Постанова № 67684507, 05.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2017 року Справа № 910/19543/16 Вищий господарський суд України в складі колегії:

головуючого судді суддівКорсака В.А., Сибіги О.М., Данилової М.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиВійськової частини А3193 на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 910/19543/16 Господарського суду м. Києва за позовомПриватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" доВійськової частини А3193 провідшкодування 85 558,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачане з'явився- - відповідачаГлазунов М.Ю.

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Військової частини А3193, в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 85 558,00 грн. шкоди в порядку регресу та 1 378, 00 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 (суддя Стасюк С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 (головуючий суддя Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.) позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів, Військова частина А3193 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

У підтвердження своїх вимог скаржник зазначає про те, що в порушення п. 13.11.2 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 0609/1, фактичний розмір заподіяної шкоди визначений лише за фактичними витратами СТО, здійсненими на підставі рахунків-фактури від 20.10.2015 та 08.06.2016.

Публічне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс" не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс" не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлене належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.12.2014 між приватним акціонерним товариством "Європейський страховий альянс" (страховик, ПАТ "Європейський страховий альянс") та товариством з обмеженою відповідальністю "Ферреро Україна" (страхувальник) було укладено генеральний договір страхування автотранспортних засобів № 1043716/С4-В, відповідно до умов якого страховик зобов'язався відшкодувати збитки, що могли настати у зв'язку з пошкодженням, знищенням чи втратою автомобіля "Volvo", державний номер НОМЕР_1.

07.10.2015 на 23 км + 600 м автомобільної догори Київ-Знам'янка сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Volvo д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_5, та автомобіля КАМАЗ 53212 д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_6, внаслідок якої автомобілям завдані механічні пошкодження.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.02.2016 ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення.

Цивільно-правова відповідальність страхувальника на момент ДТП була застрахована ПАТ "Європейський страховий альянс" на підставі генерального договору страхування автотранспортних засобів № 1043716/С4-В від 01.12.2014.

Страховик виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування, в розмірі 85 558,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (а.с.24-28, 37).

Як вбачається із матеріалів справи, спір виник у зв'язку з тим, що на підставі генерального договору страхування автотранспортних засобів № 1043716/С4-В від 01.12.2014, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивачем було виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки "Volvo", державний номер НОМЕР_1. Отже, відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 993, п. 1 ст. 1191 ЦК України, позивач вважає, що отримав право зворотної вимоги до Військової частини А3193 щодо страхового відшкодування у сумі 85 558,00 грн. в порядку регресу.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що станом на момент скоєння ДТП автомобіль КАМАЗ 53212, державний номер НОМЕР_2 перебував під керуванням водія ОСОБА_6 - військовослужбовця військової частини А3193. Таким чином, особою, відповідальною за завдані власнику автомобіля "Volvo", державний номер НОМЕР_1 збитки є відповідач.

Висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову колегія суддів вважає достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Право страховика на відшкодування шкоди в порядку регресу зі страхувальника, який є суб'єктом господарювання, внаслідок спричинення страхового випадку його працівником, повністю узгоджується із загальними засадами правового регулювання відносин, що виникають внаслідок заподіяння позадоговірної шкоди. Так, відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Вина ОСОБА_6 та наявність трудових відносин останньої з Військовою частиною А3193, встановлені постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.02.2016 у справі № 369/1029/16-п та не заперечується представником скаржника.

Згідно ст. 326 ЦК України управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно- просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" визначено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

Статтею 137 ГК України, визначено що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Тобто, з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням, а на Міністерство оборони України, покладаються функції контролю за використанням майна переданого в оперативне управління.

Таким чином, на підставі аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що особою відповідальною за завдані збитки є Військова частина А3193 та правомірно стягнули з відповідача на користь позивача в порядку регресу 85 558,00 грн. страхового відшкодування, виплаченого останнім потерпілій особі.

Щодо посилання скаржника на порушення п. 13.11.2 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 0609/1, щодо визначення фактичного розміру заподіяної шкоди без автотоварознавчого дослідження страховика та без участі представника військової частини А3193, а лише за фактичними витратами СТО, здійсненими на підставі рахунків-фактури від 20.10.2015 та 08.06.2016., колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто, слід розрізняти правовідносини між страховиком та страхувальником, які виникають на підставі договору обов'язкового страхування та відносини, які виникають внаслідок переходу права вимоги після виплати страхового відшкодування потерпілій особі.

В даному випадку ПАТ "Європейський страховий альянс" оцінювало шкоду та здійснило виплату страхового відшкодування у відповідності до договору добровільного страхування із своїм страхувальником на підставі рахунків фактур від 20.10.2015, 08.06.2016 ФОП ОСОБА_7 (СТО) та по фактично понесеним витратам.

Також, відповідно до ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає експертизу. Експертиза може бути призначена як за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, так і з ініціативи самого суду в будь-якій стадії процесу до постанови рішення. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом

Клопотань відповідача, про проведення експертизи щодо визначення фактичного розміру заподіяної шкоди матеріали справи не містять.

Таким чином, виплативши страхове відшкодування у визначеному розмірі, за договором добровільного майнового страхування в межах фактичних затрат до позивача перейшло право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установленого судами.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 910/19543/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і О. М. Сибіга

М.В. Данилова