Ухвала суду № 67684242, 06.07.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2017 р.Справа № 820/1259/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: П'янової Я.В. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2017 по справі № 820/1259/17

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації у Харківській області

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2017 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1, позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління державної судової адміністрації України в Харківській області ( далі - ТУ ДСА України в Харківській області, відповідач), в якому просила суд зобов`язати відповідача з 01 січня 2017 року перерахувати та виплачувати їй, як судді Московського районного суду м. Харкова, суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32 000 (тридцять дві тисячі) гривень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.

Зобов'язано ТУ ДСА України у Харківській області з 01 січня 2017 року перерахувати та виплачувати судді Московського районного суду м. Харкова Горбуновій Я.М. суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32 000 грн.

Стягнуто на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Відповідач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій вказав, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що не відповідає нормам матеріального права, у зв'язку з чим просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 травня 2017 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги із посиланням на ст. 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" вказав, що суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затверджених відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Зазначив, що у січні та лютому 2017 року суддям місцевих загальних судів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, відповідно до штатних розписів встановлено посадові оклади у розмірі 16000 гривень. Відтак, відповідач при виплаті позивачеві суддівської винагороди діяв в межах і в спосіб, передбачені Конституцією України та законами України і жодним чином не порушував прав позивача.

У судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись своєчасно та належним чином.

Неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання 06.07.2017 за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 працює в Московському районному суді м. Харкова на посаді судді з 11.12.2000 по теперішній час, що підтверджується довідкою Московського районного суду м. Харкова № 02-19/14/2017 від 14.03.2017 (а.с. 7).

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій розрахункових листів, позивач отримувала у січні-лютому 2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу в 16000 гривень (а.с. 8, 9).

Згідно довідки Московського районного суду м. Харкова № 02-19/14/2017 від 14.03.2017, інформація щодо проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання від Вищої кваліфікаційної комісії суддів України до суду не надходила (а.с. 7).

Позивач звернулася до ТУ ДСА України у Харківській області із листом №1/12/2017 від 09.02.2017, в якому просила з 01 січня 2017 року перерахувати та виплачувати їй, як судді Московського районного суду м. Харкова, суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32000 гривень (а.с. 10-11).

Відповідачем на адресу ОСОБА_1 листом № 06-16/364/17 від 15.02.2017 надано відповідь, в якій вказано, що правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32000,00 грн. у ТУ ДСА України у Харківській області немає (а.с. 12).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в Законі України "Про Державний бюджет на 2017 рік" відсутній будь-який інший місячний розмір мінімальної заробітної плати ніж 3200 гривень, то з 01 січня 2017 року 1600 гривень є розміром спеціальної тимчасової розрахункової величини, але не іншим розміром мінімальної заробітної плати на 2017 рік. Із посиланням на практику Європейського суду з прав людини суд першої інстанції дійшов висновку про те, що аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обгрунтованості позовних вимог, виходячи з наступного.

02 червня 2016 року прийнято Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VІІІ (далі за текстом - Закон № 1402-VІІІ), відповідно до ч. 3 ст. 135 якого базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, абзацом першим п. 22 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VІІІ визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом № 1402-VІІІ) мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VШ передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № № 41-45, ст. 529; 2015 р., № № 18-20, ст. 132 із наступними змінами - далі - Закон № 2453-VIІ).

Пунктом 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402-VШ визначено, що незалежність суддів зокрема, забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Частиною 7 вказаної статті визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VШ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VIІ суддівська винагорода регулюється цим законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.06.2016 № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу III Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) відзначив, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453-VIП в редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Таким чином, на конституційному рівні законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, при цьому матеріальне забезпечення судді є невід'ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.

Згідно ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI (на яку відсилає пункт 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VШ в частині визначення розміру суддівської винагороди), посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIII встановлено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 3200 гривень.

В той же час, пункт 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774 - VIII "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України" (надалі за текстом - Закон № 1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017 року, встановлює, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600,00 грн.

При цьому в ст. 133 № 2453-VI, на яку відсилає пункт 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VШ в частині визначення розміру суддівської винагороди, будь-які зміни щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не вносилися.

Таким чином, враховуючи, що 10 мінімальних заробітних плат в січні та лютому 2017 року дорівнювали 3200 гривень, посадовий оклад ОСОБА_1 в зазначені періоди повинен був дорівнювати 32000 гривень.

Разом із тим, як вбачається з копій розрахункових листів, які знаходяться в матеріалах справи, позивач отримувала у січні-лютому 2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу в 16000 гривень, при цьому судовим розглядом встановлено, що відповідачем для розрахунку заробітної плати було застосовано розмір спеціальної тимчасової розрахункової величини 1600 гривень, а не розмір мінімальної заробітної плати (а.с. 8, 9).

В доводах апеляційної скарги відповідач посилається на те, що пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а мінімальна заробітна плата не застосовується.

Такі доводи заявника апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1774-VIII не вносилися зміни до Закону № 2453-VI, що є спеціальним законом про судоустрій, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди до проходження кваліфікаційного оцінювання позивача як судді, а тому відповідно до ст.130 Конституції України вони не можуть регулювати питання розміру суддівської винагороди.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.133 Закону №2453-VI розмір посадового окладу судді місцевого суду обраховується саме з розміру мінімальної заробітної плати, а не іншої розрахункової величини.

Встановлення розміру суддівської винагороди судді безпосередньо законом про судоустрій є вимогою, конституційною гарантією (ст.130 Конституції України), а не рекомендацією до органів влади.

Право законодавця на визначення розміру суддівської винагороди іншими законами обмежено як Конституцією, так і відповідними законами про судоустрій.

Таким чином колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на приписи ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України, а саме, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься ТУ ДСА України у Харківській області, беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Стаття 8 КАС України встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.

У рішеннях по справі "Бурдов проти Росії" (заява № 59498/00), по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ сформовано правову позицію, відповідно до якої органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, більшого чи меншого, але враховуючи вимоги ст.130 Конституції України, ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII, ч.1 ст.133 Закону № 2453-VI, це повинно бути передбачено виключно у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах, що свідчить про порушення принципу "якості закону".

Колегія суддів зазначає, що "якість закону" є автономним поняттям, створеним ЄСПЛ у процесі тлумачення положень Конвенції. Вимоги до якості закону проілюстровані у справі "Корецький та інші проти України". Зокрема, в пп.46-47 рішення ЄСПЛ дійшов такого висновку: навіть припускаючи, що положення закону було правильно розтлумачене судами та втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів "передбачений законом" у п.2 ст. 11 конвенції не тільки вимагає, аби дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, а й також містить вимогу щодо якості закону.

Відповідно до позиції ЄСПЛ чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року).

Таким чином, з огляду на суперечливість Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII, яким передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів суддів, колегія суддів вважає, що для визначення розміру суддівської винагороди такі положення Закону застосовуватися не можуть.

В межах розгляду цієї справи колегія суддів також звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст.14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:

- здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

- ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1.

Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).

Так, у справі "Тлімменос проти Греції" (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання.

Здійснюючи правосуддя, кожен суддя виконує важливі завдання перед суспільством, та має рівні права на гідне матеріальне забезпечення, що є безумовною гарантією незалежності судової влади.

Колегія суддів зазначає, що встановлення різних умов для виплати суддівської винагороди за виконання однакових функцій не може знайти об'єктивного та розумного виправдання, та такі дії відповідача є безумовно дискримінаційними.

Частиною 3 статті 2 КАС України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Так, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи у проведенні виплати суддівської винагороди, діяв не у спосіб, що предбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивача на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", починаючи з 01.01.2017, що є конституційною гарантією незалежності судді.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обгрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2017 по справі № 820/1259/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Пянова Я.В. Зеленський В.В. Повний текст ухвали виготовлений 11.07.2017.