Ухвала суду № 67700625, 13.07.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про вжиття заходів забезпечення позову

13 липня 2017 року 810/2388/17

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві клопотання гр. ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі за позовом гр. ОСОБА_1 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, треті особи: Відділ містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, - про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі дію оскаржуваних рішень Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області:

Рішення № 1 від 15.06.2017 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 99/2016 від 02.06.2017 р.;

Рішення № 2 від 15.06.2017 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 100/2016 від 02.06.2017 р.;

Рішення № 3 від 15.06.2017 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 101/2016 від 02.06.2017 р.;

Рішення № 4 від 15.06.2017 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 102/2016 від 02.06.2017 р.;

Рішення № 5 від 15.06.2017 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 103/2016 від 02.06.2017 р.;

Рішення № 6 від 15.06.2017 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 104/2016 від 02.06.2017 р.

Рішення Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області від 06.07.2017 р. № 261;

Наказу Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області № 275 від 06.07.2017 року «Про скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та декларацій про готовність обєкта до експлуатації».

Клопотання обґрунтовує тим, що внаслідок припинення робіт на обєктах будівництва, що розташовані на земельній ділянці, на яку були отримані містобудівні умови і обмеження стосовно її забудови, які були, у свою чергу, скасовані згідно зазначених рішень, ОСОБА_1 як Замовник будівництва зобовязаний виконати заходи, передбачені Положенням консервації та розконсервації об'єктів будівництва, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2005 p. N 2. У разі виконання таких заходів ОСОБА_1 зобовязаний буде відшкодувати підряднику вартість конструкцій, устаткування і матеріалів, які ним придбані і залишаються на об'єкті (будові) та підлягають консервації, а це, у свою чергу, призведе до тяжкого матеріального стану позивача.

Крім того, у звязку із прийняттям оскаржуваних рішень існує загроза завдання значної матеріальної шкоди позивачу за результатами звернень осіб - інвесторів, які вже сплатили кошти за квартири та в подальшому зможуть предявити вимоги майнового характеру. Загальна сума укладених договорів складає 119 700 000, 00 грн.

Також позивач зазначив, що внаслідок припинення експлуатації обєктів будівництва може бути завдана шкода майну громадян, що отримали квартири під заселення та виникнути небезпека життю та здоровю.

Крім цього, позивачем звернуто увагу на наявні очевидні ознаки протиправності дій відповідача, оскільки однією з підстав винесення оскаржуваних рішень, зазначено порушення позивачем п. 4.2 ДСТУ Б В.1.2 -16:2013, який визначає вимоги для визначення категорії складності проекту будівництва, при цьому ст. 32 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності" віднесення обєкта будівництва до тієї чи іншої категорії складності здійснюється проектною організацією і замовником будівництва.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.07.2017 відкрито провадження у даній справі.

Представник позивача підтримав заяву про забезпечення позову та просив її задовольнити.

Представники відповідача та третіх осіб до судового засідання не прибули, про день, час та місце розгляду заяви повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, від представника третьої особи Відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації надійшла заява, в якій він просив розглядати дану заяву за його відсутності.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд заяви у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про можливість задоволення клопотання позивача про забезпечення позову, виходячи з наступного.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 117 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:

1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі;

2) неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів;

3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому;

4) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 117 Кодексу адміністративного судочинства України суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються.

Частиною четвертою статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов, крім способу, встановленого частиною третьою цієї статті, може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.

При цьому, подання адміністративного позову, також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються. Ухвала негайно надсилається до суб'єкта владних повноважень, що прийняв рішення, та є обов'язковою для виконання.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, обов'язковою умовою для застосування судом заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

Як слідує з матеріалів справи, позивач є замовником будівництва багатоквартирних будинків за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, 103, 103/1, 103/2, 103/3, 103/4, 103/5 та власником земельних ділянок, на які було отримано скасовані оскаржуваними рішеннями містобудівні умови та обмеження.

Оскаржуваними рішеннями відповідача скасовано містобудівні умові та обмеження забудови земельної ділянки № 99/2016, № 100/2016, № 101/2016, № 102/2016, № 103/2016, № 104/2016, а також скасовано реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та декларацій про готовність обєкта до експлуатації.

Так, частиною 2 статті 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування повідомлення або декларації замовник письмово повідомляється протягом трьох робочих днів з дня скасування.

Відповідно до пункту 22 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт,затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 №747, далі - Порядок №466) у разі виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню органом державного архітектурно-будівельного контролю.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю скасовує реєстрацію декларації шляхом видачі відповідного розпорядчого акта. Запис про реєстрацію декларації з реєстру виключається Держархбудінспекцією не пізніше наступного робочого дня з дня повідомлення органом державного архітектурно-будівельного контролю про таке скасування.

При цьому, підстави для скасування органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт наведені в частині 7 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", якими є:

1) подання замовником заяви про скасування декларації про початок виконання будівельних робіт;

2) отримання відомостей про припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем (замовником), смерті фізичної особи - замовника або визнання її безвісно відсутньою;

3) встановлення під час перевірки порушень вимог містобудівної документації, містобудівних умов та обмежень, невідповідності об'єкта будівництва проектній документації на будівництво такого об'єкта та вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил, порушень містобудівного законодавства у разі невиконання вимог приписів посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю.

Судом встановлено, що, обґрунтовуючи наявність підстав для скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт, відповідач зазначив, що Відділ містобудування незаконно затвердив відповідні містобудівні умови та обмеження окремо на кожний об'єкт будівництва, хоча повинен був видавати такі МБУ на об'єкт будівництва - житловий комплекс у цілому.

Також відповідачем зазначено порушення позивачем п. 4.2 ДСТУ Б В.1.2 -16:2013, який визначає вимоги для визначення категорії складності проекту будівництва, тобто, фактично визначив категорію будівництва.

Однак, відповідно до статті 32 Закону № 3038-VI віднесення об'єкта будівництва до тієї чи іншої категорії складності здійснюється проектною організацією і замовником будівництва.

Порядком віднесення об'єктів будівництва до IV і V категорій складності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2011 р. № 557 (надалі «Постанова № 557»), п. 7 якого передбачено, що під час проведення державного архітектурно-будівельного контролю на об'єктах самочинного будівництва (у разі відсутності проектної документації) категорія складності таких об'єктів визначається посадовими особами Держархбудінспекції та її територіальних органів, а в разі необхідності - шляхом проведення експертизи експертною організацією чи експертом, що має відповідний сертифікат.

Об'єкти, щодо яких винесені оскаржувані рішення, не є побудованими самочинно, категорію складності таких Обєктів визначено сертифікованими архітекторами та проектувальниками.

Крім того, у матеріалах справи відсутній експертний висновок щодо категорії складності об'єкта будівництва, а Відповідач повноважень з визначення категорій складності об'єкта будівництва не має, за винятком випадків, коли будівництво є самочинним.

Також слід зазначити, що правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначаються Законом України від 17.02.2011 № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі Закон № 3038-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 4 Закону № 3038- VI об'єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Приписами пункту 3.8 ДБН А.2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво" визначено, що комплекс (будова) - сукупність будинків, будівель, споруд будь-якого призначення, лінійних об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури, об'єднаних цільовим призначенням, зведення яких здійснюється, як правило, за єдиною проектною документацією.

Отже, обєктами будівництва є як окремі будинки, так і їх сукупність (комплекс), а містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки можуть стосуватися як окремих будинків, так і їх сукупності (комплексів).

Основна мета містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки - нормативне встановлення вимог до конкретного обєкта будівництва, зокрема, щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення тощо.

Статтею 29 Закону № 3038-VI встановлено, що фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об'єкта незалежно від зміни замовника.

Позивач здійснював будівництво окремих багатоповерхових житлових будинків. Зведення житлових будинків здійснювалось на підставі окремих проектних документацій. Декларації про початок виконання будівельних робіт були зареєстровані відповідачем, тому він був обізнаний про факт реєстрації та будівництва Обєктів як окремих обєктів будівництва і протягом всього часу не висловлював жодних претензій до позивача з даного приводу.

Крім того, відповідачем були зареєстровані після завершення будівництва подані Замовником декларації про готовність обєктів до експлуатації, які введені в експлуатацію також окремо один від одного.

Після реєстрації відповідач передав відповідну інформацію до Державної архітектурно-будівельної інспекцій України для внесення до Єдиного реєстру.

У той же час, класифікації вказаних обєктів будівництва як окремих будинків або їх сукупності (комплексу) у контексті надання містобудівних умов та обмежень має значення лише з точки зору вимог до кожного з обєктів будівництва, зокрема, щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення тощо. Зі змісту оспорюваних рішень убачається, що жодних порушень за цими ознаками відповідач не встановив.

Отже, обставини, які стали підставою для висновку органу державного архітектурно-будівельного контролю, є спірними.

Щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому, суд зазначає наступне.

Як слідує з матеріалів справи, будівництво житлових будинків здійснюється, у тому числі, за кошти громадян-інвесторів.

Після винесення оскаржуваних рішень позивач отримав кілька письмових претензій від громадян, які є інвесторами будівництва, щодо можливого звернення до суду про стягнення збитків у результаті порушених прав.

Загалом позивачем укладено з громадянами та юридичними особами 266 цивільно-правових договорів на загальну суму 119 700 000, 00 грн.

У разі предявлення вказаними особами вимог про повернення сплачених коштів та застосування додаткових заходів договірної та цивільно-правової відповідальності до позивача, загальна сума претензій може досягати 120-130 мільйонів гривень

За таких обставин дія оскаржуваних рішень призводить до неможливості продовження здійснення позивачем будівельних робіт при тому, що підстави для прийняття таких рішень є спірними, що може завдати позивачеві значних матеріальних збитків. У свою чергу, задоволення позовних вимог, може призвести до того, що для відновлення прав, свобод та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Крім того, у звязку з припиненням робіт на обєктах будівництва позивач як замовник зобовязаний виконати заходи, передбачені Положенням консервації та розконсервації об'єктів будівництва, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 21.10.2005 №2 (далі - Положення №2).

При цьому позивач як Замовник зобовязаний понести витрати на консервацію обєктів, забезпечити охорону обєктів (п. 4.5. Положення).

Відповідно до п. 4.4. Положення №2 Підрядник зобов'язаний здати, а Замовник прийняти законсервований об'єкт (будову) за актом про прийняття законсервованого об'єкта (будови) (додаток 6), а також конструкції, устаткування і матеріали, які залишаються на об'єкті та підлягають консервації, за відомістю незмонтованих конструкцій, устаткування і матеріалів, які залишаються на об'єкті (будові) та підлягають консервації (додаток 3). Вартість зазначених конструкцій, устаткування і матеріалів, які придбані Підрядником за його кошти і залишаються на об'єкті (будові) та підлягають консервації, відшкодовуються Замовником.

Як слідує з матеріалів справи, Підрядником будівництва спірних обєктів є Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна Девелоперська Компанія", що діє на підставі договору генерального підряду № 07/06/2016 від 07 червня 2016 року.

Так, відповідно до листа ТОВ "Будівельна Девелоперська Компанія" від 07.07.2017 Підрядником будівництва придбано конструкцій, устаткування і матеріалів, які залишаються на обєктах будівництва, на суму більше 6 300 000, 00 грн.

Отже, враховуючи вимоги п. 4.4 Положення №2 та внаслідок вимушеної консервації обєктів та прийняття оскаржуваних рішень позивач зобовязаний компенсувати Підряднику ТОВ "Будівельна Девелоперська Компанія" вартість конструкцій, устаткування і матеріалів, які залишені на обєктах будівництва, на загальну суму 6 300 000, 00 грн., що свідчить про можливі значні витрати позивача на компенсацію видатків підрядника.

За таких обставин суд вважає, що у даному випадку наявні передумови для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії оскаржуваних рішень Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області.

У Рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2003р від 30.01.2003 зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

З аналізу ст. 117 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок, що метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.

Розглядаючи клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд з огляду на докази, надані стороною у справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що клопотання не є надуманим, спір між сторонами існує, існує також дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, даним про особу та характер дій відповідача, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача. Вирішуючи клопотання про забезпечення позову суд, має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов'язків сторін.

Аналіз обставин справи свідчить про наявність дійсного спору між учасниками процесу та реальність загрози виникнення суттєвої фінансової шкоди позивачу, яка полягає у значних витратах позивача.

При цьому суд враховує, що заходи щодо забезпечення позову повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. Застосовуючи конкретний вид забезпечення позову, суд повинен виходити із дійсного виключення цим забезпечувальним заходом утруднення або неможливість виконання рішення. Забезпечення позову у вищезазначений судом спосіб відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, забезпечення збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин, запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів учасників процесу та відповідають інституту забезпечення позову в адміністративному процесі.

Співмірність вжиття заходів забезпечення позову відображено у практиці Європейського суду з прав людини у своїй судовій практиці визнає можливість застосування попереднього заходу, такого як судова заборона (справа "Verlagsgruppe News Gmbh проти Австрії" та "Libert проти Бельгії").

У справі "Мікалефф проти Мальти" Суд визнав можливість застосування статті 6 до попередніх заходів та зазначив, що має бути розглянутий характер попереднього заходу, його предмет, завдання та вплив на конкретне право.

Проміжне рішення може бути еквівалентне попередній або забезпечувальним заходам і процедурам. Такий принцип застосовується і у визначені застосування статті 6 (справа "Меркіка та інші пороти Мальти").

Отже, враховуючи наведене, приймаючи до уваги зміст заявлених позивачем у даній справі позовних вимог, обставин та наданого обґрунтованого клопотання із відповідними доказами, в якому позивач просить забезпечити адміністративний позов і які дають можливість суду зробити висновок про те, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а невжиття таких заходів, у разі задоволення позову, призведе до необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення порушених прав позивача, суд вважає, що клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову у даній справі підлягає задоволенню.

Відповідно до частин 5, 6 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України виконання ухвал з питань забезпечення адміністративного позову здійснюється негайно. Виконання ухвал про заборону вчиняти певні дії виконуються в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень. Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 117, 118, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В :

Клопотання гр. ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову - задовольнити.

Зупинити дію, до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі, рішень Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області:

Рішення № 1 від 15.06.2017 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 99/2016 від 02.06.2017 р.;

Рішення № 2 від 15.06.2017 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 100/2016 від 02.06.2017 р.;

Рішення № 3 від 15.06.2017 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 101/2016 від 02.06.2017 р.;

Рішення № 4 від 15.06.2017 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 102/2016 від 02.06.2017 р.;

Рішення № 5 від 15.06.2017 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 103/2016 від 02.06.2017 р.;

Рішення № 6 від 15.06.2017 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 104/2016 від 02.06.2017 р.

Зупинити дію, до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі, рішення Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області від 06.07.2017 р. № 261 та Наказу Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області № 275 від 06.07.2017 року «Про скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та декларацій про готовність обєкта до експлуатації».

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом пяти днів з дня її проголошення, а у разі постановлення ухвали у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, - протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя Лапій С.М.