Постанова № 67684501, 04.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2017 року Справа № 910/17378/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддів Корсака В.А., Львова Б.Ю., Селіваненка В.П.розглянувши касаційну скаргиОб'єднання підприємств "Український музичний альянс"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.03.2017у справі № 910/17378/16 Господарського суду м. Києваза позовомОб'єднання підприємств "Український музичний альянс"доІноземного підприємства "Логін"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаВсеукраїнська організація "Всеукраїнське Агентство Авторських Правпростягнення коштів

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаЦиктич О.О.- - відповідачаОліфір К.М.- третьої особиГандзюк А.Ю., Шалавінський О.В.

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року Об'єднання підприємств "Український музичний альянс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Іноземного підприємства "Логін", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 1 370 400, 87 грн. відрахувань за імпорт на територію України обладнання у період з 07.03.2014 по 29.12.2014 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом).

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань в частині сплати відрахувань за ввезення товарів на користь уповноваженої організації колективного управління.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Всеукраїнську громадську організацію "Всеукраїнське Агентство Авторських Прав".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2016 (суддя Марченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 (головуючий Верховець А.А., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М.,) у даній справі в позові відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не є належним кредитором у грошовому зобов'язанні, оскільки відповідач, як імпортер, уклав договір про сплату відрахувань з розстрочкою із третьою особою. Зобов'язання відповідачем виконується належним чином і строк його виконання ще не закінчився.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Об'єднання підприємств "Український музичний альянс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального законодавства, просить їх скасувати, провадження у справі припинити на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

27.06.2017 Іноземним підприємством "Логін" подано відзив на касаційну скаргу, який залучено до матеріалів справи та враховано судом.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що Об'єднання підприємств "Український музичний альянс" (позивач у справі) є організацією, уповноваженою здійснювати збирання і розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, що підтверджується свідоцтвом від 20.12.2007 № 2/У, виданим позивачу Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Іноземне підприємство "Логін" (відповідач у справі) у період з 07.03.2014 по 29.12.2014 імпортувало на митну територію України товари (обладнання і матеріальні носії), із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, передбачені Законом України "Про авторське право і суміжні права", і з яких мало сплатити згадані відрахування.

Станом на час здійснення відповідачем імпорту вказаного обладнання і матеріальних носіїв на митну територію України (у період з 07.03.2014 по 29.12.2014) позивач та Всеукраїнська організація "Всеукраїнське Агентство Авторських Прав" (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору у справі) є уповноваженими організаціями на здійснення збирання і розподілу між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, що підтверджено виданими Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України свідоцтвами № 2/у від 20.12.2007 та № 3/у від 29.12.2014.

Під час ввезення на митну територію України імпортованого обладнання та матеріальних носіїв відповідач не сплатив необхідні відрахування в розмірах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 992 "Про розмір відрахувань, що сплачуються виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах" (далі Постанова № 992).

З урахуванням вартості імпортованого обладнання та матеріальних носіїв позивачем нараховано до стягнення з відповідача 1 370 400, 87 грн. заборгованості із відрахувань (відсотків) (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 11.11.2016 відповідачем укладено договір № 1 з Всеукраїнською громадською організацією "Всеукраїнське Агентство Авторських прав" про виплату відрахувань імпортером обладнання і матеріальних носіїв та додатки №№ 1-3 до цього договору, якими сторони узгодили, серед іншого, порядок, строк та розмір сплати відрахувань за ввезення на митну територію України обладнання та матеріальних носіїв. Договір набув чинності з дня його підписання і діє до 31 грудня 2017 року.

Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача зазначених відрахувань.

В основу судових рішень про відмову у позові судами попередніх інстанцій покладено висновки про те, що позивач не є кредитором у відповідному грошовому зобов'язанні, оскільки відповідач, як імпортер, уклав договір про сплату відрахувань з розстрочкою з третьою особою, яка є належним кредитором у зобов'язанні. За висновками судів, грошове зобов'язання відповідачем виконується належним чином і строк його виконання ще не закінчився.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону № 3792 допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним частиною четвертою цієї статті.

Згідно з статтею 1 Закону № 3792 відтворення - це виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.

За приписами частини четвертої статті 42 Закону № 3792 виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, за передбачені частиною другою цієї статті відтворення, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім: а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах; б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України; в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети.

Частиною п'ятою статті 42 Закону № 3792 встановлено, що розміри зазначених у частинах другій і четвертій цієї статті відрахувань (відсотків), що мають сплачуватися виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України. Ці кошти виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються визначеним Установою організаціям колективного управління (далі - уповноваженим організаціям). Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Імпортери перераховують ці кошти уповноваженій організації під час ввезення товару на митну територію України, а виробники - у кінці кожного місяця після реалізації обладнання і матеріальних носіїв.

Згідно з частиною сьомою статті 42 Закону № 3792 зібрані кошти, що зазначені у частинах другій і четвертій цієї статті, розподіляються між авторами, виконавцями, виробниками фонограм (відеограм). Якщо угодами між організаціями колективного управління не передбачено інше, то ці кошти розподіляються у таких пропорціях: авторам - 50 відсотків, виконавцям - 25 відсотків і виробникам фонограм (відеограм) - 25 відсотків.

Розміри відрахувань, що сплачуються виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, визначено в додатку до Постанови № 922.

Порядок здійснення відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах (далі - Порядок), затверджено наказом Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної податкової адміністрації України від 24.11.2003 № 780/123/561 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.12.2003 за № 1153/8474.

Відповідно до пункту 7 Порядку під час ввезення на митну територію України обладнання і (або) матеріальних носіїв імпортери відповідно до розміру відрахувань, затвердженого Постановою № 992, перераховують суми відрахувань уповноваженим організаціям, про що надсилають цим організаціям підписану керівником імпортера довідку щодо сплати відрахувань імпортером обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, за формою, визначеною в додатку 1 цього Порядку.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, а також з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зобов'язання, яке у даному випадку виникає безпосередньо із закону, полягає у перерахуванні імпортером на користь уповноваженої організації відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, під час ввезення такого обладнання та територію України у встановленому Постановою № 992 розмірі.

Сторонами господарського зобов'язання, яке виникло в силу законодавчих приписів, є:

- зобов'язана сторона (боржник) - імпортер обладнання, за допомогою якого можна здійснити відтворення. В даному випадку боржником є Іноземне підприємство "Логін", тобто відповідач у справі;

- управнена сторона (кредитор) - організація колективного управління, яка уповноважена Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України здійснювати збирання та розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань. Законодавством України передбачена можливість існування необмеженого кола таких організацій. В даному випадку такими уповноваженими організаціями колективного управління є позивач та третя особа, тобто має місце зобов'язання з множинністю осіб на стороні кредитора.

Частина перша статті 196 ГК України передбачає, що кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.

Змістом зобов'язання, про яке йдеться, є взаємні права і обов'язки, що виникають між боржником і кредитором безпосередньо із статті 42 Закону № 3792:

- обов'язок боржника полягає у перерахуванні суми відрахувань уповноваженим організаціям під час ввезення на митну територію України обладнання і (або) матеріальних носіїв відповідно до розміру відрахувань, затвердженого Постановою № 992;

- кредитор, в свою чергу, має право вимагати від боржника виконання зобов'язання, яке має виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Позивач та третя особа в рівній мірі наділені повноваженнями щодо здійснення збирання і розподілу відрахувань, тому мають однакове право вимоги.

Поряд із зобов'язанням, що виникло безпосередньо із статті 42 Закону № 3792, умови, порядок і строки виконання якого чітко врегульовані законодавством і юридична сила якого поширюється на позивача, відповідача та третю особу, існує й зобов'язання, що виникло 11.11.2016 з Договору і юридична сила якого поширюється на відповідача і третю особу.

Отже, два вказані зобов'язання стосуються одного предмета (відрахувань), але є різними за підставами виникнення, часом виникнення, юридичною силою та умовами виконання.

Зобов'язання, суб'єктом якого є позивач, виникло безпосередньо з актів цивільного законодавства і полягає саме в перерахуванні суми відрахувань уповноваженим організаціям під час ввезення на митну територію України обладнання і (або) матеріальних носіїв імпортерами відповідно до встановленого розміру.

Тобто, зобов'язання полягає не в укладенні договору з уповноваженою організацією про сплату відрахувань і не в погодженні порядку їх сплати, а в безпосередньому здійсненні таких відрахувань на умовах і в строки, що встановлені законодавством.

У пункті 3 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 28.02.2017 № 01-06/521 зазначено, що зобов'язання зі сплати відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, є грошовим.

У підпункті 1.4 пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.... (а не дата укладення договору про порядок, строк та розмір відрахувань).

Таким чином, факт укладення договору з одним із кредиторів не є підставою вважати виконаним грошове зобов'язання, яке виникло в силу законодавчих приписів; таке зобов'язання можна вважати виконаним тільки у разі перерахування всієї суми заборгованості на користь одного з кредиторів.

Відповідно до приписів статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

З огляду на наведене, попередні судові інстанції з дотриманням приписів норм матеріального права, на підставі ретельної оцінки поданих сторонами доказів, дослідивши фактичні обставини, пов'язані з наявністю у відповідача обов'язку зі сплати відрахувань за імпортування ним товарів із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах та (або) відеограмах, і прав позивача та третьої особи щодо збору цих відрахувань, встановивши (під час апеляційного перегляду) факт перерахування відповідачем третій особі всієї суми спірної заборгованості, дійшли обґрунтованих висновків щодо виконання відповідачем зобов'язання зі сплати відповідних відрахувань, що є належною підставою для відмови в даному випадку в задоволенні позовних вимог позивача.

Щодо посилання скаржника на наявність правових підстав припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору колегія зазначає наступне.

Судами встановлено, що після подання позову до суду першої інстанції відповідачем, згідно з платіжним дорученням №712 від 14.11.2016, перераховано третій особі, а не позивачу частину від суми погоджених відрахувань у сумі 25 000 грн. Під час розгляду справи апеляційним господарським судом відповідачем, відповідно до платіжного доручення № 455 від 07.03.2017, сплачено залишок всієї погодженої суми відрахувань на користь третьої особи, а не на користь позивача. Факт оплати не заперечується сторонами. Отже, на час розгляду справи у суді касаційної інстанції сума відрахувань за імпорт сплачена повністю, боргу не існує. При цьому, спір стосується прав та обов'язків позивача, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право на отримання коштів, що є предметом спору у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарськими судами є позивач.

Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

В даному випадку немає підстави вважати предмет спору відсутнім, оскільки на момент розгляду цього спору в суді першої інстанції борг ще не був погашений, тобто предмет спору існував. Крім того, відповідно до змісту позовних вимог, позивач вимагав стягнення коштів саме на його користь. Водночас, виконання зобов'язання було проведено на користь іншого кредитора.

Таким чином, не можна зробити висновок, що у зв'язку зі сплатою суми боргу між сторонами не залишилося неврегульованих питань.

Отже, посилання скаржника на відсутність предмету спору та необхідність припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України в даному випадку не можуть бути прийняті до уваги.

Доводи касаційної скарги по суті спору не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до частини другої статті 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Беручи до уваги: наявність у відповідача зобов'язання зі сплати відрахувань, що в даному випадку виникло безпосередньо із закону і полягало в обов'язку з перерахування ним як імпортером на користь уповноваженої організації відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, під час ввезення такого обладнання на територію України, тоді як ним цього здійснено не було; право господарського суду на визнання недійсним повністю чи у певній частині пов'язаного з предметом спору договору, який суперечить законодавству; подання позивачем даного позову до господарського суду у вересні 2016 року, тобто до сплати відповідачем спірної суми відрахувань; сплату ним спірної суми відрахувань лише в березні 2017 року (під час апеляційного розгляду справи), - слід дійти висновку щодо виникнення даного судового спору саме внаслідок неправильних дій відповідача. За таких обставин місцевим та апеляційним господарськими судами помилково не було застосовано зазначений припис частини другої статті 49 ГПК України.

З огляду на наведене судові витрати підлягають відповідному перерозподілу.

Керуючись статтями 49, 1117 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Об'єднання підприємств "Український музичний альянс" задовольнити частково.

2. Стягнути з Іноземного підприємства "Логін" на користь Об'єднання підприємств "Український музичний альянс" 20 556 (двадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) грн. 02 коп. судового збору за розгляд позовної заяви, 22 611 (двадцять дві тисячі шістсот одинадцять) грн. 62 коп. за розгляд апеляційної скарги та 24 667 (двадцять чотири тисячі шістсот шістдесят сім) грн. 22 коп. за розгляд касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 зі справи № 910/17378/16 залишити без змін.

Суддя В. А. Корсак

Суддя Б. Ю. Львов

Суддя В. П. Селіваненко