Ухвала суду № 67705037, 11.07.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2017 року м. Київ К/800/20679/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Заїки М.М., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року

у справі № 823/176/16

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУ ДФС у Черкаській області, в якому просив:

- стягнути середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум при звільненні в розмірі 19 876,50 грн.;

- стягнути моральну шкоду в розмірі 24 804 грн.;

- стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 2 780 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ГУ ДФС у Черкаській області на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум при звільненні в розмірі 17 510,25 грн. та моральну шкоду в розмірі 2 500 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ГУ ДФС у Черкаській області, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебував на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту ГУ Міндоходів у Черкаській області починаючи.

Наказом ГУ Міндоходів у Черкаській області від 22 червня 2015 року №7-о ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України. А також, передбачено виплату позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 13 календарних днів за період роботи з 13 січня 2015 року по 22 червня 2015 року. Наказом від 02 листопада 2015 року №109-о відповідачем внесено зміни до наказу від 22 червня 2015 року №7-о, внаслідок чого передбачено виплату компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку тривалістю 11 календарних днів за період роботи з 12 червня 2014 року по 11 червня 2015 року.

Згідно частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працiвниковi належно оформлену трудову книжку i провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а при наявності спору про розмір належних сум - спір вирішується органом, який і визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку.

Таким чином, аналізуючи зміст норми статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою такої відповідальності є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 26 листопада 2015 року на суму 1184,68 грн., тобто затримка розрахунку при звільненні позивача за період з 23 червня 2015 року по 26 листопада 2015 року, з урахуванням святкових днів 28 червня - День Конституції України та 24 серпня - День незалежності України, склала 111 робочих днів, що не заперечується відповідачем.

Враховуючи, приписи абзаців 3, 4 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100, середньомісячна заробітна плата повинна обчислюватись виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, тобто за квітень і травень 2015 року, однак позивач протягом вказаних місяців не працював, а тому, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про те, що середній заробіток позивача повинен визначатись за попередній період.

Згідно постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року у справі №823/218/15 середньоденний заробіток позивача станом на дату попереднього звільнення - 12 січня 2015 року становить 157,75 грн.

Отже, середній заробіток позивача, який підлягає стягненню за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 23 червня 2015 року по 26 листопада 2015 року складає 17510,25 грн. (157,75 х 111 = 17510,25).

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період з 12 січня 2015 року по 02 лютого 2015 року, судами встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року у справі №823/218/15 стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 січня 2015 року по 23 лютого 2015 року в сумі 5 205,75 грн., у зв'язку з поновленням на роботі, і відповідно, задоволення позовних вимог в цій частині є безпідставним.

Також, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 2500 грн. та необґрунтованості позовних вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 2780 грн.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо протиправності дій ГУ Державної фіскальної служби у Черкаській області в частині невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 23 червня 2015 року по 26 листопада 2015 року у сумі 17510,25 грн.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області відхилити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді М.М. Заїка

С.С. Пасічник