Ухвала суду № 67705803, 12.07.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2017 року м. Київ К/800/30217/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Цвіркуна Ю.І.

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2016

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2016

у справі № 826/27190/15

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги, рішення про застосування штрафних санкцій, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач, ФО-П ОСОБА_4) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.09.2015 № 0000531701, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29.09.2015 № Ф-15У, рішення про застосування штрафних санкцій від 29.09.2015 № 15/26-55-17-01.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2016, адміністративний позов задоволено повністю; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2016 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 20.04.2015 по 12.05.2015, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», наказу від 09.04.2015 № 370 та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання на ІІ квартал 2015 року, посадовими особами ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві була проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності ФО-П ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 19.05.2015 № 69/26-55-17-01-НОМЕР_1 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - пункту 44.1 статті 44, пунктів 1772, 177.4 статті 177, підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення діяльності на загальну суму 6424,16 грн.; - пункту 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у результаті чого донараховано своєчасно не нарахований єдиний внесок на загальну суму 80 417,37 грн.; - пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, в частині не ведення обліку доходів і витрат за 2013-2014 роки; - пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині несвоєчасного подання звітності щодо єдиного соціального внеску за 2013 рік.

На підставі вказаного акту перевірки та рішення ГУ ДФС у м. Києві від 06.08.2015 № 2255/Д/26-15-10-08-16 відповідачем 29.09.2015 були винесені: - податкове повідомлення-рішення № 0000231701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 4376,21 грн., з яких 3500,97 грн. - за основним платежем та 875,24 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); - вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-15У, щодо сплати позивачем суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 61 625,53 грн.; - рішення № 15/26-55-17-01 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 3 186,82 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступних мотивів.

З акту перевірки слідує, що підставою для висновку податкового органу про завищення позивачем витрат в сумі 16 867,82 грн., слугували твердження перевіряючих про те, що дана сума витрат сформована позивачем на підставі документів, якими оформлювались відрядження до цукрових заводів. Оскільки під час проведення перевірки посадовими особами відповідача встановлено, що позивач не здійснював господарської діяльності з цукровими заводами, то відповідач дійшов висновку про безпідставність віднесення позивачем до витрат сум по відрядженням позивача до таких цукрових заводів.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 20.01.2014 між позивачем (виконавець) і ТОВ «Т.А.У.Р.У.С.» (замовник) укладено договір № 1-Т про надання послуг, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику послуги з ведення пошуку споживачів, постачальників ниток для зшивання мішків, підготувати договори поставки/купівлі товару, а замовник зобов'язується оплатити надані послуги на умовах цього договору.

Належне виконання умов даного договору підтверджується наявною в матеріалах справи копією акта здачі-приймання робіт (надання послуг) № 4 від 31.12.2014.

Виконавцем робіт за Договором № 1-Т від20.01.2014 був особисто позивач. При цьому, оскільки суть робіт (послуг) за договором передбачає виїзд у відрядження на цукрові заводи з метою укладання договорів на постачання ниток, то судами попередніх інстанцій вірно зазначено про хибність та необґрунтованість доводів відповідача про те, що відповідно наданих на перевірку документів, із жодним з наведених у додатку до акту перевірки переліку цукрових заводів, куди направлявся позивач у відрядження, не здійснювалась господарська діяльність.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про необґрунтованість доводів відповідача про відсутність у позивача права на віднесення до витрат суми в розмірі 16 867,82 грн., а тому збільшення позивачу суми грошового зобов'язання в розмірі 3 500,97 грн. по податку на доходи фізичних осіб є неправомірним, а податкове повідомлення-рішення № 0000531701 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-15У, згідно якої, станом на 29.09.2015 за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 61 625,53 грн., судами попередніх інстанцій зазначено наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до пункту 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно частини третьої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Як вбачається з акта від 19.05.2015 № 69/26-55-17-01-НОМЕР_1, під час перевірки встановлено, що чистий дохід позивача за 2013 рік склав 5405,74 грн. (різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю). Чистий дохід позивача за 2014 рік склав 225 667,85 грн. (різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю).

Разом з тим, як зазначено вище про необґрунтованість доводів контролюючого органу щодо відсутності у позивача права на витрати (на відрядження), а зазначені витрати, як свідчить акт перевірки, не брались відповідачем до уваги при обрахунку бази нарахування єдиного внеску, то вимогу про сплату недоїмки від 29.09.2015 № Ф-15У не можна вважати обґрунтованою та правомірною, внаслідок чого така вимога підлягає скасуванню.

Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску підлягає визнанню протиправним та скасуванню, як таке, що є пов'язаним з протиправною вимогою від 29.09.2015 № Ф-15У.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2016 у справі № 826/27190/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) Ю.І. Цвіркун