Постанова № 67684418, 11.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2017 року Справа № 917/1608/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Грек Б.М., Селіваненко В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 та рішення господарського суду Полтавської області від 08.12.2016 у справі № 917/1608/16 за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" докомунального підприємства "Житлово-комунальний комбінат с. Розсошенці Полтавського району" простягнення 913 094, 15 грн.,за участю представників

позивача: Безпалюка О.Л.,

відповідача: не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2016 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до комунального підприємства "Житлово-комунальний комбінат с. Розсошенці Полтавського району" про стягнення 913 094, 15 грн., з яких: 232 000 грн. основного боргу, 431 628, 64 грн. пені, 216 099, 17 грн. інфляційних втрат та 33 366, 34 грн. 3% річних за договором купівлі-продажу природного газу № 4039/15-ТЕ-24 від 23.12.2014.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 08.12.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.01.2017, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 145 000 грн. основного боргу, 215 814, 32 грн. пені, 216 099, 17 грн. інфляційних втрат та 33 366, 34 грн. 3% річних. В іншій частині позову відмовлено. Провадження у справі в частині вимог про стягнення 70 000 грн. припинено у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями в частині зменшення розміру пені на 50% (на 215 814, 32 грн.) позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 215 814, 32 грн. пені.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавцем) та комунальним підприємством "Житлово-комунальний комбінат с. Розсошенці Полтавського району" (покупцем) 23.12.2014 укладено договір № 4039/15-ТЕ-24 купівлі-продажу природного газу, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України позивачем за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору.

Відповідно до п. 2.1. договору продавець передає покупцю з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ в обсязі до 1300,0 тис.м3.

Згідно з п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За умовами п. 7.2. договору, зокрема, у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. договору останній зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 9.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Пунктом 11 договору передбачено, що останній набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Сторони додатковими угодами №№ 1-4 до договору неодноразово змінювали ціну газу.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначив, що на виконання умов договору поставив протягом січня 2015 року - грудня 2015 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2 179 646, 12 грн..

Проте відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором оплатив вартість отриманого природного газу частково та з порушенням строків, визначених п. 6.1. договору, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення 145 000 грн. основного боргу, 216 099, 17 грн. інфляційних втрат та 33 366, 34 грн. 3% річних. Оскільки після подання позову відповідачем було частково сплачено суму основного боргу у розмірі 70 000 грн., місцевий господарський суд припинив провадження у справі в цій частині на підставі п. 1.1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору, в іншій частині вимог про стягнення суми основного боргу - у позові відмовлено за необґрунтованістю.

При цьому суди обох інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 50 % та задовольнили позовні вимоги в цій частині частково у розмірі 215 814, 32 грн. Саме зазначений висновок судів оспорюється позивачем в касаційному порядку.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені, з огляду на таке.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Разом з цим, колегія суддів враховує, що ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України не встановлено конкретних критеріїв, за наявності яких суд зменшує заявлені до стягнення суми штрафних санкцій у тому чи іншому обсязі, відтак відповідний висновок має також узгоджуватись зі ст. 3 Цивільного кодексу України, якою визначено загальні засади цивільного законодавства.

При цьому передбачене ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшення неустойки не є обов'язком суду, а є його правом, яке використовується саме у виняткових випадках, з урахуванням поданих доказів та наданої їм оцінки.

Зменшуючи розмір пені на 50% суди обох інстанцій врахували часткове виконання боржником зобов'язань за договором, той факт, що по договору забезпечується теплопостачання житлових будинків, наявність значної заборгованості населення перед відповідачем, а також те, що дії відповідача щодо несвоєчасного виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором не мали негативних наслідків для позивача у вигляді збитків, у зв'язку з чим дійшли правильного висновку, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, про зменшення пені на 50% та стягнення з відповідача на користь позивача 215 814, 32 грн. пені.

При цьому судами обох інстанцій враховано правову позицію Конституційного Суду України, зазначену у рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі в оскаржуваній частині, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К. Судді: Грек Б.М. Селіваненко В.П.