Постанова № 67702031, 12.07.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2017 року м. Київ № 826/14538/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Ріелті Груп»додержавної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.03.2015 №0000812202,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон Ріелті Груп» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до державної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення 04.03.2015 №0000812202.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки державної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, на яких ґрунтується оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентами є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Розгляд справи здійснено у письмовому провадженні, відповідно до приписів частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Ріелті Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Лідер Медія Груп», їх реальності та повноти відображення в обліку за вересень 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Регіон Ріелті Груп» пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в загальну суму 168238,0 грн. за вересень 2014 року.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Дніпровському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 16.02.2015 №184/26-53-22-02-21-35316423 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.03.2015 №0000812202, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 252357,00 грн., з яких 168238,00 грн. нараховано за основним платежем та 84119,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в редакції на час спірних правовідносин, визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вказана правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 у справі №К/800/18945/14, від 01.03.2016 у справі №К/800/66709/14, від 24.02.2016 у справі №К/800/5891/15 та від 03.03.2016 у справі №К/800/21974/14.

Як вбачається зі змісту акту перевірки державної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 16.02.2015 №184/26-53-22-02-21-35316423, висновки щодо порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Регіон Ріелті Груп» приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом - товариством з обмеженою відповідальністю «Лідер Медіа Груп».

Так, у відповідності до наявних у матеріалах справи доказів, фінансово-господарські операції позивача (замовник) та товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер Медіа Груп» (виконавець) ґрунтувались на договорі про технічно-експлуатаційне обслуговування приміщень від 28.08.2014 №3609/14, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, вказаних в договорі, виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги/виконати роботи по техніко-експлуатаційному обслуговуванню приміщень замовника відповідно до Додатку №1, а замовник зобов'язується прийняти такі послуги/роботи та оплатити їх на користь виконавця за ціною, в порядку та на умовах, затверджених в даному договорі.

На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору від 28.08.2014 №3609/14, додатків до договору від 28.08.2014 №3609/14, копії замовлень на проведення робіт згідно з зазначеним Договором, звітів до замовлень на виконання Договору з відповідними переліками розрахунків вартості вказаних робіт, копії актів надання послуг та виписаних податкових накладних.

На обґрунтування ділової доцільності відповідних взаємовідносин позивач зазначає, що основним видом діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Ріелті Груп» є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. На підтвердження наявності такого майна, позивачем надано копії договорів оренди (суборенди) нерухомого майна (будівель, приміщень) з відповідними актами прийму-передачі відповідного майна. Так, позивач вказує, що відповідно до штатного розпису, в товаристві працює десять осіб, відтак, з метою планового технічного обслуговування вищевказаної нерухомості, її дератизацію, дезінфекцію та видалення грибків та плісняви, прибирання за наслідками таких процедур, позивач замовив відповідні послуги у товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Медіа Груп".

Поряд з цим, позивачем надано до суду штатні розписи товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон Ріелті Груп" та контрагента-виконавця товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Медіа Груп", що містяться в матеріалах справи.

У свою чергу, висновки контролюючого органу ґрунтуються (за змістом акту перевірки) на податковій інформації, що складена державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві «Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер Медіа Груп» від 14.01.2015 №7/26-59-22-06.

Ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, слід зазначити, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.

У той же час, контролюючим органом при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками такої операції, на підстав якої сформовані дані податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Суд акцентує увагу на те, під час розгляду справи відповідачем не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагентів позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б відповідно до конкретних норм Цивільного кодексу України свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються лише на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов'язання.

При цьому, акт перевірки не містить аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 №К/9991/37637/12, від 17.02.2014 №К/800/50945/13, від 19.02.2014 №К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 №К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому в акті перевірки від 16.02.2015 №184/26-53-22-02-21-35316423 та в наданих запереченнях контролюючий орган зазначає, що на виконання вимог договору від 28.08.2014 №3609/14 контрагентом було виписано податкові накладні за вересень 2014 року на загальну суму 1009433,58 грн., в тому числі сума податку на додану вартість становить 168238,94 грн., однак, при перевірці встановлено, що відповідні податкові накладні не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У свою чергу, суд акцентує увагу, що за змістом пункту 11 підрозділу 2 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума ПДВ в одній податковій накладній становить понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. Податкова накладна, в якій сума ПДВ не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних не залежно від розміру ПДВ в одній податковій накладній.

Таким чином, враховуючи формування позивачем даних податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених у зв'язку із придбанням послуг за технічно-експлуатаційне обслуговування приміщень товариством з обмеженою відповідальністю «Лідер Медіа Груп», що не перевищують суму податку на додану вартість у розмірі 10 000,00 грн. кожної із виписаної контрагентом податкової накладної, свідчить про відсутність необхідності та обов'язку їх реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення від 04.03.2015 №0000812202 протиправним, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 04.03.2015 №0000812202.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.