Рішення № 6771290, 09.11.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.11.09 р.                     Справа № 15/232                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом відкритого акціонерного товариства “Завод “Дніпропрес” м. Дніпропетровськ (код ЄДРПОУ 05748772)

до відповідача відкритого акціонерного товариства “Харцизький трубний завод” м. Харцизьк (код ЄДРПОУ 00191135)

про стягнення боргу за поставлену продукцію в сумі 132120,00 грн., пені в сумі 14330,48 грн., інфляції в сумі 17765,28 грн., 3% річних 2864,36 грн., боргу за перевезення продукції автомобільним транспортом в сумі 15154,40 грн., інфляції в сумі 2106,45 грн., 3% річних у розмірі 328,53 грн..

за участю представників сторін:

від позивача: Тарасюк О.Л. за довіреністю № 52 від 30.09.200

від відповідача: Третьяков О.В. за довіреністю № 1–52 від 30.06.2009 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява відкритого акціонерного товариства “Завод “Дніпропрес” м. Дніпропетровськ до відкритого акціонерного товариства “Харцизький трубний завод” м. Харцизьк про стягнення боргу за поставлену продукцію в сумі 132120,00 грн., пені в сумі 14330,48 грн., інфляції в сумі 17765,28 грн., 3% річних 2864,36 грн., боргу за перевезення продукції автомобільним транспортом в сумі 15154,40 грн., інфляції в сумі 2106,45 грн., 3% річних у розмірі 328,53 грн.

Ухвалою суду від 11.09.2009 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/232, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

11.05.2006 р. сторони уклали договір № 060016/221юр поставки, згідно якого постачальник (позивач) зобов’язався поставити покупцю продукцію виробничо–технічного призначення, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти та оплатити вказану продукцію на умовах та в порядку, визначених договором.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що найменування, кількість, якісні та інші характеристики продукції, а також її вартість вказуються в специфікації, що є невід’ємною частиною даного договору.

Згідно п. 2.1 договору якість продукції, що поставляється по цьому договору, повинна відповідати вимогам узгодженого технічного завдання та підтверджуватися сертифікатом якості (технічним паспортом) підприємства–виробника.

Відповідно до п. 3.1 договору поставка продукції здійснюється залізничним або автомобільним транспортом на умовах EXW – Дніпропетровськ вул. Героїв Сталінграду, 139 (ІНКОТЕРМС в редакції 2000 р.).

Згідно п.п. 3.2, 3.3 договору постачальник зобов’язаний поставити продукцію в термін, вказаний у відповідній специфікації. Датою фактичної поставки продукції вважається дата її вручення покупцеві з додаванням пакету документів, перелік яких містить п. 3.4 договору. Факт передачі продукції та документів оформлюється актом прийому–передачі.

Відповідно до п. 3.4 договору постачальник зобов’язаний надати покупцеві одночасно з продукцією такі документи: сертифікат якості (паспорт, технічний паспорт, сертифікат відповідності), накладну, податкову накладну, ТТН–1.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що приймання продукції проводиться на підприємстві постачальника по узгодженій методиці випробувань з підписанням акту приймання продукції.

Згідно п. 4.4 договору сторони дають згоду на використання в процесі приймання продукції правил, передбачених в Інструкціях П–6 та П–7.

Відповідно до п. 5.2 договору оплата здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в національній валюті України. Датою сплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що покупець здійснює оплату за поставлену продукцію в такому порядку: аванс – 30% загальної вартості продукції – впродовж 5 банківських днів з дати підписання договору обома сторонами згідно з виставленим рахунком; 40% – протягом 2 місяців з моменту підписання договору згідно з виставленим рахунком; 20% – протягом 5 банківських днів з моменту підписання акту приймання продукції на підприємстві постачальника згідно з виставленим рахунком; 10% – протягом 5 банківських днів з моменту підписання акту про ввід до експлуатації.

Згідно п. 7.3 договору у випадку прострочення оплати згідно п. 5.3 договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% від вартості неоплаченої продукції за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення.

Відповідно до п. 9.2 договору всі зміни та доповнення до договору здійснюються шляхом укладення сторонами додаткових угод, підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками.

Пунктом 9.6 договору (з урахуванням умов додаткової угоди № 2 від 30.12.2007 р.) передбачено, що він вступив в силу з моменту підписання його сторонами та діяв до 31.03.2008 р.

До договору сторони уклали специфікацію (додаток № 1 до договору), якою передбачили найменування, кількість, ціну за одиницю та загальну вартість продукції, а також термін поставки протягом 6 місяців з моменту сплати авансу у розмірі 30% загальної вартості продукції.

Крім того, сторони підписали додаткову угоду № 1 без дати, якою передбачили, що термін поставки продукції до 31.04.2007 р. з правом дострокової поставки.

Завірені копії договору, специфікації та додаткових угод додані до позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору № 060016/221юр від 11.05.2006 р. він поставив відповідачу продукцію виробничо–технічного призначення за видатковою накладною № 080228 від 22.08.2008 р. на суму 1321200,00 грн. Факт отримання відповідачем продукції на вказану суму підтверджується підписом представника відповідача, який фактично отримав товар, на видатковій накладній в графі „Товар отримав”; а також довіреністю на отримання товарно–матеріальних цінностей серії НБІ № 891338 від 21.08.2008 р., податковою накладною № 080013/084340 від 29.08.2008 р., рахунком на оплату № 084340 від 29.08.2008 р., накладними, товарно–транспортними накладними. Завірені копії вказаних документів додані до позову.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаними документами був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 060016/221юр від 11.05.2006 р. суд робить виходячи з того, що підставою поставки у видатковій та податковій накладних, довіреності, рахунку вказаний саме договір № 060016/221юр від 11.05.2006 р.

В позовній заяві позивач вказує, що станом на день подачі позову до суду відповідач частково оплатив отриманий товар на суму 1189080,00 грн., в результаті чого сума заборгованості в розмірі 10% вартості поставленої продукції склала 132120,00 грн. Факт здійснення часткової оплати підтверджується банківськими виписками, завірені копії яких містяться в матеріалах справи.

Крім того, позивач здійснив перевезення спірної продукції автомобільним транспортом, що підтверджується товарно–транспортними накладними, рахунком № 084392 від 28.08.2008 р. Вартість такого перевезення за розрахунком позивача склала 15154,40 грн.

Таким чином, на момент подачі позову до суду загальна заборгованість відповідача перед позивачем за отриману продукцію та перевезення її автотранспортом склала (1321200,00 грн. – 1189080,00 грн.) + 15154,40 грн. = 132120,00 грн. + 15154,40 грн. = 147274,40 грн.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар та вартість послуг перевезення товару), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 060016/221юр від 11.05.2006 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки. Спірний договір містить окремі елементи договору підряду, але сам договір підряду з істотними умовами для такого виду договорів не був укладений.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Сторони в договорі передбачили поетапну оплату вартості продукції виробничо–технічного призначення. Остаточну оплату 10% вартості покупець (відповідач) зобов’язаний був сплатити протягом 5 банківських днів з моменту підписання акту про ввід до експлуатації. На день подачі позову до суду спірне обладнання введено в експлуатацію не було, монтажні та пусконалагоджувальні роботи не проводилися, у зв’язку з чим акт вводу в експлуатацію сторонами не підписувався.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що у випадку затримання проведення монтажних, пусконалагоджувальних робіт та підписання акту вводу в експлуатацію з вини покупця більш як на 30 днів, він зобов’язаний повністю сплатити вартість поставленої продукції протягом 3 днів з моменту закінчення терміну затримки.

На підставі цього позивач в позовній заяві визначив, що строк виконання грошового зобов’язання для відповідача наступив 02.10.2008 р.

Крім того позивач надав до суду лист № 1.5–13/589 від 29.09.2008 р. відповідача, в якому останній визнає факт поставки спірної продукції згідно договору № 060016/221юр від 11.05.2006 р. в повному обсязі та зазначає, що у нього існує зобов’язання сплатити на користь позивача 132120,00 грн. Завірена копія листа міститься в матеріалах справи.

Відповідач надав до суду відзив № 1.5–26/13Т від 06.11.2009 р., яким позовні вимоги заперечує тим, що строк остаточного виконання ним грошового зобов’язання згідно умов спірного договору не настав, тому що акт про ввід в експлуатацію обладнання сторонами не підписаний. Строк виконання зобов’язання щодо дострокової оплати 10% вартості продукції, передбачений п. 5.3 договору, для відповідача також не наступив, оскільки спірним договором не передбачено конкретних строків початку та закінчення проведення монтажних та пусконалагоджувальних робіт, тобто відповідач не обмежений будь–яким строком щодо вводу обладнання в експлуатацію. Також будь–яким договором між сторонами не визначено особу (постачальник або покупець), яка повинна проводити такі роботи, в якості виконавця.

Проаналізувавши спірні пункти договору, обставини справи, доводи позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що обов’язок позивача та відповідача проводити монтажні та пусконалагоджувальні роботи у конкретний строк з підписанням акту вводу до експлуатації, виходячи з умов спірного договору поставки, відсутній. Окремі умови підряду спірний договір поставки містить, але стосовно істотних умов договору підряду щодо найменування робіт, визначення їх обсягу та ціни, строків виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт сторони домовленості не досягли. Тому посилання позивача на настання строку оплати 02.10.2008 р. суд вважає безпідставним, оскільки відсутній сам факт підписання акту про ввід до експлуатації, тобто фактично відсутня подія, від якої повинні відраховуватися п’ять банківських днів для здійснення оплати.

Строк виконання обов’язку повністю сплатити вартість поставленої продукції протягом 3 днів настає у покупця лише за наявності його вини у затриманні проведення монтажних, пусконалагоджувальних робіт та підписання акту вводу в експлуатацію спірної продукції. Жодних доказів затримки вводу до експлуатації продукції більш як на 30 днів з вини покупця (відповідача), в порушення вимог ухвал 11.09.2009 р., 23.09.2009 р., 15.10.2009 р., позивач до суду не надав.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, у зв’язку з не підписанням сторонами акту про ввід до експлуатації передбачений договором № 060016/221юр від 11.05.2006 р. строк оплати остаточних 10% вартості за поставлену продукцію фактично на момент подачі позову до суду для відповідача не настав. За таких обставин позовні вимоги про стягнення основного боргу на суму 132120,00 грн. суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Додаткові позовні вимоги про стягнення пені в сумі 14330,48 грн., інфляції в розмірі 17765,28 грн., 3% річних в сумі 2864,36 грн., нараховані на суму основного боргу за поставлену продукцію, засновані на невиконанні грошового зобов’язання за договором № 060016/221юр від 11.05.2006 р., тому також не підлягають задоволенню.

Посилаючись на п. 3.1 договору, позивач заявив до стягнення з відповідача боргу за перевезення продукції автомобільним транспортом в сумі 15154,40 грн. Нарахування саме такої суми за перевезення товару автотранспортом обґрунтовується зазначеними в товарно–транспортних накладних сумами до сплати в розрахунку вартості із розшифровкою розцінок за кілометр перевезення та фактичного кілометражу.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що поставка автомобільним транспортом здійснюється за рахунок постачальника з подальшим виставленням покупцеві рахунків за перевезення. При цьому строк оплати вартості перевезення продукції автомобільним транспортом спірним договором не встановлений. В даному випадку для врегулювання спірних правовідносин застосуванню підлягає загальна правова норма, передбачена ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В обґрунтування факту пред’явлення вимоги згідно ст. 530 ЦК України відповідачу позивач посилається на виставлення рахунку № 084392 від 28.08.2008 р. на оплату. Факт направлення рахунку на оплату вартості перевезення товару автотранспортом підтверджується листом № 815 від 07.07.2009 р., описом вкладення до цінного листа від 09.07.2009 р. Завірені копії вказаних документів містяться в матеріалах справи. Оригінал опису вкладення до цінного листа оглянутий в судовому засіданні, що підтверджується протоколом судового засідання від 09.11.2009 р. Під час огляду судом встановлено, що датою відправлення на поштовому штемпелі є 09.07.2009 р.

Моментом пред’явлення вимоги вважається дата отримання відповідачем рахунку № 084392 від 28.08.2008 р. на оплату за супровідним листом № 815 від 07.07.2009 р. Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Наказом № 1149 від 12.12.2007 р. Міністерства транспорту та зв’язку України передбачені нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв’язку між населеними пунктами різних областей України протягом 5 днів, без урахування дня подання поштового відправлення до пересилання в об’єкті поштового зв’язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Виходячи з того, що вимога (рахунок) на оплату повинна була бути отримана у період з 10.07.2009 р. по 14.07.2009 р. (з урахуванням нормативних строків пересилання поштових відправлень між населеними пунктами різних областей України), семиденний строк оплати для відповідача наступив у період з 15.07.2009 р. по 21.07.2009 р. включно, а вже з 22.07.2009 р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов’язання оплатити в установлений законом строк суму боргу за перевезення продукції автомобільним транспортом в сумі 15154,40 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в цій частині підлягають задоволенню.

За прострочення оплати вартості перевезення продукції автомобільним транспортом в сумі 15154,40 грн., позивач, керуючись ст. 625 ЦК України, нарахував відповідачу інфляцію за період з вересня 2008 р. по травень 2009 р. в сумі 2106,45 грн., 3% річних за період з 01.09.2008 р. по 30.06.2009 р. в розмірі 328,53 грн. (розрахунки додані до позову).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Перевіркою розрахунків позивача інфляції та 3% річних судом встановлено, що позивач при визначенні періоду нарахування помилково встановив початок прострочки з 01.09.2008 р. та обмежив період нарахування по інфляції травнем 2009 р., по 3% річних – 30.06.2009 р. Фактично прострочення виконання грошового зобов’язання для відповідача почалося з 22.07.2009 р., тобто позивач почав та закінчив нараховувати інфляцію та 3% річних ще до початку виникнення прострочення. Тому розрахунки позивача щодо нарахування інфляції та 3% річних судом не приймаються до уваги, оскільки період прострочення визначений неправильно. Суд вважає вимоги позивача в цій частині необґрунтованими, тому вони задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог на відповідача, в частині відмови в задоволенні позову – на позивача.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 р. № 825 на день подання позову до суду – 07.09.2009 р. розмір витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу складав 236,00 грн., тому саме ця сума підлягає врахуванню при пропорційному стягненні з відповідача на користь позивача судових витрат. Переплата позивача щодо розміру витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу (фактично сплачено 315,00 грн., підтверджено платіжним дорученням банку) підлягає поверненню позивачу з бюджету в установленому порядку.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12; 33-34; 36; 43; 49; 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Харцизький трубний завод” (юридична адреса: 86703, Донецька область, м. Харцизьк, вул. Патона, 9; код ЄДРПОУ 00191135; рахунок 26005301685560 в філії „Промінвестбанку” в м. Харцизьк Донецької області, МФО 334345) на користь відкритого акціонерного товариства “Завод “Дніпропрес” (юридична адреса: 49700, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 139; код ЄДРПОУ 05748772; рахунок 260053107791 в АКБ „Юнекс” м. Київ, МФО 322539) борг за перевезення продукції автомобільним транспортом в сумі 15154,40 грн., витрати на оплату державного мита в сумі 151,54 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 19,37 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення боргу за поставлену продукцію в сумі 132120,00 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 14330,48 грн., нарахованої на суму боргу за поставлену продукцію.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляції в сумі 17765,28 грн., нарахованої на суму боргу за поставлену продукцію.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 2864,36 грн., нарахованої на суму боргу за поставлену продукцію.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляції в сумі 2106,45 грн., нарахованої на суму боргу за перевезення продукції автомобільним транспортом.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 328,53 грн., нарахованої на суму боргу за перевезення продукції автомобільним транспортом.

У судовому засіданні 09.11.2009 р. за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Повний текст рішення підписаний судом 12.11.2009 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Видати позивачу довідку про повернення з державного бюджету надлишково сплаченої суми на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 79,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                               

Нєразік М.М.

тел. 381-91-18

Надруковано у 3 примірниках:

1 – позивачу

2 – відповідачу

3 – господарському суду Донецької області