Постанова № 67685918, 11.07.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2017 року Справа № 904/3123/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Березкіної О.В. (доповідач)

суддів Іванов О.Г., Дармін М.О. (зміна складу судової колегії відбулася на підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.07.2017 р.)

при секретарі: Логвіненко І.Г.

за участю представників сторін:

позивач: ФОП ОСОБА_1 , паспорт серія НОМЕР_1 від 12.02.2004 р.;

від позивача: ОСОБА_2 , довіреністьб/н від 10.07.2017 р.;

від відповідача: Лимар Н.В. , довіреність № 3368/01-95/17-01.2 від 20.06.2017 р.;

від відповідача: Люлюк М.П. , довіреність № 3190/01-95/17-01.2 від 09.06.2017 р.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (м. Вільногірськ, Дніпропетровської області)

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04 травня 2017року у справі № 904/3123/17

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Вільногірськ, Дніпропетровської області)

до Департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (м. Вільногірськ, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором на перевезення пільгових категорій громадян та на фінансування витрат, пов'язаних з перевезенням пільгових категорій громадян № 6/П-2015 від 04.03.2015 у загальному розмірі 80 195 грн. 34 коп.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови ( ст..ст.85,99,105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04 травня 2017року у справі № 904/3123/17 (суддя Фещенко Ю.В.) позовні вимоги задоволено частково.

Суд стягнув з Департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - 71 616 грн. 13 коп. - основного боргу, 1 428 грн. 83 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Департамент соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04 травня 2017 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своєї скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини справи.

Зокрема заявник скарги посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив обставини щодо того, чи була передбачена у держбюджеті достатня кількість коштів на фінансування програм соціального захисту.

Зокрема, апелянт зазначив, що причиною невиконання ним зобов'язань за договором став недостатній обсяг субвенцій з державного бюджету, а тому, з причин, які не залежали від волі заявника скарги, було неможливим виконання зобов'язань за даним договором.

Скаржник неодноразово звертався з відповідними листами до міського фінансового управління Вільногірської міської ради Дніпропетровської області та департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації з проханням вирішити питання щодо збільшення річних планових призначень на 2015 рік по субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за проїз громадян пільгових категорій ( листи від 24 червня 2015 року №3578/01/01-57/16-02/04, від 21 липня 2015 року № 4086/01/01-57/15-02/04, від 22 жовтн6я 2015 року №6032/01/01-57/02/04, від 10 грудня 2015 року № 7158/01/01-57/15-02/04, від 10 грудня 2015 року № 7159/01/01-57/15-02/04), однак відповіді не отримав.

Таким чином скаржник не міг вплинути на рішення виших органів щодо надання необхідного обсягу субвенцій з державного бюджету на фінансування компенсаційних виплат за перевезення пільгових категорій громадян і не міг передбачити дану обставину при укладенні договору з позивачем.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01 червня 2017 року у справі № 904/3123/17 прийнято до розгляду апеляційну скаргу колегією суддів у складі головуючого судді та доповідача: Березкіної О.В., суддями: Антонік С.Г., Дармін М.О. Розгляд справи призначено на 11 липня 2017року.

За розпорядженням керівника апарату суду від 10 липня 2017р., у зв'язку з відпусткою судді Антоніка С.Г., проведено автоматичну зміну складу колегії суддів, за результатами якої для розгляду апеляційної скарги у справі №904/3123/17 визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Березкіна О.В. (доповідач), судді -Дармін М.О., Іванов О.Г.

Представники позивача в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04 травня 2017 року по справі № 904/3123/17 залишити без змін.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04 травня 2017 року по справі № 904/3123/17 скасувати та прийняте нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 04 березня 2015року між Департаментом соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (далі - платник, відповідач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 ( перевізник) було укладено договір на перевезення пільгових категорій громадян та на фінансування витрат, пов'язаних з перевезенням пільгових категорій громадян № 6/П-2015 (договір, а.с.18-19).

Відповідно до пункту 1.1 договору передбачено, що у порядку та на умовах, визначених цим договором, Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ, та іншими чинними нормативно-правовивими актами України, перевізник за власний рахунок, здійснює перевезення пільгових категорій громадян, які мають відповідні пільги у міському сполученні, а платник здійснює компенсаційні виплати за проїзд пільгових категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, передбачені Бюджетним кодексом України від 08 липня 2010 року №2456-VI, Законом України від 28 грудня 2014 року №80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та іншими чинними нормативно-правовими актами України.

Згідно із умовами договору перевізник, за власний рахунок, здійснює перевезення пільгових категорій громадян, які мають відповідні пільги у громадському транспорті міського сполучення на міському автобусному маршруті № 1 автобусом, що має належний технічний стан (пункт 1.2. договору).

Пунктом 1.3 передбачено, що автомобільне перевезення пільгової категорії громадян на міському маршруті здійснюється на підставі пільгового талону та при пред'явленні пільговиком оригінала пільгового посвідчення, яке пред'являється при посадці в автотранспорт.

Згідно з пунктом 1.4. договору розрахунки за надані послуги між перевізником та платником проводяться відповідно до кількості перевезених пасажирів пільгової категорії громадян згідно з наданими перевізником підтверджуючими документами.

У відповідності з пунктами 2.4.1. та 2.4.2. платник зобов'язується: передбачати кошти з державного бюджету міському в необхідних обсягах, які будуть спрямовані на компенсаційні виплати за проїзд пільгових категорій громадян, в межах прийняття місцевого бюджету та затвердження кошторису доходів та видатків; здійснювати перерахування коштів, передбачених на проведення компенсаційних витрат за проїзд пільгових категорій громадян, згідно кошторису доходів та видатків в межах кошторисних призначень, на підставі наданих розрахунків та звітів з підтверджуючими документами.

Згідно з умовами пункту 5.2. договору платник зобов'язаний після надходження субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на фінансування пільг, протягом п'ять робочих днів перерахувати кошти на рахунок перевізника, на підставі отриманих від нього щомісячних звітів та документів, зазначених у договорі.

У пункті 5.4. договору сторони визначили, що у разі виникнення заборгованості з надання компенсаційних виплат за проїзд пільгових категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, заборгованість сплачується платником по тарифам на перевезення пільгової категорії громадян, що діяли на момент виникнення такої заборгованості.

Вид розрахунків - безготівковий, форма розрахунків - платіжне доручення, валюта - українська гривня (пункт 5.5. договору).

У пунктах 7.1. та 7.2. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з 01.01.2015 та діє до 31.12.2015, а в частині виникнення зобов'язань - до повного їх виконання. Жодна із сторін не може в односторонньому порядку припинити дію договору, якщо за нею залишилися перед іншою стороною невиконані зобов'язання.

Звертаючись до Департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області із позовом про стягнення заборгованості за договором на перевезення пільгових категорій громадян та на фінансування витрат, пов'язаних з перевезенням пільгових категорій громадян № 6/П-2015 від 04.03.2015 у загальному розмірі 80 195 грн. 34 коп., позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 посилався на порушенням відповідачем зобов'язання за договором на перевезення пільгових категорій громадян та на фінансування витрат, пов'язаних з перевезенням пільгових категорій громадян № 6/П-2015 від 04.03.2015 в частині повної та своєчасної оплати наданих відповідачем в період з 01.07.2015 по 31.12.2015 послуг, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 71 616 грн. 13 коп., що також є підставою для стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з січня 2016 року по листопад 2016 року у сумі 6 660 грн. 30 коп. та 3% річних за період прострочення з 31.12.2015 по 19.11.2016 у сумі 1 918 грн. 91 коп.

Задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд першої інстанції виходив з того, що факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 71 616 грн. 13 коп. належним чином доведено, документально підтверджено, а отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 71 616 грн. 13 коп. обґрунтовані та задоволені.

В той же час, відмовляючи у стягненні інфляційних та 3% річних, суд першої інстанції виходив з того, що сума заборгованості у розмірі 71 616 грн. 13 коп. виникла у відповідача лише 04.05.2017, отже, нарахування інфляційних втрат в період з січня 2016 року по листопад 2016 року та 3% річних в період прострочення з 31.12.2015 по 19.11.2016 є неправомірним, оскільки прострочення у вказані періоди було відсутнє.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем в період з липня по грудень 2015 року було надано послуги з перевезення пільгових категорій громадян, які мають відповідні пільги у міському сполученні, на підтвердження чого позивачем та відповідачем було складено наступні довідки:

- довідка № 07 від 31.01.2015 на суму 11 352 грн. 00 коп. (а.с.20);

- довідка № 15 від 27.02.2015 на суму 17 994 грн. 00 коп. (а.с.21);

- довідка № 26 від 30.03.2015 на суму 10 332 грн. 00 коп. (а.с.22);

- довідка № 38 від 30.04.2015 на суму 17 787 грн. 00 коп. (а.с.23);

- довідка № 46 від 29.05.2015 на суму 18 238 грн. 00 коп. (а.с.24);

- довідка № 60 від 30.06.2015 на суму 11 014 грн. 00 коп. (а.с.25);

- довідка № 69 від 31.07.2015 на суму 16 026 грн. 00 коп. (а.с.28);

- довідка № 81 від 31.08.2015 на суму 13 638 грн. 00 коп. (а.с.26);

- довідка № 92 від 30.09.2015 на суму 16 052 грн. 00 коп. (а.с.27);

- довідка № 101 від 30.10.2015 на суму 15 770 грн. 00 коп. (а.с.29);

- довідка № 110 від 30.11.2015 на суму 16 429 грн. 00 коп. (а.с.30);

- довідка № 122 від 30.12.2015 на суму 16 254 грн. 00 коп. (а.с.31).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з наявних у справі доказів, відповідачем оплачені надані відповідачем послуги були лише частково (а.с.64-90,104), відповідач у повному обсязі не відшкодував позивачу витрати на надання в період з липня по грудень 2015 року послуги з перевезення пільгових категорій громадян, які мають відповідні пільги у міському сполученні, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 71 616 грн. 13 коп.

На підтвердження сум заборгованості за надані позивачем послуги, позивач та відповідач складали акти звіряння розрахунків, в яких в різний час фіксували наявність заборгованості відповідача у певних сумах (а.с.32-34, 136-147).

Враховуючи викладене, господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що зобов'язання щодо повної оплати наданих позивачем в період з липня по грудень 2015 року пільг відповідачем були порушені, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині .

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач прострочив виконання зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були нараховані та заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з січня 2016 року по листопад 2016 року у сумі 6 660 грн. 30 коп. та 3% річних за період прострочення з 31.12.2015 по 19.11.2016 у сумі 1 918 грн. 91 коп.

Проте, умови договору не містили конкретного строку оплати наданих позивачем послуг, а, отже, з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України, строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг, пов'язаний з моментом пред'явлення вимоги виконавцем.

Судом встановлено, що позивачем 26.04.2017 була вручена відповідачу претензія, в якій позивач вимагав негайного погашення заборгованості за надані відповідно до договору на перевезення пільгових категорій громадян та на фінансування витрат, пов'язаних з перевезенням пільгових категорій громадян № 6/П-2015 від 04.03.2015 послуги, у сумі 71 616 грн. 13 коп. Оригінал вказаної претензії міститься в матеріалах справи та у нижньому куті першого аркуша претензії міститься вхідний штамп підприємства відповідача про її отримання 26.04.2017 (а.с.154-156).

Також, в матеріалах справи міститься відповідь на вказану претензію відповідача, в якій він посилається на те, що порушення відповідачем його зобов'язань за договором на перевезення пільгових категорій громадян та на фінансування витрат, пов'язаних з перевезенням пільгових категорій громадян № 6/П-2015 від 04.03.2015 відбулося через недостатній обсяг субвенцій, виділених з державного бюджету на 2015 рік. Крім того, відповідач не міг вплинути на рішення вищих органів щодо надання необхідного обсягу субвенції з державного бюджету на фінансування компенсаційних виплат за перевезення пільгових категорій громадян і не міг передбачити дану обставину при укладенні вказаного договору, а отже, не може нести за це відповідальність (а.с.158-159).

Враховуючи вказане, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що строк оплати наданих позивачем в період з 01.07.2015 по 31.12.2015 послуг на залишкову суму 71 616 грн. 13 коп. настав 03.05.2017 року.

В той же час, як встановлено судом, сума заборгованості у розмірі 71 616 грн. 13 коп. виникла у відповідача лише 04.05.2017, отже, нарахування інфляційних втрат в період з січня 2016 року по листопад 2016 року та 3% річних в період прострочення з 31.12.2015 по 19.11.2016 є неправомірним, оскільки прострочення у вказані періоди було відсутнє, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні 6 660 грн. 30 коп. інфляційних втрат та 1 918 грн. 91 коп. - 3% річних.

Доводи апелянта про недостатній обсяг субвенцій з державного бюджету є неспроможними з огляду на наступне.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК), сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК).

Згідно з вимогами частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Згідно з частиною першою статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК і статтею 193 ГК встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини першої статті 530 ЦК якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 617 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів,

потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові ВСУ від 15.05.2012 року по справі № 11/446, у постанові ВСУ від 22.03.2017 року у справі № 3-77гс17, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.

Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 103 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (м. Вільногірськ, Дніпропетровської області) - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04 травня 2017року у справі № 904/3123/17 - залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дати її прийняття.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12 липня 2017року.

Головуючий суддя О.В. Березкіна

Суддя О.Г.Іванов

Суддя М.О.Дармін