Постанова № 67701949, 12.07.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

12 липня 2017 року №826/22408/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомприватного підприємства «Магнат дизайн центр» доДержавної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Магнат дизайн центр» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якій просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.06.2015 №0003712203.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Державною податковою інспекцією в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві протиправно, на підставі хибних висновків акта перевірки від 26.05.2015 №460/26-54-22-03-22/30659728, прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.06.2015 №0003712203.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки від 26.05.2015 №460/26-54-22-03-22/30659728 та відповідно, податкового повідомлення-рішення від 17.06.2015 №0003712203.

Адміністративну справу №826/22408/15 розглянуто в письмовому провадженні на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено позапланову невиїзну перевірку приватного підприємства «Магнат дизайн центр» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Сервіс Груп».

Перевіркою встановлено порушення приватним підприємством «Магнат дизайн центр» пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 126 699,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 26.05.2015 №460/26-54-22-03-22/30659728 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.06.2015 №0003712203, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 190 049,00 грн., у тому числі 126 699,00 грн. - основний платіж, 63350,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Приватне підприємство «Магнат дизайн центр» не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, звернулось до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акта перевірки Державної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 26.05.2015 №460/26-54-22-03-22/30659728 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між приватним підприємством «Магнат дизайн центр» та товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Сервіс Груп» за договором поставки від 29.01.2015 №29.01-8.

З матеріалів справи вбачається, що між приватним підприємством «Магнат дизайн центр» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Сервіс Груп» (продавець) укладено договір купівлі-продажу товару від 29.01.2015 №29.01-8, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 договору №29.01-8 передбачено, що найменування та кількість товару визначається у додатку №1 до договору , який є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно пункту 1.4 договору документи на товар, які продавець повинен надати покупцю: накладна на відпуск товару, рахунок-фактури на оплату товару, податкову накладну.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 29.01.2015 №29.01-8, додаткової угоди №1, договірної ціни, заявки на доставку, видаткових накладних, рахунків-фактур, податкових накладних, товарно-транспортної накладної, довіреності на отримання цінностей, копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу за позивачем, виписок з банківських рахунків.

На підтвердження використання придбаного товару у товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Сервіс Груп» у власній господарській діяльності позивачем надано договір з третьою особою.

У свою чергу, Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, як на підставу спростування реальності господарських операцій, здійснених між приватним підприємством «Магнат дизайн центр» та товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Сервіс Груп» посилається на податкову інформацію від 23.03.2015 №253/26552202/39123362 щодо неможливості проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Сервіс Груп» по взаємовідносинам з платниками податків за період листопад 2014 - січень 2015 року.

Так, суд наголошує, що в наданій податковій інформації від 23.03.2015 №253/26552202/39123362 контролюючий орган аналізує фінансово-господарські відносини товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Сервіс Груп» з товариством з обмеженою відповідальністю «Фоліненс», товариством з обмеженою відповідальністю «Екодит», товариством з обмеженою відповідальністю «ВСМК».

Висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за рахунок вище вказаної господарської операції ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагента позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Сервіс Груп» з його контрагентами-постачальниками. Втім, при встановленні факту здійснення господарської операції повинні досліджуватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Слід також зазначити, що контролюючим органом не наведено безпосередньо аналізу дотримання податкової дисципліни позивачем та його контрагентом в межах спірних правовідносин.

Отже, з урахуванням викладеного, слід зазначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 01.02.2017 №К/800/ 39893/15 та від 18.04.2017 №К/800/22634/14.

Враховуючи зазначене суд приходить до висновку, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 30.01.2017 №К/800/12815/14, від 01.02.2017 №К/800/4797/16, від 01.02.2017 №К/800/989/14, від 23.02.2017 №К/800/32867/16, від 28.02.2017 №К/800/40340/14, від 01.03.2017 №К/800/22196/16, від 14.03.2017 №К/800/30633/16, від 04.04.2017 №К/800/31067/16, від 11.04.2017 №К/800/67420/14, від 25.04.2017 №К/80025368/14, від 26.04.2017 №К/800/49354/13, від 16.05.2017 №К/800/29853/14.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення від 17.06.2015 №0003712203 протиправним, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17.06.2015 №0003712203.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.