціях, висловлених судом касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ.

Стаття 12 Договору також містить пункти, які підпадають під несправедливі умови, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 13 ОСОБА_4 України Про захист прав споживачів, а саме п. 12.1 Лізингоодержувач. який не сплатив лізингові платежі, що передбачені п.1.7 та п.4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договорі за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням про розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначити реквізити особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60% (шістдесят відсотків) від сплаченого Авансового платежу та частини Авансових платежів, 40 % (сорок відсотків) Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Угоди в такому випадку не повертається.

Пункт 12.2 Договору: Лізингодавець має право розірвати даний Договір в односторонньому порядку з Лізингоодержувачем, який не сплатив Авансовий платіж в повному обсязі протягом строку, що встановлено п. 9.3 даного Договору, про що повідомляє Лізингоодержувача у письмовій формі. В такому випадку, Лізингодавець повертає Лізингоодержувачу сплачений ним Авансовий платіж за вирахуванням 20 % (двадцять відсотків) від суми сплаченого платежу, Комісія за організацію Угоди в такому випадку не повертається. Повернення комісії буде здійснено протягом 30 банківських днів з моменту отримання від Лізингоодержувача власних банківських реквізитів, згідно яких повинні бути перераховані грошові кошти.

Пункт 12.3 Договору: Лізингоодержувач, який сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.4.1. та не отримав Предмет Лізингу має право розірвати договір за власним бажанням. Про що має право повідомити Лізингодавця. В такому випадку Лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору в розмірі 20% (двадцять відсотків) від сплаченої суми Авансових платежів та не повертає сплачену Комісію за передачу Предмету Лізингу. Комісія за організацію Угоди в такому випадку також не повертається.

Таким чином, вищезазначені пункти 12.1; 12.2; 12.3 Договору фінансового лізингу підпадають під несправедливі умови, встановлені пунктом 4 частини третьої статті 18 ОСОБА_4 «Про захист прав споживачів», оскільки передбачають повернення суми авансових платежів за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Просить суд врахувати, що цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним Договору, а спірні пункти Договору передбачають право Лізингодавця не повертати Лізингоодержувачу комісію за організацію договору, чим самим порушують принцип сумлінності, що призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначене в пункті 12.1, 12.2. 12.3 умови Договору є несправедливим в розумінні статті 18 ОСОБА_4 «Про захист прав споживачів».

При укладанні Договору та після письмового звернення в адресу Відповідача він так і не надав позивачу інформації, чи була у Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ на момент укладення спірного Договору ліцензія для здійснення фінансових послуг по залученню фінансових активів від фізичних осіб.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, установлених цим пунктом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства Договір за своєю правовою природою є змішаним договором і містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК.

Відповідно до статті 799 ЦК договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Договір №2168 фінансового лізингу від 24.11.2016 року нотаріально не посвідчений, тому вважає, що це є ще одною із підстав для визнання його недійсним.

Таким чином, відповідно до статті 18 ОСОБА_4 України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Таким чином, Договір фінансового лізингу №2168 від 24.11.2016 року має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним.

Згідно із статі 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.І статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Позивач просить суд визнати недійсним (нікчемним) Договір ФІНАНСОВОГО ЛІЗИНГУ №2168 від 24.11.2016 року укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ.

Зобов'язати Відповідача повернути сплачені кошти як Авансовий платіж за Договором ФІНАНСОВОГО ЛІЗИНГУ № 2168 від 24.11.2016 року у розмірі 81 000,00 грн., а також 810,00 грн. суму комісії банка, а разом 81810,00 грн. на рахунок Позивача.

Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не зявився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, на позовних вимогах наполягає та просить задовольнити.

Представник відповідача до судового засідання не зявився, на електрону адресу надіслано заперечення на позовні вимогах. В запереченнях зазначено, що позивач не сплатив 50% вартості транспортного засобу, комісії за супроводження договору та витрат на реєстрацію ТЗ в ОСОБА_5 поліції, як це передбачено умовами договору, а тому ТЗ позивачу поставлено ще не було.

ЗУ «Про фінансовий лізинг» не передбачає визначення предмету лізингу індивідуальними ознаками, оскільки річ буде куплено у майбутньому і за умовами договору, річ може бути змінено. На момент укладання договору невідомий vin-код та номерний знак. Це можливо зробити тільки при прямому лізингу.

ЗУ «Про фінансовий лізинг» не передбачає зазначення продавця, оскільки річ буде куплена у майбутньому, продавець може бути ліквідований, річ може бути змінено позивачем, продавця обирає сам позивач.

Право вибору продавця надано позивачу без будь-яких застережень. Тому претензії до відповідача на цю тему безглузді.

Відповідач не є продавцем, а тому, відповідно до ст. 808 ЦКУ за якість речі відповідає продавець, а не лізингодавець, що є покупцем речі.

Лізингові платежі були передбачені у додатку № 1. Відповідач відмовився від комісій, що могли б бути у додатку № З.

Між позивачем та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу (далі - Договір).

Цей Договір укладено відповідно до положень цивільного законодавства та законодавства, що регулює діяльність у сфері фінансового лізингу.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), загальними засадами цивільного законодавства є, серед іншого, свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Положеннями ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Положеннями ч. 2 ст. 6 ОСОБА_4 України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Вказаним вимогам законодавства договір фінансового лізингу та додатки до договору відповідають, договір містить найменування товару (предмет лізингу), розмір лізингових платежів та строк лізингу.

Підтвердженням отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення договору є особисте підписання позивачем кожної сторінки самого договору та додатків до нього, а отже було досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Правочин сторонами укладено в письмовій формі, особисто підписано позивачем та повноважною особою відповідача. Таким чином, було дотримано усі вимоги, які ставляться чинним законодавством України (ст.ст. 202 та 203 ЦК України) до чинності правочину.

Отже, договори, які укладаються з клієнтами, повністю відповідають чинному законодавству України а тому при вирішенні спору між сторонами повинні застосовуватись положення Договору та додатків до нього.

Договір містить детальний опис умов отримання предмета лізингу та порядок сплати за предмет лізингу.

Укладаючи даний договір, сторони погодились, що вартість предмета лізингу на момент укладання договору зафіксована в статті 8.2. договору.

Умови надання позивачу послуг на підставі Договору та інформація про ці послуги викладені досить детально і ясно в договорі та додатках до нього.

Таким чином, умови надання позивачу послуг на підставі договору та інформація про ці послуги викладені досить детально і ясно в договорі та додатках до нього. Тому, відповідач вважає, що позивач мав повну і достовірну інформацію про послуги відповідача та порядок їх надання та порядок сплати коштів за укладеним договором.

Договір фінансового лізингу немає нічого спільного зі споживчим кредитуванням, а тому принцип свободи договору в даному випадку не обмежується.

Відповідно до ст. 2 ОСОБА_4 України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.

Відповідно до ст. 3 цього ОСОБА_4, відносини, що виникають у звязку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, регулюються Конституцією України, цим ОСОБА_4, іншими законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно- правовими актами.

Відповідно до ст. 1-1 ОСОБА_4 України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим ОСОБА_4), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

ОСОБА_4 «Про захист прав споживачів» надає загальне визначення послуг та не виділяє окремо фінансові послуги

Отже, ОСОБА_4 України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним ОСОБА_4, що регулює порядок надання фінансових послуг, даний Закон визначає, що положення ОСОБА_4 України «Про захист прав споживачів» є загальним ОСОБА_4.

Це зайвий раз свідчить, що норми ОСОБА_4 України «Про захист прав споживачів» не мають пріоритетного значення для регулювання лізингу. Даний Закон може застосовуватися лише в разі відсутності певного нормативного регулювання.

Проте, дане регулювання визначено окремим ОСОБА_4.

Зауважують, що норми ОСОБА_4 України «Про фінансовий лізинг» є спеціальними, а норми ОСОБА_4 України «Про захист прав споживачів» носять загальний характер.

Щодо інформації про продукцію.

Відповідно до ОСОБА_4 України «Про захист прав споживачів» інформацію про продукцію зобовязаний надати продавець, постачальник, реалізатор.

Лізингодавець не є продавцем.

Лізингодавець є покупцем.

Лізингодавець надає фінансову послуг і надав споживачу послуги всю інформацію про послугу.

Відповідно до ст. 808 ЦКУ саме продавець несе відповідальність про якість продукції (приховані дефекти тощо), Лізингодавець (в разі вибору продукції ним) відповідає солідарно виключно за поставку продукції.

Відповідно до ст. 11 ОСОБА_4 України «Про фінансовий лізинг» Лізингоодержувач має право:

1) обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;

Відповідно до п. 4.3. Договору вибір продавця/постачальника предмету лізингу здійснює сам позивач.

Таким чином, не є порушенням закону відсутність більш детального опису предмету (колір, тип, смак тощо).

ЗУ «Про фінансовий лізинг» не передбачає погодження продавця, оскільки купівля буде здійснюватися у майбутньому, невідомо що може статися із продавцем, а Лізингоодержувач може змінити предмет лізингу.

Лізингодавець повністю надає право вибору продавця позивачу без будь-яких обмежень, за виключенням ціни, яку погодили сторони.

Щодо нотаріальної форми договору.

Позивач забуває, що в момент підписання договору фінансового(непрямого) лізингу предмет лізингу в оренду ще не передається.

Позиція позивача, що при укладанні договору не була дотримана обов'язкова

нотаріальна форма його посвідчення, передбачена ст. 799 Цивільного кодексу України, але таке твердження суперечить законодавству, а форма укладеного між сторонами договору не була порушена.

Відповідно до ч.1 ст. 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін.

ОСОБА_4 України «Про фінансовий лізинг» не передбачають нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу, а передбачають лише письмову форму договору.

Таким чином, між сторонами виникли відносини договору лізингу, які врегульовані ст.806 ЦКУкраїни, згідно якої, за договором лізингу одна сторона лізингодавець передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із аналізу ст.806 ЦК Українислідує, до договір лізингу є змішаним договором, оскільки містить елементи договорів, найму, купівлі-продажу, поставки.

Відповідно до ч.2 ст.628 ЦК Українисторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Із указаної норми слідує, що під поняття змішаного договору підпадає договір, форма, зміст та суттєві умови якого, не є юридично встановленими, а визначаються сторонами договору на власний розсуд з використанням елементів різних договорів. При цьому, оскільки фінансовий лізинг повністю регулюється спеціальними законами, тому до договорів лізингу можуть застосовуватись загальні положення, які регулюються цими спеціальними законами.

У зв'язку з цим, якщо у договірних відносинах найму застосовується норма ч.2 ст.799 ЦКУкраїни, якою передбачена обов'язковість нотаріального посвідчення договірних відносин, то ця норма є спеціальною у відносинах найму (оренду) лише з урахуванням спеціальних особливостей, встановлених для відносин найму, а до особливостей договору лізингу, в даному випадку, обов'язковість нотаріального посвідчення не є спеціальною, а можезастосовуватись лише за домовленістю сторін.

У своєму позові позивач помилково послався на норму ч.2 ст.799 ЦК України, яка міститься у параграфі 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 «Найм (оренда)» і яка взагалі не регулює відносини фінансового лізингу і не є спеціальною нормою для регулювання фінансового лізингу, а слугує лише допоміжною нормою.

На момент укладання договору непрямого лізингу у лізингодавця відсутнєправо власності на предмет лізингу. А тому, для нотаріального посвідчення договору найму майна, наймодавець повинен володіти цим майном на праві власності. Отже, у лізингоодавця предмет лізингу на момент укладання договору лізингу, повинен перебувати у власності. В той же час, законодавчо визначено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених ЦК України. При цьому, згідно ОСОБА_4 України «Про фінансовий лізинг»лізингодавець зобов'язаний спочатку набути у власність річ у продавця (постачальника) і потім передати її у користування лізингоодержувачу.

Згідно ОСОБА_6 вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, то зазначений ОСОБА_6 не встановлює для договорів лізингу обов'язкової нотаріальної форми, він лише регулює питання порядку здійснення нотаріусами нотаріальних дій, в т.ч. посвідчення договорів лізингу (оперативного).

Однак нотаріальне посвідчення договорів непрямого (фінансового) лізингу фактичнонеможливо здійснити так як на момент укладання договору відсутній предмет лізингу тамайнові права Лізингодавця на майно. Тому за відсутності самого майна та прав на такемайно, нотаріальне посвідчення фактично не можливе та ОСОБА_4 не вимагається.

Законодавцем було передбачено такий момент, тому і спеціальним ОСОБА_4 непередбачена нотаріальна форма договору для договорів фінансового лізингу.

Відповідно до п. 3,7. Глави 5 даного ОСОБА_6 посвідченні договору найму (оренди) або позички транспортного засобунотаріус вимагає для огляду документ про реєстрацію транспортного засобу за фізичною чи юридичною особою (свідоцтво про реєстрацію, технічний паспорт тощо), а у випадку, коли транспортний засіб не підлягає реєстрації або коли реєстраційне посвідчення не є свідченням права власності на транспортний засіб, - документ, що підтверджує набуття наймодавцем права власності на нього (договори тощо).

Відповідно до ч 2 ст. 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг»за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

На момент укладення договору транспортного засіб ще не придбаний, а тому нотаріуси не мають права посвідчувати договір непрямого Лізингу.

З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обовязковому нотаріальному посвідченню.

Щодо неповернення комісії за організацію договору та штраф.

В разі односторонньої відмови від своїх зобовязань, відповідно до п. 12.1. Договору застосовується штраф у вигляді 20-40% від авансового платежу та 100% від комісії за організацію угоди.

Відповідно правових висновків ВСУ у справах: № 6-2766цв15; № 6-330цс16; № 6- 3020цс15; №.6-65цс16 визначено перелік несправедливих умов договору.

Пункт, що застосовує штраф за односторонню відмову позивача від договору несправедливим визнано не було.

Відповідно до ОСОБА_7 ВССУ від 17.11.2016 року у справі № 153/105/16-ц, суд встановив, що аналогічний штраф, є законним і лежить в площині свободи договору.

Щодо ліцензії.

Згідно пункту 4 частини першої статті 34 ОСОБА_4 України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 ОСОБА_4 України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним,

Однак відповідач не займається адмініструванням фінансових активів для придбання товарів у групах, а займається фінансовим лізингом відповідно до положень ОСОБА_4 України «Про фінансовий лізинг», положеннями якого не передбачено ліцензування такого виду діяльності, а регулятором - Нацкомфінпослуг видається довідка, на підставі якої здійснюється така діяльність. Регулятором не впроваджено ліцензійних умов для фінансового лізингу, що говорить про те, що на даному етапі - фінансовий лізинг в Україні не ліцензується.

Адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах визначена ОСОБА_7 НКФ від 09.10.2012 № 1676 і немає нічого спільного з індивідуальним договором фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 20 ОСОБА_4 України «Про ліцензування видів господарської діяльності» у разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензії не застосовується.

Також, ч. 4 ст. 5 ОСОБА_4 України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Одним з таких нормативно-правових актів є Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 22 січня 2004 року № 21.

Відповідно до п. 2.1. ст. 2 зазначеного положення, юридична особа має право надавати послуги з фінансового лізингу за наявності, крім всього іншого, довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Нацкомфінпослуг. Зазначена довідка, видана відповідачу ОСОБА_5 комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

07.12.2016 року КМУ прийнято ОСОБА_7 № 913 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).ОСОБА_7 набрала чинності 10.12.2016 року. Відповідно до даної постанови, ліцензійні умови застосовуються до фінансового лізингу через 6 місяців з дня набрання чинності даної постанови.

Проте, даний документ свідчить про відсутність ліцензійних умов на дату підписання договору та необхідність застосування ст. 20 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності».

Отже, діяльність Лізингової компанії є легітимною на підставі поки-що діючого Положення НКФ №21.

Третя особа ОСОБА_2 до судового засідання не зявився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує.

Відповідно дост. 169 ЦПК України, суд проводить розгляд справи на підставі наявних доказів за відсутності осіб, які беруть участь у справі та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2ст. 197 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав

Відповідно до частини 1ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогокодексу, в межах заявлених ним позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 60 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу, яка в частині 1 вказує на підстави звільнення від доказування, зокрема, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ч. 1ст. 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

24 листопада 2016 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю 'Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ' (надалі за текстом - відповідач) в особі представника ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності, було укладено договір №2168 фінансового лізингу (надалі - договір) (а.с.11-27).

В розділі «визначення термінів» зазначено, що комісія за організацію Угоди першочерговий єдиноразовий платіж, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію та ведення договору протягом терміну його дії. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що повязані з укладанням та обслуговуванням договору. Розмір комісії відображається у додатку №1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу.

Авансовий платіж це обовязковий платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, розмір якого визначено у додатку №1 договору, що сплачується лізингоодержувачем на користь лізингодавця, на умовах договору, до моменту передачі предмета лізингу. На авансовий платіж не нараховуються жодні відсотки (проценти).

Вартість предмету лізингу погоджена сторонами вартість (ціна) предмету лізингу, яка відображає його справедливу та звичайну вартість, на момент укладання договору.

П. 1.1 статті 1 договору передбачено, що предметом фінансового лізингу за даним договором є транспортний засіб, визначений у даній статті та у специфікації (додаток №2 договору), а саме Hyundai Sonata-Fe, комплектація Drive, обєм двигуна 2.2 d.

П. 1.2 статті договору передбачено, що вартість предмета лізингу на момент укладання даного договору зазначається у договору та в додатку № 1.

В додатку № 1 до договору фінансового лізингу зазначено:вартість предмета лізингу 11379,31 доларів США; авансовий платіж 50,00%; сума виплат авансового платежу 5689,66 доларів США; щомісячний авансовий платіж 474,14 доларів США; комісія за організацію угоди (10%) 1137,93 доларів США; комісія за передачу ПЛ (3%) 341,38 доларів США.

Вартість предмету лізингу на дату підписання договору 297000,00 гривень, термін поставки ПЛ 30 днів; курс долара на дату підписання договору 26,10; дата підписання договору 24.11.2016р.

Погашення вартості предмета лізингу в доларах розподілена на 12 місяців, по 474,14 доларів США щомісячно, що становить загальну суму 5689,66 доларів США (а.с.26).

У специфікації, що є додатком № 2 до договору, зазначена марка, модель, комплектація та ціна предмету лізингу, а саме автомобіль Hyundai Sonata-Fe, комплектація Drive, ціна в доларах 11379,31 (а.с.27).

Пунктом 16.4 договору фінансового лізингу зазначено, що Лізингоодержувач може передати свої права і обов'язки за даним Договором третім особам тільки з попередньої письмової згоди Лізингодавця. Під час підписання Договору було підписано та приєднано до Договору наступні документи, а саме: заява фізичної особи від 24.11.2016 року, де ОСОБА_2 передає права та обов'язки щодо виконання умов Договору позивачу ОСОБА_1 (а.с.28). Також, згідно додатку до Договору №2168 від 24.11.2016 року, ОСОБА_1 на підставі пункта 1.3 Договору просить надати йому транспортний засіб, що є предметом Договору у період 5-ти робочих днів з моменту надходження грошових коштів на рахунок компанії у розмірі 81000,00 грн. які він сплатив (а.с.29,30, 31).

Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» на звернення ОСОБА_2 надано відповідь, що укладаючи договір сторони погоджуються, що предмет лізингу зазначається в п. 1.1 договору, вартість предмета лізингу, на момент укладання договору зафіксована в статті 8.2 договору. Відповідно до договору сплачені кошти в сумі 81000,00 гривень зараховані згідно п. 9.6 як комісія за організацію угоди. Для отримання предмету лізингу необхідно провести оплату авансового платежу в розмірі 405000,00 гривень, та комісії за передачу предмету лізингу (а.с.40).

Судом встановлено, що предметом фінансового лізингу за даним договором є транспортний засіб, визначений у п. 1.1 та у специфікації (додаток №2 договору), а саме Hyundai Sonata-Fe, комплектація Drive, обєм двигуна 2.2 d.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що укладаючи даний договір, сторони погоджуються, що вартість предмета лізингу, на момент укладання договору, за цим договором становить 31034,48 доларів США з урахуванням ПДВ, згідно з обмінним курсом долара США до української гривні, на фактичну дату укладання договору. На дату укладання цього договору, згідно обмінного курсу гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 810000,00 гривень з ПДВ.

Пункт 8.2 договору протирічить додаткам 1 та 2 до цього договору, в яких вказано, що вартість предмету лізингу на момент укладання договору складає: 11379,31 доларів США; авансовий платіж 50,00%; сума виплат авансового платежу 5689,66 доларів США; щомісячний авансовий платіж 474,14 доларів США; комісія за організацію угоди (10%) 1137,93 доларів США; комісія за передачу ПЛ (3%) 341,38 доларів США.

Вартість предмету лізингу на дату підписання договору 297000,00 гривень, термін поставки ПЛ 30 днів; курс долара на дату підписання договору 26,10; дата підписання договору 24.11.2016р.

Погашення вартості предмета лізингу в доларах розподілена на 12 місяців, по 474,14 доларів США щомісячно, що становить загальну суму 5689,66 доларів США (а.с.26).

У специфікації, що є додатком № 2 до договору, зазначена марка, модель, комплектація та ціна предмету лізингу, а саме автомобіль Hyundai Sonata-Fe, комплектація Drive, ціна в доларах 11379,31 (а.с.27).

Додатки до договору є його невідємними частинами, узгоджуються та підписуються сторонами договору, та не можуть суперечити одним одному.

Відповідно до вимог частин першої, другоїстатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦК Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж,ОСОБА_4 України «Про фінансовий лізинг».

Згідно із частиною другоюстатті 1 ОСОБА_4 України від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другоюстатті 806 ЦК Українидо договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Стаття 18 ОСОБА_4 України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів", містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шостастатті 18 ОСОБА_4 України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другійстатті 18 цього ОСОБА_4. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті3, частина третя статті509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьоюстатті 18 ОСОБА_4 України «Про захист прав споживачів»є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 24); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника) (пункт 7).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четвертастатті 18 цього ОСОБА_4).

Згідно з укладеним між сторонами договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (Hyundai Sonata-Fe, комплектація Drive, обєм двигуна 2.2 d), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі.

Позивач ОСОБА_1 24.11.2016р. сплатив кошти в сумі 81000,00 гривень (а.с.30-31), що не оспорюється відповідачем.

На адресу керівника ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» ОСОБА_2 (сторона договору та третя особа у справі) надіслав заяву з вимогою про надання інформації про продавця предмету лізингу, договору на придбання транспортного засобу, повідомити йому про дату, час та місто передачі предмету лізингу. Крім того, повідомив відповідача, що ним при детальному ознайомленні з текстом договору виявлені протиріччя у вартості предмету лізингу. Просить розяснити на якій підставі до договору вписана сума 31034,48 доларів США, але в специфікації вказана сума 11397,31 доларів США. Просить усунути технічну описку та направити на його адресу нову сторінку №7 до договору з вказанням правильної суми вартості предмету лізингу (а.с.33-34).

5.12.2016р. заява відповідачем отримана (а.с.35).

28.12.2016р. на адресу керівника ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» ОСОБА_2 (сторона договору та третя особа у справі) надіслав претензію аналогічного змісту (а.с.36-38).

Претензія отримана відповідачем 04.01.2017р. (а.с.39).

За вих. Від 17.01.2017 року ОСОБА_2 надіслана відповідь про те, що укладаючи договір сторони погоджуються, що предмет лізингу вказано в п. 1.1 договору, його вартість у п. 8.2 договору. Відповідно до договору сплачені кошти в сумі 81000 гривень, згідно п. 9.6 зараховані як комісія за організацію угоди. Для отримання предмету лізингу ОСОБА_2 повинен провести оплату авансового платежу в розмірі 405000,00 гривень та комісії за передачу предмету лізингу (а.с.40).

У відповіді на претензію відповідач проігнорував наявність підписаних специфікацій до договору та не пояснив наявність розбіжностей у вартості предмету лізингу.

Статтею 16 ОСОБА_4 України «Про фінансовий лізинг»передбачено, що лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За положеннями цієї статті адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу (10% вартості предмета лізингу) за підготовку, перевірку та розгляд документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінністатті 16 ОСОБА_4 України «Про фінансовий лізинг»не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.

Проаналізувавши зміст договору, суд встановив, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20% від розміру авансового платежу та всю суму сплаченого адміністративного платежу (стаття 12 договору).

Відповідно до частини другоїстатті 6 ОСОБА_4 України «Про фінансовий лізинг»істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля.

Відповідно договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За такими зобов'язаннями відповідає продавець.

Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу (статті 808 ЦК України).

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, тому що в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то умови договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо, суперечить положеннямстатті 808 ЦК України.

Права лізингоодержувача достроково погасити лізингові платежі обмежене пунктом 10.11 договору, де зазначено, що достроково погасити лізингові платежі можна не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем.

Дослідивши умови договору фінансового лізингу, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені частиною третьоюстатті 18 ОСОБА_4 України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника).

Відповідно до частини другоїстатті 806 ЦК Українидо договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Згідностатті 799 ЦК Українидоговір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першоїстатті 220 ЦК Україниу разі недодержання сторонами вимоги законупро нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15.

Відповідно до вимогст. 360-7 ЦПК Українивисновок Верховного суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першоїстатті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, і має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Суд при вирішенні справи враховує правову позицію, викладену Верховним Судом України у постановах від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, від 08 червня 2016 року у справі 6-330цс16; від 11 травня 2016 року у справі № 6-3020цс15 і у справі № 6-65цс16; від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16 щодо застосування вищенаведених норм права.

Оскільки, договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відповідно до ст. 18 ОСОБА_4 України «Про захист прав споживачів», при укладенні договору сторонами не дотримано положення законодавства щодо обов'язковості нотаріального посвідчення договору, то такий договір підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч. 1ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого останнім авансового платежу у розмірі 81000 грн. 00коп.

Сума комісії банку в розмірі 810 гривень стягненню з відповідача не підлягає, оскільки ці витрати не передбачені ані договором лізингу, ані специфікаціями до договору.

Судові витрати розподіляються згідно положеньст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.203, 215, 216, 860 ЦК України, ст. 18 ОСОБА_4 України «Про захист прав споживачів»,ОСОБА_4 України «Про фінансовий лізинг»та ст.10,57,60,209,88,212-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та повернення грошових коштів, третя особа ОСОБА_2, задовольнити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №2168 від 24.11.2016 року укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ, код ЄДРПОУ 40352937, на користь ОСОБА_1 сплачені кошти як авансовий платіж за договором фінансового лізингу № 2168 від 24.11.2016 року в розмірі 81000 (вісімдесят одна тисяча) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ, код ЄДРПОУ 40352937, на користь держави судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

У стягненні суму комісії банку в розмірі 810 гривень 00 копійок відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу доАпеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

В судовому засіданні 22 червня 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено протягом пяти днів.

Суддя