Постанова № 67685905, 04.07.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2017 р. Справа№ 925/146/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Верьовкін С.С.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось"

на рішення господарського суду Черкаської області від 05.04.2017 року .

у справі № 925/146/17 (суддя: Пащенко А.Д.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні, позивача Національний Банк України

про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог.

за зустрічним позовом товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось"

до публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"

про припинення зобов'язань за кредитним договором.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: Биков О.І. (дов. № 78 від 31.03.2017 р.);

від відповідача за первісним позовом : Карпенко А.В. (дов. від 16.06.2017 р.);

від третьої особи за первісним позовом: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2017 р. публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчиненого ТОВ "Агро-Рось" шляхом подання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 21/10 від 21 жовтня 2016 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 02.03.2017 р. залучено Національний банк України до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

15.03.2017 до господарського суду Черкаської області надійшла зустрічна позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" до публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" про припинення зобов'язань за кредитним договором, в якій ТОВ "Агро-Рось" просить припинити зобов'язання за кредитним договором № 72890-20/12-1 від 01.11.2012 р., укладеним між ТОВ "Агро-Рось" та ПАТ "Банк "Київська Русь".

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 16.03.2017 р. прийнято зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" до публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" про припинення зобов'язань за кредитним договором для спільного розгляду із первісним позовом у справі № 925/146/17.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 05.04.2017 р. позов публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" задоволено повністю, визнано недійсним односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинений товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" шляхом подання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 21/10 від 21 жовтня 2016 року. У задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем доведено і належними доказами підтверджено наявність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчиненого ТОВ "Агро-Рось" шляхом подання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 21/10 від 21 жовтня 2016 року. Щодо зустрічного позову, суд першої інстанції вказав, що у зв'язку із визнанням недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчиненого ТОВ "Агро-Рось" шляхом подання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 21 жовтня 2016 року, вимога ТОВ "Агро-Рось" про визнання припиненим зобов'язання за Кредитним договором № 72890-20/12-1 від 01 листопада 2012 року не підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 05.04.2017 р. повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права до спірних відносин. На думку скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин має бути застосовано комплексні норми Цивільного кодексу України та норми ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які суперечать одна одній. Крім того, зазначив, що зарахування зустрічних однорідних вимог жодним чином не є відчуженням майнових прав, а договір застави, укладений між НБУ та ПАТ «Банк «Київська Русь», не містить обмежень чи заборон на погашення заборгованості за кредитним договором, в тому числі шляхом зарахування.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" прийнято колегією суддів до провадження та порушено апеляційне провадження у справі № 925/146/17.

29.05.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

30.05.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від третьої особи за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

04.07.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача за первісним позовом надійшли додаткові пояснення.

При розгляді справи № 925/146/17 судові засідання неодноразово відкладались.

Представник третьої особи за первісним позовом у судове засідання 04.07.2017 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника третьої особи за первісним позовом за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні 04.07.2017 р. представник відповідача за первісним позовом просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Черкаської області від 05.04.2017 р. - скасувати.

Представник позивача за первісним позовом заперечив проти апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (Банк за договором, позивач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" (позичальник за договором, відповідач у справі) було укладено кредитний договір № 72890-20/12-1, (кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 30 000 000 грн. із сплатою 18 % річних за користування кредитними коштами терміном повернення кредиту - 30 квітня 2015 року. (п. 1.1. договору, а.с. 10)

В подальшому, сторони за взаємною згодою вносили зміни до Кредитного договору шляхом укладення договорів про внесення змін до кредитного договору. (а.с. 18-20) Договором про внесення змін до кредитного договору від 23 лютого 2015 року було внесено, окрім іншого, зміни до п. 1.1.2. кредитного договору, виклавши його в наступній редакції: «Кінцевий термін повернення кредиту - 30 січня 2019 року.»

Відповідно до п. 4.1. кредитного договору в редакції договору про внесення змін від 23.02.2015 р., повернення кредиту позичальником здійснюється шляхом перерахування коштів із свого поточного рахунку на позичковий рахунок в строк не пізніше 30 січня 2019 р.

Згідно з п. 9.2. договору банк має право зупинити подальше кредитування позичальника та/або вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, винагород та штрафних санкцій, що передбачені договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або іншими особами, що є майновими поручителями позичальника умов договору та/або договорів забезпечення, а позичальник зобов'язаний протягом 5 календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги або в інший строк, встановлений у відповідній вимозі банку, повернути суму заборгованості за кредитом, що залишилась, сплатити проценти, винагороди, інші платежі за договором та штрафні санкції, а також відшкодувати збитки, завдані банку.

Також, між публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (Банк) та товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" (Вкладник) було укладено договір банківського вкладу "Перспективний" № 72908-20-01.1 від 01 листопада 2012 року, предметом якого є надання Вкладником Банку грошових коштів в сумі 30 000 000 грн. із графіком погашення вкладу та кінцевим терміном повернення вкладу - 15.05.2015 р. (п. 1.1. договору банківського вкладу)

Для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 01.03.2013 р. публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" (Іпотекодержатель) та товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" (Іпотекодавець) уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н.М., зареєстрований в реєстрі за № 144, за яким Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно - комплекс, що розташований за адресою: Черкаська обл., Смілянський район, с Ротмістрівка. вул. Шевченка, 2-а. (п. 2.1. договору іпотеки) (а.с. 24)

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 08 травня 2013 року між ПАТ "Банк "Київська Русь" (Позичальник) та Національний банк України (Кредитор) було укладено договір про надання стабілізаційного кредиту № 3, відповідно до якого Банку надано стабілізаційний кредит у розмірі 200 000 000 гривень для підтримки його ліквідності. (п. 1.1. договору) (а.с. 36)

В забезпечення виконання зобов'язань за Договором про надання стабілізаційного кредиту № 3 від 08.05.2013р. між ПАТ "Банк "Київська Русь" (Заставодавець), Національним банком України (Заставодержатель) та ТОВ "Агро-Рось" (Боржник) було укладено тристоронній Договір застави майнових прав № 03/ЗМП-13 від 08.05.2013 р., предметом якого є майнові права за кредитним договором від 01 листопада 2012 року № 72890-20/12-1 з додатковими угодами до нього, які сторони оцінили в 30 000 000 грн. (а.с. 54)

Відповідно до пункту 1.3. договору (в редакції додаткового договору № 1 від 05.05.2014 р.) надана застава забезпечує виконання заставодавцем вимог заставодержателя за кредитом, наданим згідно з договором про надання стабілізаційного кредиту № 03 від 08.05.2013 р. та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю стабілізаційний кредит з кінцевим терміном повернення - 29.04.2015 р. і сплатити проценти за користування ним на рівні подвійної облікової ставки НБУ та пеню, штраф у разі їх витребування заставодержателем.

В пункті 1.4. цього договору вказано, що за рахунок заставлених майнових прав вимоги Заставодержателя задовольняються у повному обсязі, включаючи суму боргу за кредитом, нараховані проценти, пеню та штраф.

21 жовтня 2016 року ТОВ "Агро-Рось" подало уповноваженій особі Фонду заяву № 21/10 про зарахування зустрічних однорідних вимог, яка отримана останнім 25.10.2016 р., в якій просило на підставі статті 601 ЦК України, статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" провести зарахування зустрічних вимог за кредитним договором № 72890-20/12-1 від 01.11.2012 р. та договором банківського вкладу "Перспективний" № 72908-20-01.1 від 01.11.2012 р. на суму акцептованих вимог ТОВ "Агро-Рось" та направити кошти в погашення основної заборгованості за кредитом в сумі 4 705 000 грн., залишок - на погашення заборгованості за нарахованими процентами на дату отримання банком цієї заяви. (а.с. 33)

ПАТ "Банк "Київська Русь" листом № 5874/42 від 22.11.2016 р. повідомив відповідача за первісним позовом, що операція по зарахуванню зустрічних однорідних вимог за укладеним з ТОВ «Агро-Рось» кредитним договором № 72890-20/12-1 від 01.11.2012 р. за рахунок акцептованих вимог за договором банківського вкладу «Перспективний» № 72908-20-01.1 від 01.11.2012 р. призведе до суттєвих змін заставної вартості за договором застави майнових прав № 03/ЗМП-13 від 08.05.2013 р., у зв'язку з чим банк звернувся з клопотанням про погодження вищевказаної операції з НБУ. Оскільки, листом від 16.11.2016 р. за № 12-004/94142 Національним банком України відмовлено банку у надані згоди на зарахування вищевказаних зустрічних вимог, в свою чергу позивач за первісним позовом повідомив відповідача за первісним позовом про неможливість проведення такої операції. Зазначений лист отриманий відповідачем 02.12.2016 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 35)

Позивач, звертаючись з позовними вимогами про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, вказав на те, що цей правочин суперечить закону та має бути визнаний недійсним з тих підстав, що: 1) правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, який вчинено шляхом заяви від 21 жовтня 2016 року, не відповідає умовам можливого зарахування, визначеними ст. 601 ЦК України; 2) спірний правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог має наслідком індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора банку (ТОВ "Агро-Рось") за рахунок коштів банку і, відповідно, порушує визначений вимогами статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" порядок та черговість задоволення вимог кредиторів до Банку, у зв'язку з чим такий правочин є недійсним на підставі положень статей 203 та 215 ЦК України, частини 1 статті 207 ГК України; 3) спірним правочином порушено пріоритетне право Національного банку України, як заставодержателя, встановлене статтею 572 Цивільного кодексу України та Законом України "Про заставу", яке є абсолютним і захищається законом по відношенню до невизначеного кола осіб, що в свою чергу суперечить вимогам пункту 5 частини 1 статті 602 Цивільного кодексу України, і є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсними в порядку статей 13,15,16, 203 та 215 Цивільного кодексу України.

Відповідач за первісним позовом, звертаючись з зустрічною позовною заявою про припинення зобов'язань за кредитним договором, вказав на те, що зобов'язання товариства за вказаним кредитним договором припинилися з 25 жовтня 2016 р., тобто з дати отримання Банком заяви товариства про зарахування зустрічних однорідних вимог, у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі абз. 2 п. 8 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Задовольняючи первісний позов повністю, суд першої інстанції зазначив, що позивачем доведено і належними доказами підтверджено наявність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчиненого ТОВ "Агро-Рось" шляхом подання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 21/10 від 21 жовтня 2016 року.

Відмовляючи в задоволені зустрічного позову, суд першої інстанції вказав, що у зв'язку із визнанням недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчиненого ТОВ "Агро-Рось" шляхом подання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 21 жовтня 2016 року, вимога ТОВ "Агро-Рось" про визнання припиненим зобов'язання за Кредитним договором № 72890-20/12-1 від 01 листопада 2012 року не підлягає задоволенню та у зустрічному позові необхідно відмовити.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Згідно із ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинних шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанови Національного банку України від 19 березня 2015 року № 190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 19 березня 2015 року № 61, згідно з яким було запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 (три) місяці з 20.03.2015 р. до 19.06.2015 р. включно та призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича. 15.06.2015 р. виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 116, яким продовжено строк здійснення тимчасової адміністрації Банку по 19.07.2015 р. включно та продовжено повноваження уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" Волкова О.Ю.

Відповідно до постанови Правління НБУ № 460 від 16.07.2015 р. "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17.07.2015 р. № 138 про ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь". Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1085 від 23.06.2016 р. продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" на два роки по 16.07.2018 р. включно. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду № 1706 від 01.09.2016 р. уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" призначено Білу І.В.

Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: (http://www.fg.gov.ua) та в розумінні ст. 35 ГПК України є загальновідомою та загальнодоступною.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Виходячи з суті (змісту) статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку, в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 згаданої статті Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, норми наведеного Закону стосуються не лише вкладів фізичних осіб, але й регулюють будь-які відносини, що виникають у зв'язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідацією банків, у тому числі відносини з клієнтами - фізичними особами, юридичними особами, іншими учасниками господарської діяльності банку.

Стаття 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Як вже було зазначено, 21 жовтня 2016 року ТОВ "Агро-Рось" подало до Фонду заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, яка отримана останнім 25 жовтня 2016 р., в якій просило на підставі статті 601 ЦК України, статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" провести зарахування зустрічних вимог за Кредитним договором № 72890-20/12-1 та Договором банківського вкладу "Перспективний" № 72908-20-01.1 від 01 листопада 2012 року на суму акцептованих вимог ТОВ "Агро-Рось" та направити кошти в погашення основної заборгованості за кредитом в сумі 4 705 000,00 грн., залишок - на погашення заборгованості за нарахованими процентами на дату отримання банком цієї заяви.

Відповідно до ч. 1 статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Як вбачається з пункту 1.1.2 кредитного договору, кінцевий термін повернення кредиту - 30 січня 2019 року.

Крім того, п. 9.2. кредитного договору передбачено, банк має право вимагати дострокового погашення кредиту з моменту надіслання банком вимоги про погашення вказаного кредиту. Тобто, п. 9.2. кредитного договору передбачено підстави для дострокового повернення кредиту.

Водночас, матеріали справи не містять звернення банку з заявою про погашення кредиту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що строк виконання зобов'язання щодо повернення кредиту станом на момент подання відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог (21.10.2016 р.) та отримання її банком (25.10.2016 р.) не настав.

У статті 602 ЦК України передбачені випадки, коли не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом.

Згідно пункту 8 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Нормами статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом, нарахування відсотків за зобов'язанням банку перед кредиторами.

Пунктом 8 статті 26 вказаного Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що Фонд не відшкодовує, зокрема кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань.

Відповідно до частини третьої статі 46 даного Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Стаття 52 Закону визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, а також оплату витрат та здійснення платежів.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв'язку з чим припинення зобов'язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, не допускається.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 21.12.2016 р. у справі № 6-2047цс16.

Таким чином, припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є неможливим, оскільки такий правочин, у даному випадку, не відповідає приписам статті 601 ЦК України, та не допускається під час здійснення ліквідаційної процедури банку, оскільки є фактично погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону.

Як зазначено вище, 08 травня 2013 року ПАТ "Банк "Київська Русь" та Національний банк України уклали Договір про надання стабілізаційного кредиту № 3, відповідно до якого Банку надано стабілізаційний кредит у розмірі 200 000 000 гривень для підтримки його ліквідності. В забезпечення виконання зобов'язань за Договором про надання стабілізаційного кредиту № 3 від 08.05.2013р. між ПАТ "Банк "Київська Русь" як Заставодавцем, Національним банком України як Заставодержателем та ТОВ "Агро-Рось" як Боржником було укладено тристоронній Договір застави майнових прав № 03/ЗМП-13 від 08.05.2013, предметом якого є майнові права за кредитним договором від 01 листопада 2012 року № 72890-20/12-1 з додатковими угодами до нього, що оцінені сторонами в 30 000 000 грн.

В пунктах 1.4., 3.4.2 цього договору вказано, що за рахунок заставлених майнових прав вимоги Заставодержателя задовольняються у повному обсязі, включаючи суму боргу за кредитом, нараховані проценти, пеню та штраф; вказано на обов'язок Заставодавця не відчужувати майнові права в будь - який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди Заставодержателя.

Відповідно до ст.ст. 546, 574 ЦК виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК, ст. 1 Закону України «Про заставу»).

Предметом застави можуть бути майно та майнові права. У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода (ст. 584 ЦК, ст.ст. 4, 12 Закону України «Про заставу»).

Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя (ст.ст. 579, 586 ЦК, ст.ст. 7, 17 Закону України «Про заставу»).

Колегія суддів зазначає, що спірним правочином про зарахування зустрічних однорідних вимог порушуються умови договору застави, укладеного між ним і НБУ.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного суду України від 17.05.2017 р. у справі 910/22664/15.

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин першої-третьої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

З викладених вище обставин справи вбачається, що заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, як дія товариства, внаслідок якої могли б бути припинені зобов'язання сторін за відповідними угодами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено та підтверджено наявність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчиненого ТОВ "Агро-Рось" шляхом подання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 21/10 від 21 жовтня 2016 року, у зв'язку з чим позов ПАТ "Банк "Київська Русь" про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчиненого ТОВ "Агро-Рось" шляхом подання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 21/10 від 21 жовтня 2016 року підлягає задоволенню.

Отже, у зв'язку із визнанням недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчиненого ТОВ "Агро-Рось" шляхом подання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 21 жовтня 2016 року, вимога ТОВ "Агро-Рось" про визнання припиненим зобов'язання за Кредитним договором № 72890-20/12-1 від 01 листопада 2012 року задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду Черкаської області від 05.04.2017 року у справі № 925/146/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" на рішення господарського суду Черкаської області від 05.04.2017 року у справі № 925/146/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Черкаської області від 05.04.2017 року у справі № 925/146/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 925/146/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко