Ухвала суду № 67721656, 05.07.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

5 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «Вест Файненс Енд Кредит Банк» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Вест Файненс Енд Кредит Банк», третя особа - приватний нотаріус Косенко О.В., про визнання договору іпотеки припиненим,

в с т а н о в и л а :

Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від

25 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 липня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнив частково: визнав припиненим договір іпотеки, укладений

30 жовтня 2009 року між ОСОБА_6 та Публічним акціонерним товариством «Вест Файненс Енд Кредит Банк» (далі − ПАТ «Кредитвест банк»); відмовив у задоволенні позовних вимог в іншій частині.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 20 березня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «Кредитвест банк» відхилила, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від

12 липня 2016 року залишила без змін.

20 червня 2017 року до Верховного Суду України звернулось ПАТ «Кредитвест Банк» із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 599 Цивільного кодексу України (далі − ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права.

На обґрунтування вимог заявник надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року, а також постанови Верховного Суду України від

6 липня 2016 року, 10 лютого 2016 року.

Перевіривши доводи заявника, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі − ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6 суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» підстав для визнання договору іпотеки припиненим. При цьому суди установили, що на час звернення позивачки до суду основне зобов'язання за кредитним договором від 30 жовтня 2009 року припинилося внаслідок ліквідації юридичної особи − боржника ТОВ «Бізнестехпрод», про що 19 грудня 2014 року внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; вимогу про погашення кредитної заборгованості до закінчення процедури ліквідації товариства банк не заявляв.

Наданою для порівняння ухвалою від 12 жовтня 2016 року суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд посилаючись на те, що суди вирішуючи спір не врахували визначений законодавством виняток із загального правила припинення договору застави та дійшли помилкових висновків щодо припинення застави в зв'язку з ліквідацією юридичної особи-боржника за основним зобов'язанням у будь-якому випадку, у тому числі й у разі, якщо до визнання боржника-юридичної особи ліквідованим і внесення запису про його припинення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців кредитор своїми діями захистив своє право на отримання коштів за договором кредиту та звернувся до суду з позовною заявою до заставодавця.

Порівняння зазначеного судового рішення, наданого заявницею на підтвердження своїх доводів, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у побідних правовідносинах.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від

10 лютого 2016 року (№ 6-216цс14, № 6-84цс15) міститься висновок про те, що саме по собі постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи − боржника за основним зобов'язанням та його виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не зумовлює припинення зобов'язання, адже до цього іпотекодержатель пред'явив відповідну вимогу до іпотекодавця в позовному провадженні про звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки боржник належним чином не виконував узятого на себе зобов'язання з погашення боргу.

Схожий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від

6 липня 2016 року (№ 3-578гс16), прийнятій у справі, в якій судами установлено, що умовами укладеного договору іпотеки передбачено право банку звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема, у разі ліквідації позичальника.

Таким чином, у справі, за результатами якої прийнято зазначені постанови, та в справі, рішення в якій просить переглянути заявник, встановлено різні фактичні обставини.

Підстави для висновку про те, що ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року не відповідає викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, відсутні.

За таких обставин вважати заяву ПАТ «Кредитвест банк» обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Вест Файненс Енд Кредит Банк», третя особа - приватний нотаріус Косенко О.В., про визнання договору іпотеки припиненим за заявою Публічного акціонерного товариства «Вест Файненс Енд Кредит Банк» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк