Ухвала суду № 67704866, 05.07.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2017 року м. Київ К/800/19341/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (СДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014

у справі № 820/10736/13-а Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Приватного акціонерного товариства «Філіп Морріс Україна»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014, позов задоволено частково: скасовані податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Харкові від 01.07.2013 № 0000354200, від 01.07.2013 № 0000344200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 293859,99 грн., з яких: основний платіж - 235165,49 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 58694, 50 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі СДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов`язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 14.06.2013 № 344/42.0-10/00383231. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпункту 134.1.1 пункту 134.1 ст. 134, пунктів 138.1, 138.2, 138.5, підпункту 138.8.1 пункту 138.8, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.3, 198.6 ст. 198, пунктів 200.1, 200.2 ст. 200, пункту 201.4, підпункту «ґ» пункту 201.6, пункту 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК): завищено валові витрати (витрати) на загальну суму 797788,90 грн. у податковому обліку за 1-й, 2-й та 3-й квартали 2011 року, 1-й, 2-й та 3-й квартали 2012 року за наслідками господарських операцій із поставки від ТОВ «Вавілон», ПП «Максоф-Сервіс», ТОВ «Екватор-Експрес», ТОВ «Джаст Промо» послуг, які не мали реального характеру та зв'язок яких із господарською діяльністю не встановлений; завищено податковий кредит на 254265,19 грн. у податковому обліку за березень, квітень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2011 року, січень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 року за наслідками нікчемного правочину з СПД ОСОБА_2 та господарських операцій із поставки послуг від ТОВ «Вавілон», ПП «Максоф-Сервіс», ТОВ «Екватор-Експрес», ТОВ «Джаст Промо».

У результаті цих порушень, як вказано в акті перевірки, позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 177428,37 грн. у податковому обліку за 1-й, 2-й та 3-й квартали 2011 року, 1-й, 2-й та 3-й квартали 2012 року та ПДВ на загальну суму 254265,19 грн. у податковому обліку за березень, квітень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2011 року, січень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 року.

Висновок СДПІ про відсутність реального характеру поставки позивачу від СПД ОСОБА_2, ТОВ «Вавілон», ПП «Максоф-Сервіс», ТОВ «Екватор-Експрес», ТОВ «Джаст Промо» послуг обґрунтований ознаками фіктивності цих постачальників, як-то: відсутність за своїм місцезнаходженням (ТОВ «Вавілон», ТОВ «Екватор-Експрес»), відсутністю у ТОВ «Джаст Промо» та ТОВ «Вавілон» основних засобів (виробниче обладнання, складські приміщення, транспортні засоби) та трудових ресурсів, відсутність товарно-транспортних накладних на підтвердження перевезення товарів за операціями із СПД ОСОБА_2 та ПП «Максоф-Сервіс»; ознаками фіктивності постачальників ПП «Максоф-Сервіс» та ТОВ «Джаст Промо» по ланцюгу поставки.

За наслідками перевірки СДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 01.07.2013: № 0000354200 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 177428,00 грн. за основним платежем та 36000,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000344200 - про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 254265,00 грн. за основним платежем та на 68244,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ТОВ «Вавілон» послуг по розміщенню маркетингових матеріалів у точках роздрібної торгівлі, від ПП «Максоф-Сервіс» - ремонтних послуг, від ТОВ «Екватор-Експрес» - послуг із перевезення, ТОВ «Джаст Промо» - послуг із оренди обладнання, від імені цих постачальників на адресу позивача виписані податкові накладні, сторони підписали акти здачі - приймання робіт (наданих послуг), на підставі яких позивач сформував валові витрати (витрати) та податковий кредит у власному податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові періоди.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком деяких положень, у зв'язку з набранням чинності ПК України) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону № 334/94-ВР визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (в редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу..

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції Закону України від 02.12.2010 № 2755-VІ, чинній станом на березень 2011 року - грудень 2012 року).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту, СДПІ посилається на безтоварність операцій із поставки позивачу від ТОВ «Вавілон», ПП «Максоф-Сервіс», ТОВ «Екватор-Експрес», ТОВ «Джаст Промо» послуг з огляду на відсутність за своїм місцезнаходженням ТОВ «Вавілон» та ТОВ «Екватор-Експрес»; відсутність у ТОВ «Джаст Промо» та ТОВ «Вавілон» основних засобів (виробниче обладнання, складські приміщення, транспортні засоби) та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності; відсутність товарно-транспортних накладних на підтвердження перевезення товарів за операціями із ПП «Максоф-Сервіс»; ознаки фіктивності постачальників ПП «Максоф-Сервіс» та ТОВ «Джаст Промо» по ланцюгу поставки; неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Вавілон», ПП «Максоф-Сервіс».

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки доказів, приєднаних до справи, а саме: завірених належним чином копій актів виконаних робіт, актів здачі-приймання робіт (надання послуг), податкових накладних, товарно-транспортних накладних, прибуткових ордерів, платіжних доручень, - за відсутності з боку контролюючого органу доказів, які б беззаперечно спростовували достовірність наданих позивачем документів операцій з поставки від ТОВ «Вавілон», ПП «Максоф-Сервіс», ТОВ «Екватор-Експрес», ТОВ «Джаст Промо» послуг, доказів подальшого використання цих послуг у власній господарській діяльності, - зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку СДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності зменшення у податковому обліку позивача витрат та сум податкового кредиту. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Вищенаведені норми Законів № 334/94-ВР, Закону № 168/97-ВР та ПК не ставлять у залежність право платника податку на формування валових витрат (витрат), податкового кредиту від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені. Будь-яких доводів з приводу того, що позивач був обізнаний зі станом виконання податкових зобов'язань постачальниками по ланцюгу поставок відповідач не наводить

Доводи, наведені СДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Частиною 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги

Відповідно до статті 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписВ.П. Юрченко