Рішення № 67685464, 10.07.2017, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" липня 2017 р. Справа № 918/400/17

Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., розглянувши матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Дистрибуція-Центр"

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "БАРСА"

про стягнення заборгованості в сумі 111 160,10 грн

В засіданні приймали участь:

від позивача: ОСОБА_2 (дов. № б/н від 04.01.2017 року)

від відповідача: ОСОБА_3 (дов. № б/н від 09.06.2017 року)

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У червні 2017 року ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Дистрибуція-Центр" (далі позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "БАРСА" (далівідповідач) про стягнення заборгованості в сумі 111 160,10 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

25.05.2015 року між позивачем та відповідачем укладено дистриб'юторський договір № 26, відповідно до якого позивач зобов'язався поставити продукцію в асортименті, кількості і за цінами, вказаними в накладних, а відповідач здійснити продаж та оплату отриманої продукції на умовах, визначених у договорі.

На виконання умов даного договору позивач поставив відповідачеві продукцію на загальну суму 1 001 502,78 грн, що стверджується видатковими накладними.

Відповідачем проведено оплату за поставлений товар в сумі 940 242,78 грн, решта вартості поставленої продукції в сумі 61 260,00 грн ні самим товаром, ні грошовими коштами повернута не була.

Крім того, позивач за несвоєчасне виконання зобовязань за договором нарахував відповідачеві пеню в розмірі 26 613,98 грн та 230 287,10 грн - 30 % річних.

В матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 509, 526 ЦК України та ст. ст. 193, 530- 532 ГК України.

Ухвалою суду від 09.06.2017 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 26.06.2017 року.

20.06.2017 року через відділ канцелярії та документообігу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де відповідач стверджує, що заборгованість за поставлену продукцію згідно з дистрибюторським договором №26 від 25.05.2015 року станом на 16.06.2017 року погашено повністю, що стверджується платіжними дорученнями на загальну суму 61 260,00 грн та актом звірки станом на 19.06.2017 року. Крім того, посилання на п. 5.8. цього договору, згідно з яким позивач вимагає сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 30 % річних в розмірі 23 287,10 грн є безпідставним, оскільки в тексті Протоколу узгодження розбіжностей до договору, який є його невідємною частиною, сторони дійшли згоди про виключення цього пункту з тексту договору. Також, як стверджує відповідач у відзиві, в договорі відсутня будь-яка інформація про термін оплати за поставлену продукцію, тому вимога про сплату пені згідно з п. 5.3. договору є необргунтованою.

Ухвалою суду від 26.06.2017 року розгляд справи відкладено на 10.07.2017 року.

03.07.2017 року на адресу господарського суду від позивача надійшла уточнена заява про стягнення з відповідача 1 823,72 грн - 3 % річних та пені у розмірі 27 060,01 грн.

У судове засідання 10.07.2017 року з'явились представники сторін. Представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, а представник відповідача визнав суму боргу в розмірі 28 883,73 грн.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 10.07.2017 року відповідно до ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.05.2015 року між позивачем (продавець) та відповідачем (дистриб'ютор) укладено дистриб'юторський договір №26, за умовами якого продавець на умовах, передбачених договором поставляє продукцію дистриб'ютору в асортименті, кількості і за цінами, вказаними у накладних, які свідчать про прийом - передачу продукції і є його невід'ємною частиною, а дистриб'ютор здійснює продаж продукції та оплату отриманої продукції на умовах, визначених у договорі (п.1.2. договору).

Сторони домовились, що продавець поставляє продукцію дистриб'ютору згідно з замовленням та за цінами, зазначеними в комерційній пропозиції з урахуванням цін, що діють на території (п.3.1. договору).

Дистриб'ютор зобов'язався прийняти продукцію за накладними, згідно з умовами договору по якості, кількості та маркуванню, після чого оформити первинні документи на отриману продукцію та передати документи продавцю відповідно у порядку, передбаченому п. 4.8. договору та сплатити за неї в строки згідно договору (п.п. 4.1.,4.2. договору).

Відповідно до п. 4.8 договору представник дистриб'ютора після прийняття продукції повинен передати представнику продавця видаткову накладну та довіреність на отримання матеріальних цінностей на уповноважену особу, яка прийняла продукцію. Обов'язок щодо передачі первинних документів на продукцію продавцю покладається на дистриб'ютора.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами. Договір дійсний до 31.12.2015 року. Дія договору пролонговується на 1 рік, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії жодна зі сторін письмово не виявить бажання його розірвати (п.п. 12.1,12.2. договору).

03.01.2017 року додатковою угодою до дистриб'юторського договору № 26 від 25.05.2015 року дію останнього продовжено до 31.12.2017 року.

Згідно з п.п. 5.1., 5.2. договору продавець зобов'язується продавати, а дистриб'ютор купувати продукцію за цінами, зазначеними в комерційній пропозиції на кожний наступний місяць, яка є невід'ємною частиною даного договору. Ціна продукції встановлюється у національній валюті України з урахуванням податку на додану вартість та зазначається у накладній на кожну поставку. Розрахунки за договором здійснюються у безготівковій формі в гривнях, відстрочка платежу 30 календарних днів. Загальна сума договору - загальна сума, вказана в накладних на продукцію, що постачається по договору.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачеві продукцію рибні консерви на загальну суму 1 001 502,78 грн, що стверджується видатковими накладними № 1209 від 28.05.2015 року на суму 50 495,00 грн, № 1596 від 26.06.2015 року на суму 8 023,98 грн, № 1595 від 26.06.2015 року на суму 53 941,20 грн, № 1917 від 30.07.2015 року на суму 12 242,20 грн, № 1916 від 30.07.2015 року на суму 23 052,00 грн, № 1915 від 30.07.2015 року на суму 98 742,60 грн, № 2609 від 22.09.2015 року на суму 86 328,00 грн, № 2580 від 22.09.2015 року на суму 100 800,00 грн, № 2578 від 22.09.2015 року на суму 25 884,00 грн, № 3627 від 16.12.2015 року на суму 12 968,60 грн, № 3527 від 16.12.2015 року на суму 11 170,08 грн, № 3526 від 16.12.2015 року на суму 128 736,00 грн, № 728 від 21.3.2016 року на суму 89 067,60 грн, № 1845 від 08.07.2016 року на суму 127 170,00 грн, № 3609 від 25.11.2016 року на суму 71 580,60 грн, № 435 від 23.02.2017 року на суму 81 140,40 грн, № 976 від 31.03.2017 року на суму 20 160,00 грн.

Суд, давши оцінку договору дистриб'юції, укладеного між сторонами, встановив, що останній є змішаним договором, який містить елементи договорів комісії, доручення, поставки, зберігання тощо.

За приписами ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, відповідачем, в період з липня 2015 року по травень 2017 року, проведено часткову оплату за поставлений товар в сумі 940 242,78 грн, таким чином заборгованість відповідача за поставлений товар становить 61 260,00 грн.

Крім того, позивач за несвоєчасне виконання зобовязань за договором нарахував відповідачеві пеню в розмірі 26 613,98 грн та 230 287,10 грн - 30 % річних.

Іншу частину боргу на суму 61 260,00 грн, як вбачається з платіжних доручень № 1041 від 06.06.2017 року, № 1049 від 07.06.2017 року, № 612 від 16.06.2017 року відповідач сплатив позивачеві після звернення позивача до суду.

Відтак, сума основного боргу в розмірі 61 260,00 грн сплачена відповідачем в повому обсязі, що також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 19.06.2017 року.

Як встановлено судом, позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 1 823,72 грн - 3 % річних та 27 060,01 грн пені.

Пунктом 5.3. договору, з урахуванням протоколу розбіжностей, передбачено, що у випадку прострочення платежу нараховується пеня в розмірі 0,2% в день від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого боргу. Нарахування штрафних санкцій припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Строк позовної давності складає три роки.

Окрім цього, судом встановлено, що п. 5.8 договору було передбачено, що відповідач повинен сплатити позивачу 30 % річних від простроченої суми, проте протоколом розбіжностей цей пункт вилучено з договору, таким чином, позивач має право нараховувати на несвоєчасно сплачену суму заборгованості 3 % річних відповідно до чинного законодавства, зокрема до ст. 625 ЦК України.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені та 3% річних, нарахований позивачем, суд встановив, що пеня та 3 % річних підлягають до задоволення в заявленому розмірі.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог ст. 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість та наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 1 823,72 грн 3 % річних та 27 060,01 грн пені.

Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "БАРСА" (вул. Романа Шухевича, буд.12, м.Рівне, 33016, код ЄДРПОУ 24174992) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Дистрибуція - Центр" (проспект Академіка Палладіна, 44, корпус 8, м. Київ, 03142, код ЄДРПОУ 36263797) 27 060,01 грн пені, 1 823,72 грн 3 % річних та 1 668,00 грн судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 12.07.2017 року.

Суддя Войтюк В.Р.