Постанова № 67684407, 04.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2017 року Справа № 904/509/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого), Коваленка В.М., Куровського С.В.розглянувши касаційну скаргу ТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО"на постанову та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 року Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2016 року

за заявою до ТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО" 1. 1. ТОВ "РЕГУЛ"; 2. 2. фізичної особи-підприємця ОСОБА_4за участю третьої особиТОВ "Укрпромтехмаш"про визнання недійсними правочинів як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, без застосування наслідків недійсності

у справі Господарського суду№ 904/509/16 Дніпропетровської областіза заявоюТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО"про визнання банкрутом ТОВ "РЕГУЛ"ліквідаторМарченко Я.В.у судовому засіданні взяли участь представники :

ТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО: Гайдаш Є.В. (довіреність №4 від 01.11.2016 року), Губар А.Л. (довіреність №2 від 01.01.2017 року),ТОВ "РЕГУЛ":ліквідатор Марченко Я.В., арбітражний керуючий,фізичної особи-підприємця ОСОБА_4:не з'явилися,ТОВ "Укрпромтехмаш":не з'явилися.

В С Т А Н О В И В :

у провадженні Господарського суду Дніпропетровської області знаходиться справа №904/509/16 про банкрутство ТОВ "РЕГУЛ" (далі - боржника), порушена ухвалою суду від 16.02.2016 року за заявою ТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО" (далі - ініціюючого кредитора) за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство), визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора до боржника на суму 910 473, 82 грн., введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Марченко Я.В. (том 1, а.с. 96 - 101).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2016 року затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, в тому числі з вимогами ТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО" на суму 1 698 786, 34 грн. у четверту чергу та ТОВ "Укрпромтехмаш" на суму 12 025 535, 51 грн. у четверту чергу та на суму 2 756 грн. судового збору у першу чергу (том 2, а.с. 115 - 119).

Справа перебуває на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 року, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Марченко Я.В. (том 3, а.с. 205 - 209).

29.06.2016 року до місцевого господарського суду надійшла позовна заява за вих. №36 від 10.06.2016 року ТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО" до ТОВ "РЕГУЛ" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за участю третьої особи ТОВ "Укрпромтехмаш" про визнання недійсними правочинів як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, без застосування наслідків недійсності, в якій ініціюючий кредитор просив визнати недійсними укладені між боржником - ТОВ "РЕГУЛ" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, як постачальником, договори поставки №10/02/15 від 10.02.2015 року, №11/05/15 від 11.05.2015 року та №16/10/15 від 16.10.2015 року на підставі статей 203, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як такі, що є фіктивними, мотивуючи відсутністю у сторін оспорюваних правочинів в момент їх вчинення дійсного наміру щодо виконання договірних зобов'язань (вх. №40103/16) (том 3, а.с. 92 - 124).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2016 року (суддя Калиниченко Л.М.) у задоволенні усного клопотання ТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО" про відкладення розгляду заяви на 15 днів відмовлено; у задоволенні позовної заяви №36 від 10.06.2016 року ТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО" до ТОВ "РЕГУЛ" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за участю третьої особи ТОВ "Укрпромтехмаш" про визнання недійсними правочинів як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, без застосування наслідків недійсності, відмовлено (том 5, а.с. 66 - 74).

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, ініціюючий кредитор - ТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО" (далі - скаржник) 26.12.2016 року звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою шляхом направлення поштового відправлення на адресу місцевого господарського суду, в якій просило скасувати ухвалу суду першої інстанції від 29.11.2016 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог ТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО", визнавши недійсними укладені між боржником - ТОВ "РЕГУЛ" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 договори поставки №10/02/15 від 10.02.2015 року, №11/05/15 від 11.05.2015 року та №16/10/15 від 16.10.2015 року як такі, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, мотивуючи порушенням місцевим господарським судом положень господарського законодавства щодо порядку здійснення підприємницької діяльності та вимог законодавства про бухгалтерський облік до первинних документів, що підтверджують здійснення суб'єктом господарювання господарських операції з поставки товарів на виконання договірних зобов'язань з поставки.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Чус О.В., суддів: Науменка І.М., Дарміна М.О.) апеляційну скаргу ТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО" залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2016 року у даній справі - без змін (том 5, а.с. 121 - 123).

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 31.01.2017 року та ухвалу суду першої інстанції від 29.11.2016 року, справу передати на повторний розгляд до місцевого господарського суду, обґрунтовуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статей 203, 215 ЦК України, статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", пункту 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, та статей 82, 104 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що полягало у неповноті дослідження обставин справи на предмет укладення боржником спірних договорів поставки із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 без наміру щодо настання реальних правових наслідків з виконання зобов'язань, що є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 31.01.2017 року та ухвалу суду першої інстанції від 29.11.2016 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників ТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО" - Гайдаша Є.В. та Губара А.Л., а також ліквідатора банкрута Марченко Я.В., дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції з 19.01.2013 року статтю 16 ГПК України доповнено частиною такого змісту: "справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство", а також доповнено частину 1 статті 12 пунктом 7 про підвідомчість господарським судам справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство. Перелік таких майнових вимог законодавцем не обмежено, однак передбачено винятки щодо спорів, пов'язаних з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів) за позовом контролюючих органів, визначених Податковим кодексом України.

Отже, законодавець змінив норми процесуального права в частині виключної підсудності і такі зміни поширюються на всі правовідносини у майнових спорах з боржником, які розглядаються судами у справах про банкрутство після 19.01.2013 року.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у Постанові №16/047 від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14, який, проаналізувавши зміни до статей 16 та 12 ГПК України в системному аналізі з положеннями Закону про банкрутство №2343-ХІІ (у редакції Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року), зазначив про те, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення майнових спорів до боржника є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону №2343-ХІІ, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Висновки Верховного Суду України у Постанові від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14 щодо застосування норм процесуального права, відповідно до статті 11128 ГПК України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують положення статей 12, 16 ГПК України.

Отже, встановивши виключну підсудність майнових спорів до боржника з 19.01.2013 року суду, який здійснює розгляд справи про банкрутство, законодавець тим самим розширив повноваження такого суду на предмет можливості визнання недійсними правочинів із цивільно-правових підстав, оскільки особи, права яких порушено такими правочинами, вже не можуть захистити свої права шляхом звернення з відповідними вимогами у позовному провадженні.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглядаючи в ліквідаційній процедурі боржника у справі про банкрутство №904/509/16 позовну вимогу ініціюючого кредитора про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником із третьою особою-постачальником на поставку товару для його використання боржником в господарській діяльності, як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, без застосування наслідків недійсності правочинів, суди встановили:

29.06.2016 року ініціюючий кредитор ТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО" звернувся з позовною вимогою у справі про банкрутство ТОВ "РЕГУЛ", порушеній ухвалою суду від 16.02.2016 року, про визнання недійсними укладених між боржником - ТОВ "РЕГУЛ" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 договорів поставки №10/02/15 від 10.02.2015 року, №11/05/15 від 11.05.2015 року та №16/10/15 від 16.10.2015 року як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків (том 3, а.с. 92 - 124).

Судами встановлено затвердження ухвалою суду від 26.04.2016 року реєстру вимог кредиторів боржника із включенням до нього вимог ініціюючого кредитора ТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО" на суму 1 698 786, 34 грн. у четверту чергу та вимог конкурсного кредитора ТОВ "Укрпромтехмаш" на суму 12 025 535, 51 грн. у четверту чергу та на суму 2 756 грн. судового збору у першу чергу, які, на думку заявника, є фіктивними та виникли з недійсних правочинів, так як фізична особа-підприємець ОСОБА_4 безоплатно відступив ТОВ "Укрпромтехмаш" права вимоги до боржника на суму вартості товару за спірними договорами поставки в розмірі 12 025 535, 51 грн., що надало можливість ТОВ "Укрпромтехмаш" отримати більшість голосів в комітеті кредиторів ТОВ "РЕГУЛ" та порушує права інших кредиторів на прийняття рішень в процедурі банкрутства ТОВ "РЕГУЛ", в тому числі й ініціюючого кредитора (том 2, а.с. 115-119, том 4, а.с. 162-170).

Судами встановлено обставини введення ліквідаційної процедури боржника постановою суду від 22.08.2016 року з призначенням ліквідатором боржника Марченко Я.В., що має наслідком перехід до процедури, в якій ліквідатор зобов'язаний здійснити заходи із задоволення вимог конкурсних кредиторів, визнаних та включених до реєстру.

Отже, суди дійшли вірних висновків про необхідність розгляду у справі про банкрутство заяви ініціюючого кредитора про визнання недійсними правочинів, укладених боржником з третьою особою, саме у справі про банкрутство, оскільки результат розгляду такої заяви прямо впливає на права конкурсних кредиторів боржника щодо розміру задоволення вимог конкурсних кредиторів у ліквідаційній процедурі.

Як встановлено судами, в обґрунтування вимог заяви про визнання оспорюваних правочинів недійсними ініціюючий кредитор зазначив про відсутність у сторін спірних договорів поставки - ТОВ "Регул", як покупця, та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, як постачальника, дійсного наміру щодо виконання договірних зобов'язань, так як на момент вчинення оспорюваних правочинів фінансовий стан ТОВ "Регул" характеризувався неплатоспроможністю, а фізична особа-підприємець ОСОБА_4 за даними податкової інспекції не здійснює господарської діяльності з першого кварталу 2014 року та не подає податкову звітність до контролюючого органу.

Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями статті 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, саме в момент вчинення правочину.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків та не створює правових наслідків його вчинення для сторін такого правочину.

При цьому, саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності, визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення, про що роз'яснено пунктом 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 року.

Розглядаючи заявлену ініціюючим кредитором заяву про визнання недійсними вчинених боржником правочинів на поставку товарів третьою особою, суди попередніх інстанцій встановили, що пунктами 1.1., 2.2. спірних договорів поставки №10/02/15 від 10.02.2015 року, №11/05/15 від 11.05.2015 року та №16/10/15 від 16.10.2015 року сторони погодили, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4, як постачальник, зобов'язується поставити ТОВ "Регул", як покупцю, товари сільськогосподарського призначення для їх використання боржником у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість; кількість та обсяг товару, що має бути поставлений покупцю, визначається у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору поставки, а їх підписання сторонами підтверджує факт передачі товару постачальником у власність покупця (том 4, а.с. 171 - 172, 178 - 179, 182 - 183).

Судами встановлено обставини підписання сторонами специфікацій №1 до договорів поставки №10/02/15 від 10.02.2015 року, №11/05/15 від 11.05.2015 року та №16/10/15 від 16.10.2015 року, згідно з якими фізична особа-підприємець ОСОБА_4 поставив боржнику - ТОВ "Регул" товар, факт отримання якого покупцем підтверджується видатковими накладними №25/03 від 25.03.2015 року, №15/05 від 15.05.2015 року, №16/10 від 16.10.2015 року, які суди оцінили як належні докази реального виконання постачальником та боржником-покупцем зобов'язань за спірними договорами поставки (том 4, а.с. 173, 175 - 177, 180, 184).

З огляду на встановлене, суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними в порядку статей 203, 234 ЦК України, так як ініціюючим кредитором не доведено належними та достатніми доказами умислу сторін спірних договорів поставки щодо їх невиконання в момент їх укладення та ненастання правових наслідків, які обумовлюються укладенням зазначених господарських договорів.

Доводи ініціюючого кредитора про вчинення боржником оспорюваних правочинів без наміру щодо настання реальних правових наслідків з посиланням на його незадовільний фінансовий стан у 2014-2015 роках та невиконання боржником зобов'язань перед іншими кредиторами, апеляційний суд відхилив, як необґрунтовані, оскільки зазначені обставини не підтверджують умислу боржника на укладення спірних договорів поставки без наміру щодо виконання договірних зобов'язань перед постачальником.

Судом апеляційної інстанції відхилено доводи ініціюючого кредитора про те, що господарська діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з поставки товарів на користь ТОВ "Регул" відповідно до видаткових накладних не відповідає видам господарської діяльності, які вправі здійснювати фізична особа-підприємець ОСОБА_4 відповідно до зареєстрованих його видів діяльності, так як за змістом оспорюваних договорів поставки не вбачається встановлення обов'язку постачальника з поставки боржнику товарів, які б підлягають ліцензуванню.

Також, апеляційний суд спростував, як необґрунтовані, доводи ініціюючого кредитора про фіктивність укладених боржником у 2015 році правочинів на поставку товару з посиланням на обставини нездійснення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 господарської діяльності починаючи з першого кварталу 2014 року по даний час, згідно даних податкової звітності, та зазначив, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.05.2016 року ОСОБА_4 обліковується як фізична особа-підприємець і його господарська діяльність не припинена (том 4, а.с. 236 - 238).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі досліджено обставини, що мають значення для правильного вирішення майнового спору в межах даної справи про банкрутство, та не враховано спеціального статусу постачальника за спірними договорами поставки як суб'єкта господарювання, зареєстрованого на території проведення антитерористичної операції, з огляду на що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні оспорюваних правочинів недійсними є передчасними.

Так, Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" №1669-VII від 02.09.2014 року визначено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення. Статтею 1 цього Закону територією проведення антитерористичної операції визначено територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України" від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 року №405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1275-р від 02.12.2015 року затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого віднесено місто Луганськ Луганської області.

Отже, на території міста Луганська з 14.04.2014 року проводиться антитерористична операція, що зумовлює особливий правовий режим здійснення господарської діяльності суб'єктами господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є зазначений населений пункт, та певні обмеження в реалізації прав та обов'язків фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб на цих територіях при веденні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (в редакції на момент укладення спірних договорів поставки), для осіб, які зареєстровані та переселилися з території проведення антитерористичної операції в період її проведення, реєстрація фізичної особи-підприємця здійснюється державними реєстраторами за адресою тимчасового проживання без вимоги державних реєстраторів реєстраційних служб територіальних органів Міністерства юстиції України в областях та місті Києві наявності реєстрації про місця проживання за місцем проведення реєстраційних дій. Установити, що проведення реєстраційних дій щодо зміни місцезнаходження юридичних осіб та місця проживання фізичних осіб-підприємців, місцезнаходженням/місцем проживання яких є територія проведення антитерористичної операції, здійснюється щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державними реєстраторами реєстраційних служб територіальних органів Міністерства юстиції України в областях та місті Києві.

Отже, законодавцем визначено обов'язок фізичних осіб-підприємців, які зареєстровані та переселилися з території проведення антитерористичної операції в період її проведення на мирну територію України, провести державну реєстрацію зміни місця проживання із зони проведення антитерористичної операції на територію, підконтрольну державі Україна, у державного реєстратора відповідної реєстраційної служби в областях та місті Києві, що матиме наслідком можливість здійснення такою фізичною особою-підприємцем господарської діяльності на мирній території України.

Розглядаючи майновий спір про визнання недійсними оспорюваних правочинів з поставки товару, укладених між боржником - ТОВ "Регул" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, у судовому засіданні від 29.11.2016 року, місцевий господарський суд встановив, що у зв'язку з проведенням у місті Луганську антитерористичної операції, ОСОБА_4 переїхав з міста Луганська до міста Києва, однак, його діяльність як фізичної особи-підприємця припинена не була; при цьому, він не подавав податкової звітності до контролюючого органу, як платник податків, та не ініціював перед компетентним органом внесення змін до державного реєстру щодо видів його господарської діяльності згідно КВЕД (том 5, а.с. 68).

Матеріалами справи підтверджується, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.05.2016 року, місцем проживання ОСОБА_4, який зареєстрований в ЄДР як фізична особа-підприємець, є: "АДРЕСА_1" (том 4, а.с. 236), тобто населений пункт, на території якого з 14.04.2014 року проводиться антитерористична операція та який був захоплений незаконними збройними формуваннями.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази проведення реєстраційних дій щодо зміни місця проживання ОСОБА_4 із міста Луганськ на місто Київ та набуття ним статусу суб'єкта господарювання, що здійснює підприємницьку діяльність на мирній території України як фізична особа-підприємець, в тому числі з правом на укладення господарських договорів із третіми особами.

Однак, суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог статей 34, 43, 101 ГПК України не перевірили законності здійснення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 господарської діяльності з поставки товару на користь боржника - ТОВ "Регул" з неконтрольованої Україною території міста Луганська за адресою місцезнаходження боржника, згідно договорів поставки за лютий - жовтень 2015 року.

Також, судами не досліджено обставин справи на предмет встановлення наявності у боржника станом на кінець 2015 року товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 12 025 535, 51 грн. згідно даних його бухгалтерського обліку або руху таких товарно-матеріальних активів у 2015-2016 роках.

З огляду на зазначене та з врахуванням компетенції касаційного суду відповідно до статті 1117 ГПК України, ухвалу суду першої інстанції від 29.11.2016 року та постанову апеляційного суду від 31.01.2017 року слід скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу 904/509/16 в частині розгляду заяви ТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО" про визнання недійсними договорів поставки №10/02/15 від 10.02.2015 року, №11/05/15 від 11.05.2015 року та №16/10/15 від 16.10.2015 року передати на новий розгляд до місцевого господарського суду в іншому складі суду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу судів на необхідність при новому розгляді застосування поряд з положеннями цивільного законодавства про визнання правочинів недійсними (статті 203, 215, 234 ЦК України) спеціальних норм Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", зважаючи на обставини укладення оспорюваних правочинів на поставку товару боржником з постачальником, зареєстрованим як суб'єкт господарювання на території проведення антитерористичної операції (у місті Луганську).

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО" задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2016 року у справі №904/509/16 скасувати.

Справу №904/509/16 в частині розгляду заяви ТОВ "ФІРМА "РОСТ'АГРО" про визнання недійсними договорів поставки №10/02/15 від 10.02.2015 року, №11/05/15 від 11.05.2015 року та №16/10/15 від 16.10.2015 року передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суду.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді В.М. Коваленко

С.В. Куровський