Рішення № 67685040, 06.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2017Справа №910/2382/17

За позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдлогістик», ОСОБА_2

про визнання недійсним рішення загальних зборів та договору

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_3 (представник за довіреністю);

від відповідача 1 - не з'явився;

від відповідача 2 - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдлогістик», ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення загальних зборів та договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.02.2017 позивачу стало відомо про існування Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1 від 01.02.2017 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо відчуження корпоративних прав - частки у статутному капіталі ТОВ «Трейдлогістик» та про існування рішення Загальних зборів учасників ТОВ «Трейдлогістик», оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Трейдлогістик» №01-02 від 01.02.2017.

Так, відповідно до зазначених вище документів позивач продав ОСОБА_2 належну позивачеві частку у статутному капіталі ТОВ «Трейдлогістик» у розмірі 63000 грн., що становить 100% статутного капіталу товариства.

Проте позивач стверджує, що не підписував зазначеного вище Договору та не був присутній на загальних зборах ТОВ «Трейдлогістик», відповідно не підписував протоколу загальних зборів учасників товариства №01-02 від 01.02.2017, відповідно до якого було прийнято рішення про зміну суб'єктного складу засновників зазначеного товариства, зміну статуту чи керівників товариства. Крім того, позивач зазначає, що останній не уповноважував жодних осіб на вчинення таких дій від його імені.

На підставі викладеного позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу часки у статутному капіталі №1 від 01.02.2017 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо відчуження корпоративних прав - частки у статутному капіталі ТОВ Трейдлогістик» та визнати недійсним рішення Загальних зборів учасників ТОВ «Трейдлогістик», оформлених протоколом загальних зборів учасників товариства №01-02 від 01.02.2017.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдлогістик» в судове засідання не з'явився, проте через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва подав відзив на позовну заяву в якому підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, зокрема зазначив, що товариством не скликалось та не проводилось жодних загальних зборів учасників 01.02.2017, щодо зміни учасників, зміни керівника, найменування та місцезнаходження товариства.

Крім того, відповідач зазначає, що ТОВ «Трейдлогістик» ніколи не оформлювало протоколу загальних зборів учасників товариства №01-02 від 01.02.2017.

На підставі викладеного відповідач просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач 2 - ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, відзиву на позов не надіслав, уповноваженого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Нормами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Разом з тим, відповідно до ст. 111 Закону України «Про господарські товариства», законодавство про господарські товариства ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законодавчих актів.

Статтею 113 Цивільного кодексу України встановлено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Цивільного кодексу України, товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Згідно зі ст. 145 Цивільного кодексу України, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, створення та відкликання виконавчого органу товариства.

У відповідності до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства», товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Закону, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Положеннями ст.ст. 41, 59 Закону встановлено, що до компетенції загальних зборів належить, зокрема, внесення змін до статуту товариства та виключення учасника з товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону, загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 відсотками голосів (60% - у редакції, чинній на час прийняття рішення загальних зборів №46).

Згідно п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» № 13 від 24.10.2008, підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства, позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах, порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Згідно п.38 Постанови №13 від 24.10.2008 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушено рішенням наглядової ради чи виконавчого органу товариства, вправі оскаржити до суду відповідні рішення як акти, оскільки наглядова рада та виконавчий орган товариства є його органами управління, що приймають обов'язкові для виконання рішення.

Так позивач стверджує, що останньому стало відомо про існування Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1 від 01.02.2017 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо відчуження корпоративних прав - частки у статутному капіталі ТОВ «Трейдлогістик» та про існування рішення Загальних зборів учасників ТОВ «Трейдлогістик», оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Трейдлогістик» №01-02 від 01.02.2017.

На підтвердження власних доводів позивачем долучено до матеріалів справи ксерокопії зазначених вище договору та протоколу загальних зборів. Разом з тим, позивач зазначив, що оригінали оскаржуваних документів у нього відсутні, оскільки ніколи не підписувались ОСОБА_1.

В той же час, з метою встановлення дійсних обставин справи, ухвалами господарського суду міста Києва від 23.05.2017 та від 15.06.2017 судом було зобов'язано Печерську районну державну адміністрацію надати суду матеріали реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдлогістик».

16.06.2017 на адресу господарського суду міста Києва від Печерської районної в місті Києві державної адміністрації надійшли матеріали реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдлогістик».

Дослідивши наявні у реєстраційній справі документи, суд зазначає, що остання не містить оскаржуваних позивачем ані Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1 від 01.02.2017, ані протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Трейдлогістик» №01-02 від 01.02.2017.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В той же час, матеріали справи містять лише копії оскаржуваних документів, а в матеріалах реєстраційної справи відсутні будь-які відомості щодо існування оскаржуваних позивачем Договору та протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Трейдлогістик». А відсутність зазначених документів позбавляє суд можливості встановити дійсні обставини справи та оцінити обґрунтованість доводів позивача та встановити порушення прав останнього.

Крім того, з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що реєстраційні дії стосовно ТОВ «Трейдлогістик» проводились лише на підставі наявних в реєстраційній справі останнього документів, в той же час стосовно документів, які оскаржуються позивачем, жодних реєстраційних дій не вчинялось.

За таких обставин, у зв'язку з тим, що позивачем не доведено суду факту існування оспорюваних договору та рішення загальних зборів, внаслідок чого відсутні докази порушення прав позивача зі сторони відповідачів підписанням вказаних документів, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Разом з тим, щодо поданої позивачем заяви про забезпечення позову суд зазначає, що остання судом розглянута проте залишена без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст.67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В той же час, у заяві про забезпечення позову позивачем не наведено належних доводів на обґрунтування доцільності вжиття заходів забезпечення позову, а лише висловлене припущення щодо ймовірності виникнення обставин, які можуть призвести до невиконання у подальшому судового рішення у разі задоволення позову.

Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу представників сторін на те, що вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду, а не його обов'язком.

Крім того, судом враховано відсутність оспорюваних позивачем документів.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням положень ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача в повному обсязі.

Разом з тим, на підставі зазначеної статті Кодексу, витрати зі сплати судового збору за подання позивачем до суду заяви про забезпечення позову покладаються на позивача в повному обсязі.

Керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 11.07.2017

Суддя Я.В. Маринченко