Рішення № 67686016, 11.07.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.07.2017 Справа № 920/524/17

Господарський суд Сумської області, у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Малюк Р.Б., розглянувши матеріали справи № 920/524/17:

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго», м. Суми,

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Стара Аптека», м. Суми,

про стягнення 35 253 грн. 75 коп.,

За участю представників сторін:

Від позивача: представник ОСОБА_1 (довіреність № 18 від 21.02.2017);

Від відповідача: представник ОСОБА_2 (довіреність від 03.01.2017);

Суть спору: відповідно до вимог позовної заяви № 3005 від 06.06.2017 року позивач просить суд стягнути з відповідача 35 253 грн. 75 коп., в тому числі 32 851 грн. 66 коп. заборгованості за неналежне виконання умов договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 65-Т від 01.10.2006 року, 1 648 грн. 96 коп. пені відповідно до п. 5.1.5 договору, 187 грн. 72 3% річних, 565 грн. 41 коп. інфляційних збитків, а також витрати по сплаті судового збору.

11 липня 2017 року позивач надав пояснення № 3322 від 07.07.2017, в яких вказав, що пунктом 10 додаткової угоди № 2 до договору № 65-Т від 01.10.2006 року визначено, що якщо споживач не підпише зі свого боку акт та не надасть вмотивовану відмову щодо причин його не підписання, вважається що акт прийому-передачі послуг є підписаним без заперечень, а послуги вважаються наданими у обсязі, вказаному в акті. Позивач зазначає, що жодних скарг, заяв та відмов від підписання вищевказаних актів від відповідача не надходило, крім того у травні 2017 року відповідачеві було запропоновано розстрочити заборгованість за спожиту теплову енергію, але відповідач не здійснив жодних дій, щоб врегулювати дане питання мирним шляхом.

11 серпня 2016 року відповідач подав клопотання (вх. № 6120 від 11.07.2017), в якому просить суд враховуючи що суми нарахованих відсотків, інфляційних та пені є досить суттєвими та такими що загрожують існуванню підприємства на підставі статті 233 Господарського кодексу України прийняти рішення про незастосування до відповідача штрафних санкцій. Також відповідач просить суд відкласти розгляд справи для надання сторонам часу для проведення звірки розрахунків.

Подані документи прийняті судом та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 11 липня 2017 року представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та заперечував проти зменшення розміру пені та відкладення розгляду справи.

Уповноважений представник відповідача в судовому засіданні 11.07.2017 наполягав на зменшені штрафних санкцій та відкладенні розгляду справи.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку; обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі „Смирнова проти України");

Відповідно до частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі.

Тому суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Відповідно до укладеного між сторонами договору № 65-Т від 1 жовтня 2006 року позивач зобов'язується надавати відповідачу вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а відповідач, в свою чергу, зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах передбачених цим договором.

Пунктами 3.2., 3.3., 3.4., 3.5. договору сторони обумовили, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Відповідач до 15 числа розрахункового періоду сплачує позивачу вартість зазначеної у договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період. Щомісячно 6-го числа відповідач отримує від позивача акт прийому-передачі теплової енергії та рахунок за спожиту теплову енергію. Несвоєчасне отримання рахунку не звільняє відповідача від відповідальності щодо сплати за надані позивачем послуги. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 10 числа місяця наступного за розрахунковим, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Відповідно до Умов обліку спожитих послуг, що є додатком № 2 до договору, для підтвердження кількості фактично спожитих послуг, щомісячно 6-го числа сторони складають та підписують акт прийому-передачі послуг. Споживач протягом 2 днів з дня отримання від виконавця акту прийому-передачі послуг, зобов'язаний направити виконавцю підписаний зі свого боку акт прийому-передачі послуг або вмотивовану відмову від його підписання (п. 9 додатку № 2 до договору).

Якщо споживач не підпише зі свого боку вищевказаний акт та не надасть вмотивовану відмову щодо причин його не підписання, вважається що акт прийому-передачі послуг є підписаним без заперечень, а послуги вважаються наданими у обсязі, вказаному в акті (п. 10 додатку № 2 до договору).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивач свої зобовязання за договором виконав в повному обсязі, проте відповідач не виконав належним чином договірних зобов'язань щодо своєчасної та у повному обсязі оплати наданих послуг, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 32 851 грн. 66 коп. за період з лютого 2017 року по квітень 2017 року.

Відповідно до ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Факт надання позивачем відповідачеві послуг з теплопостачання загальною вартістю 32 851 грн. 66 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема актами прийому - передачі теплової енергії за період лютий - квітень 2017 року, а також копіями рахунків на оплату наданих послуг за вказані періоди, а саме № 65 від 28.02.2017, № 65 від 31.03.2017, № 65 від 30.04.2017.

Акти прийому-передачі теплової енергії за лютий, березень та квітень 2017 року не підписані з боку відповідача, але з урахуванням пунктів 9, 10 Умов обліку спожитих послуг, що є додатком № 2 до договору, послуги вважаються наданими у обсязі, вказаному у актах.

Відповідачем не подано доказів вмотивованої відмови від підписання актів прийому-передачі теплової енергії, доказів сплати боргу чи аргументованих заперечень проти вимог позивача.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань стосовно повної оплати отриманих послуг, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 32 851 грн. 66 коп. заборгованості за надані послуги з теплопостачання за період з лютого 2017 року по квітень 2017 року.

Відповідно до пункту 5.1.5 договору, у разі несвоєчасної сплати відповідачем грошових коштів, які передбачені термінами цього договору, за послуги позивача, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла на момент прострочення виконання грошового зобовязання відповідачем) від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен календарний день (враховуючи календарні і святкові дні) прострочення виконання грошового зобов'язання. Відповідач, який прострочив, виконання грошового зобов'язання на вимогу позивача зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002 року, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Згідно з поданим позивачем розрахунком, відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 1 648 грн. 96 коп., в тому числі 1 060 грн. 56 коп. - за період з 11.03.2017 по 06.06.2017, виходячи з суми боргу в розмірі 16 514 грн. 74 коп. за лютий 2017 року, 524 грн. 97 коп. - за період з 11.04.2017 по 06.06.2017, виходячи з суми боргу в розмірі 12 981 грн. 89 коп. за березень 2017 року, 63 грн. 43 коп. - за період з 11.05.2017 по 06.05.2017, виходячи з суми боргу в розмірі 3 355 грн. 03 коп. за квітень 2017 року (а.с. 18).

З урахуванням викладеного, оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору, пеня нарахована в межах визначеного ст. 232 Господарського кодексу України строку, відповідно до вимог Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 1 648 грн. 96 коп. правомірними, обґрунтованими і такими що підлягають задоволенню.

Однак, відповідач вважає штрафні санкції надмірно великими та просить зменшити розмір пені.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення пені, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру пені таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В обґрунтування клопотання про зменшення пені відповідач повідомив суду, що заборгованість у відповідача виникла внаслідок скрутного фінансового стану відповідача, а також відповідач вказує, що підприємство боржника є соціально значущим підприємством.

Проте суд вважає, що наведені відповідачем обставини передусім є наслідком господарської діяльності відповідача.

Даний висновок суду ґрунтується на наступному.

Так, відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Таким чином, в розумінні ст. 617 Цивільного кодексу України обставини недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника (бюджетні установи, державні та комунальні підприємства) чи відсутність у боржника необхідних коштів, не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Слід також зазначити, що відповідно до ст. 42 та абзацу 5 ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

Отже, наведені відповідачем обставини передусім є наслідком господарської діяльності відповідача, його власного комерційного розрахунку та ризику, а не виникли в силу якихось обєктивних та незалежних від боржника обставин.

Разом з тим, суд враховує матеріальні інтереси позивача, фінансовий стан, наявність інфляційних процесів у економіці держави, внаслідок яких позивач зазнає значних збитків з огляду на несвоєчасні розрахунки відповідача.

Таким чином суд вважає недопустимим зменшення розміру пені як таке, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, встановленими п. 6 ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України. Таке зменшення є неспіврозмірним в контексті інтересів обох сторін, а не лише відповідача.

Враховуючи вищезазначене оскільки позивач категорично заперечує проти зменшення розміру пені, а відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів винятковості випадку для зменшення пені, то суд відмовляє в задоволенні клопотання про зменшення пені.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних, які відповідно до розрахунку становлять 187 грн. 72 коп. та інфляційні збитки в сумі 565 грн. 41 коп.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1 та 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, в силу наведених норм законодавства, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Відповідач обґрунтованого заперечення чи контррозрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань суду не надав.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

При перевірці заявленої суми 3% річних та інфляційних нарахувань судом здійснено перерахунок, відповідно до якого сума 3% річних становить 187 грн. 72 коп., сума інфляційних нарахувань за розрахунком суду є більшою ніж та, що нарахована позивачем. Тому, враховуючи, межі позовних вимог, до стягнення підлягає сума інфляційних втрат яка заявлена позивачем і становить 564 грн. 41 коп.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА, ТОВ ЛІГА: ЗАКОН, 2017.

Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

Враховуючи вищезазначене, оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків передбачене ст. 625 Цивільного кодексу України, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 187 грн. 72 коп., інфляційних збитків в заявленій до стягнення сумі 565 грн. 41 коп. є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві суми сплаченого судового збору в розмірі 1 600 грн. 00 коп. за рахунок відповідача відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Стара аптека» (40030, м. Суми, вул. Троїцька, буд. 28-А, код 23822986) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (40022, м. Суми, вул. Друга Залізнична, 10, код 33698892) 32 851 грн. 66 коп. боргу, 1 648 грн. 96 коп. пені, 187 грн. 72 коп. - 3% річних, 565 грн. 41 коп. інфляційних нарахувань та 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12.07.2017.

Суддя С.В. Заєць