Постанова № 67713587, 05.07.2017, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/5153/17

Провадження №: 2-а/752/252/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.07.2017 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі: головуючого - судді Ладиченко С.В.

за участю секретаря - Мороз О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 (далі позивач) у березні 20017 року звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

У своїх позовних вимогах позивач просить суд: визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у призначенні їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі та умовах Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі по тексту - Закон № 3723-ХІІ) відповідно до заяви від 29 листопада 2016 року згідно з Довідкою про суддівську винагороду від 25 листопада 2016 року № 6/1-23-140; а також зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 6 листопада 2016 року призначити пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 3723-ХІІ та при призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника провести її обчислення згідно з Довідкою про суддівську винагороду від 25 листопада 2016 року № 6/1-23-140 у розмірі 90% суддівської винагороди ОСОБА_4 без обмеження максимального розміру пенсії.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік (на момент смерті діючий суддя Конституційного Суду України ОСОБА_4), з яким вона перебувала у шлюбі та спільно проживала.

На підставі поданих нею документів до відповідача Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 06 листопада 2016 року була призначена їй пенсія у зв'язку з втратою годувальника на двох неповнолітніх дітей (ОСОБА_5 - 16 років та ОСОБА_6 - 6 років) в порядку і на умовах, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058 - ІV (далі - Закон № 1058).

Стаж роботи її чоловіка ОСОБА_4 на посаді судді понад 22 роки, а тому, у разі виходу у відставку і досягнення пенсійного віку за життя він мав би право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ.

У зв'язку з цим позивач звернулася до Правобережного об'єднаного пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про переведення призначеної їй пенсії на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 3723.

Правобережне управління Пенсійного фонду України розглянуло її звернення і листом від 01 грудня 2016 року № 40162/05 повідомило про відмову у задоволенні цієї заяви.

За змістом зазначеної відповіді відмова пов'язана із тим, що з 01 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону № 3723 (розділ ІІІ „Прикінцеві положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213 - VIII). Крім того 1 травня 2016 року набрав чинності Закон України „Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889 - VIII (далі - Закон № 889) яким взагалі скасовано Закон України № 3723 і застосування статті 37 цього закону, якою регулюються питання пенсійного забезпечення, передбачено лише як виключення стосовно обмеженого кола осіб.

Позивач вважає, що така відмова є неправомірною та просить задовольнити заявлені вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача за дорученням ОСОБА_7 позовні вимоги підтримує, справу просить розглянути без його участі, а позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надавши при цьому заперечення на адміністративний позов, у якому просив відмовити у його задоволенні.

Неявка належним чином повідомленого про час та місце розгляду справи відповідача не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Конституція України визнає і гарантує дію принципу верховенства права (частина перша статті 8); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19); при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (частина перша статті 126).

Однією з найважливіших умов визначеності відносин між людиною і державою є закріплення у статтях 3, 21 Конституції України принципу непорушності прав і свобод людини. Визнаючи людину найвищою соціальною цінністю, Основний Закон України встановлює перелік прав і свобод, гарантує і забезпечує їх захист, у тому числі від порушення з боку держави, її органів та посадових осіб.

Пенсія у зв'язку з втратою годувальника є одним з видів пенсійного забезпечення, яке гарантується статтею 46 Конституції України і призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (пункт 3 статті 9, стаття 36 Закону № 1058). До непрацездатних громадян закон відносить осіб, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1058;

Загальновідомо, що означений вид пенсії має похідну правову природу від права на пенсію людини, яка була годувальником в сім'ї. Смерть годувальника позбавляє непрацездатних членів сім'ї доходів від його професійної діяльності. В такому разі держава, проявляючи гуманність, надає допомогу сім'ї, яка понесла у зв'язку зі смертю годувальника втрату коштів для життя. Розмір матеріального забезпечення членів сім'ї (пенсії) залежить від розміру пенсії за віком померлого годувальника.

Якщо враховувати сутність природи пенсії у зв'язку з втратою годувальника і зважати, що пенсійне забезпечення суддів є складовою гарантією їх незалежності, встановленою статтею 126 Конституції України, то будь-які питання, що так чи інакше пов'язані із пенсією у зв'язку з втратою годувальника, яку отримують непрацездатні члени сім'ї померлого судді, прямо впливають на дотримання конституційних гарантій незалежності судді.

Так, до 1 травня 2016 року законодавство у сфері судоустрою і статусу суддів передбачало право судді на призначення пенсії на умовах, передбачених статтею 37 Закону № 3723 (частина перша статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453), а отже посилання відповідача про скасування можливості призначення таких пенсій починаючи з червня 2015 року у зв'язку з прийняттям Закону № 213, є абсолютно нікчемними, оскільки положення цього закону в частині, що стосується звуження прав суддів, визнані такими, що не відповідають Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016).

Частиною тринадцятою статті 37 Закону № 3723 передбачено, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків.

З 1 травня 2016 року вступив в силу Закон України „Про державну службу" - Закон № 889. Ним скасовано Закон № 3723, а можливість застосування статті 37, якою регулюються питання пенсійного забезпечення, передбачено лише як виключення стосовно обмеженого кола осіб, серед яких діючі за життя судді із стажем роботи понад 22 роки відсутні.

Більше того, нормами цього закону були виключені положення із Закону № 2453, які передбачали право на призначення суддям пенсії на умовах Закону № 3723.

За тим самим чинний закон у сфері судоустрою і статусу суддів - Закон України „Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402 - VIII (далі - Закон № 1402) не передбачає право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 3723, а визначає можливість призначення такої пенсії на загальних умовах, встановлених Законом № 1058.

Порівняльний аналіз наведеного законодавства чітко вказує на те, що суддя у відставці відповідного віку, як, зрештою, і сім'я померлого судді, який мав право на відставку, за чинним законодавством позбавлені права вибору щодо призначення пенсії відповідно до Закону № 3753. При цьому непрацездатні члени сім'ї померлого судді наразі обмежені не тільки можливістю отримання пенсійних виплат виключно на підставі Закону № 1058, а й розміром таких виплат (10740 грн. (частина третя статті 27 Закону № 1058).

Проаналізувавши обсяг соціального забезпечення судді у відставці за умови, що він не має права на отримання пенсії відповідно до Закону № 3723, то можна дійти висновку про зниження його рівня гарантій. Більше того, зазначене чинне законодавче регулювання (Закон № 889, Закон № 1402) звужує зміст і обсяг права непрацездатних членів сім'ї на пенсійне забезпечення у разі втрати годувальника, якщо таким годувальником був суддя, який за життя мав право на відставку, а за умови досягнення пенсійного віку - право вибору: щомісячне довічне грошове утримання або призначення пенсії за віком на підставі Закону № 3723.

Окрім того, за проведеним аналізом, пенсія у зв'язку з втратою годувальника на підставі Закону № 3723 і такий самий вид пенсії, але вже на умовах Закону № 1058, має не лише різний фактичний розмір, а й абсолютно різну правову природу. Надання непрацездатним членам сім'ї померлого судді пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі Закону № 3723 є певним компенсаторним механізмом, і є нічим іншим, як забезпеченням досягнутого рівня гарантій незалежності судді.

Тож, вирішуючи питання про застосування цього Закону в часі, суд виходить із того, що згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, якщо враховувати сутність пенсії у зв'язку з втратою годувальника - судді, то застосування положень чинного законодавства без врахування принципів незалежності судді є протиправним і як наслідок позбавляє позивача можливості отримувати пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі Закону № 3723. Це вказує на звуження рівня гарантії незалежності судді, що передбачений статтею 126 Конституції України та законами України і суперечить принципам, зокрема законних очікувань, передбачуваності, правової визначеності, справедливості як складовим елементам верховенства права, визначеного статтею 8 Основного Закону України, а також не відповідає статті 22 Конституції України.

Вищенаведена позиція знаходить своє підкріплення також в усталеній практиціКонституційного Суду України, міжнародних стандартах незалежності суддів, правових позиціях Європейського суду з прав людини.

Так, Конституційний Суд України, у своєму Рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) підкреслив, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини).

В цьому ж рішенні Конституційний Суд України також висловив правову позицію відповідно до якої зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики (абзаци п'ятий, шостий пункту 4 мотивувальної частини).

В Рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, посилаючись на низку своїх позицій констатує, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимість обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004) (абзац чотирнадцятий пункту 5 мотивувальної частини). Далі Суд вказує, що аналіз норм Конституції України свідчить про надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності. Право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді (абзаци третій, п'ятий пункту 7 мотивувальної частини)

У іншому своєму Рішенні від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, розглядаючи справу щодо незалежності суддів, Суд зазначив, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу, конституційним принципом організації та функціонування судів і професійної діяльності суддів. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом мають бути реально забезпечені. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Розглядаючи проблему зниження рівня гарантій незалежності суддів в аспекті реалізації їх права на щомісячне довічне грошове утримання, Конституційний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (абзац п'ятий підпункту 2.2. пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці).

У рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Європейський суд з прав людини в контексті даної проблеми вважає, що будь-яке коректування пенсійного забезпечення повинно здійснюватися поступово, обережно і у заздалегідь прорахований спосіб. Будь-який інший підхід може поставити під загрозу соціальний мир, передбачуваність пенсійної системи та правову визначеність. Така точка зору викладена, зокрема у § 51 рішення у Справі „Андрлє проти Чеської Республіки" („Andrele v. The Czech Republik") від 17 лютого 2011 року, заява № 6268/08).

Щодо виплати недоотриманої суми пенсійних виплат слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 45 Закону № 1058 пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

Частина друга статті 46 Закону № 1058 зазначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Тобто пенсію у зв'язку з втратою годувальника, призначену на умовах Закону № 3723 та у відповідності до вимог Закону № 1058 має бути виплачено з 06 листопада 2016 року.

Отже, відповідач, приймаючи рішення щодо заяви про призначення позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі Закону № 3723, зобов'язаний був керуватись, перш за все, вимогами статей 8, 19, 22, 126 Конституції України, і повинен був застосувати норми матеріального права, передбачені Законом № 3723, які уможливлювали призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сім'ї померлого судді на умовах цього закону. Натомість, відповідач знехтував основними конституційними принципами і необґрунтовано відмовив у задоволенні зазначеної заяви.

Таким чином, усі вищезазначені обставини обґрунтовано вказують на неправомірність дій відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі та умовах Закону № 3723.

Стаття 1 Конституції України проголошує, що України є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 19 ч.2 Основного Закону приписує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 3 статті 22 Конституції України застерігає, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Із загального змісту статті 22 Конституції України можна зробити висновок, що права і свободи людини і громадянина державі не можуть звужуватись.

На зазначене вказують і рішеннях Конституційного суду України у справах про гарантії незалежності суддів від 18.06.2007 року № 4-рп (2007) та про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання від 11.10.2005 року (2005), що Конституція України не допускає будь-яких обмежень у правах судді на заробітну плату, пенсію, щомісячне довічне грошову утримання, тощо.

Водночас, за змістом статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Письмові заперечення відповідача надані ним до суду суперечать означених судом в постанові нормативним актам у тому числі Конституція, норми якої є нормами прямої дії, та рішенням Європейського суду з прав людини, які в Україні теж є повинні враховуватись як складова частина законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, з урахуванням всіх встановлених судом фактичних обставин по справі та вимог законодавства, не довів правомірність своїх дій, а відтак з огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати неправомірними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі та умовах Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ відповідно до заяви від 29 листопада 2016 року згідно з Довідкою про суддівську винагороду від 25 листопада 2016 року № 6/1-23-140.

Зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 6 листопада 2016 року призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України „Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ та при призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника провести її обчислення згідно з Довідкою про суддівську винагороду від 25 листопада 2016 року № 6/1-23-140 у розмірі 90% суддівської винагороди ОСОБА_4 без обмеження максимального розміру пенсії.

Стягнути з Державного бюджету України, за рахунок відповідних державних асигнувань Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, на користь ОСОБА_1 у відшкодування понесених нею витрат по сплаті судового збору за подання позову 640 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського адміністративного апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення, а особами які не були присутніми в судовому засіданні, протягом десяти днів з дня отриманні копії постанови.

Суддя: С.В. Ладиченко