Рішення № 67685078, 06.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2017Справа №910/9729/17

За позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської

філії

до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України»

про стягнення 25.867,77 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Крупка Н.М., довіреність №1199 від 12.12.2016

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» 25 867,77 грн., з яких: 20.182,50 грн. основного боргу, 3.560,49 грн. пені, 1.754,53 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 370,25 грн. - 3% річних внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору на технічний нагляд за спорудами зв'язку № 0-01/322-8 від 01.03.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 порушено провадження у справі № 910/9729/17 та призначено справу до розгляду на 06.07.2017.

Позивач у судовому засіданні 06.07.2017 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 06.07.2017 не з'явився.

Відповідач у поданому 03.07.2017 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує частково в частині нарахування позивачем пені та здійснивши свій розрахунок суми пені вважає, що пеня становить 1.510,31 грн. При цьому відповідач посилається на ст. 258 Цивільного кодексу України якою встановлено річний термін позовної давності для пені та здійснює нарахування на борг починаючи з червня 2016 року.

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки наявних в матеріалах справи документів достатньо для розгляду справи, суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 06.07.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.03.2010 між Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Київської міської філії (далі - виконавець, позивач) та Приватним акціонерним товариством «Телесистеми України» (далі - споживач, відповідач) було укладено договір на технічний нагляд за спорудами зв'язку № 0-01/322-8 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору споживач доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання по здійсненню технічного нагляду за спорудами зв'язку споживача (далі - споруда), які розміщуються на території виконавця, згідно з переліком (додаток № 1 до цього договору).

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав зобов'язання за договорами, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з п. 8.1 договору останній набуває чинності від дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2010.

Відповідно до п. 8.2 договору якщо жодна із сторін не заявить письмово про припинення дії чи дострокове розірвання договору не менш ніж за 30 днів до закінчення терміну його дії чи дати дострокового розірвання, то дія договору автоматично продовжується на кожний наступний рік на тих же умовах.

Доказів в підтвердження виявлення однією із сторін про небажання продовжувати договірні відносини не подано.

Згідно з п. 3.1 договору вартість технічного нагляду за споруди визначається протоколом узгодження договірної ціни (додаток № 2 до цього договору).

В додатку № 2 визначено, що загальна сума щомісячної вартості послуг складає 2.691,50 грн.

Датою початку нарахувань вважається дата приймання-передачі споруд на технічний нагляд, що вказана в акті приймання-передачі (додаток № 1 до договору).

Згідно додатку № 1 до договору (акт приймання-передачі) відповідач передав, а позивач прийняв 2 контейнери (5000х2300х2500мм); площа території займаної спорудою 23 кв. м.; місце розташування: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 86.

Відповідно до п. 3.2. договору споживач зобов'язаний щомісячно не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунком, вносити плату за надані послуги на поточний рахунок виконавця на підставі встановлених рахунків та у відповідності до додатку № 2 до цього договору.

Позивачем складено наступні рахунки про сплату за технічний нагляд за спорудами: № 820000/16-2282 від 29.02.2016, № 820000/16-2364 від 31.03.2016, № 820000/16-2398 від 30.04.2016, № 820000/16-2551 від 31.05.2016, № 820000/16-2632 від 30.06.2016, № 82Е200/16-240 від 31.07.2016, № 82Е200/16-466 від 31.08.2016, № 82Е200/16-701 від 30.09.2016, № 82Е200/16-927 від 31.10.2016, № 82Е200/16-1009 від 09.11.2016, № 82Е200/16-1329 від 31.12.2016, № 82Е200/17-229 від 31.01.2017, № 82Е200/17-519 від 28.02.2017, № 82Е200/17-857 від 31.03.2017, № 82Е200/17-1123 від 30.04.2017, загалом на суму 20.182,50 грн.

Згідно з п. 3.5. договору неотримання рахунку споживачем не є підставою для несплати за надані виконавцем послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 2.1.5 договору споживач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати платежі за цим договором.

Всупереч вищеназваному договірному зобов'язанню відповідач не виконав своїх обов'язків в частинні внесення плати у період з лютого 2016 року по квітень 2017 року, внаслідок чого виникла заборгованість, яка не оспорена відповідачем, та становить 20 182,50 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 20.182,50 грн. основного боргу є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що за порушення строків сплати, передбачених цим договором, споживач за кожен день прострочення сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Слід зазначити, що умовами договору не передбачено нарахування пені понад шестимісячний період нарахування.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно п. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік (п. 2 згаданої статті).

Отже, пеня може бути розрахована та стягнена за рік, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.

Враховуючи, що в силу умов п. 3.2 договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі не пізніше 20 числа наступного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця наданих послуг, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг за кожним платежем окремо.

Таким чином, оскільки за умовами договору оплата наданих послуг повинна здійснюватись щомісяця, початок позовної давності для нарахування пені необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання замовником кожного із цих зобов'язань.

Як вбачається зі штампу вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва позовна заява подана до суду 15.06.2017.

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що строк позовної давності для пред'явлення позивачем вимог про стягнення пені нарахованої на суми боргу за лютий, березень та квітень 2016 року станом на день звернення до суду пропущено, в зв'язку з чим в позові в цій частині слід відмовити.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по оплаті відповідач не виконав повністю, він повинен сплатити, крім суми основного боргу, пеню відповідно до умов договору, розмір якої за розрахунками суду становить 1.674,17 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені обґрунтовані і підлягають задоволенню в розмірі 1.674,17 грн. та в іншій частині позовних вимог про стягнення пені в позові слід відмовити.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті орендної плати, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1.754,53 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 370,25 грн. - 3% річних.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначено.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, то з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, за розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягають стягненню 1.754,53 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 370,25 грн. - 3% річних.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 7, код ЄДРПОУ 22599262) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії (01033, м. Київ, вул. Антоновича, 40, код ЄДРПОУ 01189910) 20.182 (двадцять тисяч сто вісімдесят дві) грн. 50 коп. основного боргу, 1.674 (одна тисяча шістсот сімдесят чотири) грн. 17 коп. пені, 1.754 (одна тисяча сімсот п'ятдесят чотири) грн. 53 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 370 (триста сімдесят) грн. 25 коп. 3% річних, 1.483 (одна тисяча чотириста вісімдесят три) грн. 32 коп. витрат на сплату судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 12.07.2017

Суддя В.В.Сівакова