Ухвала суду № 67684045, 29.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2017 року м. Київ К/800/5228/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівВеденяпін О.А. Олендер І.Я.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС України

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року

у справі №813/3051/16 (876/9577/16)

за позовом Приватного підприємства «Оліяр»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління ДФС України

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Оліяр» (далі - позивач) звернулося з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.09.2016 р. №0001661400/12072, №0001671400/12075 та №0001651400/12073.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 14 листопада 2016 року адміністративний позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 12.09.2016 р. №0001661400/12072, №0001671400/12075 №0001651400/12073, стягнув з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у сумі 88 800,00 грн.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30 січня 2017 року апеляційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС України - залишив без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року по справі № 813/3051/16 - без змін.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Позивач подав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, в яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з СФГ «Промінь» за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2015 р. За результатами проведеної перевірки складено акт від 31.08.2016 р. № 6/28-06-14-00/32461721.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 3 968 293,67 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму за червень 2015 року у сумі 2 085 438,67 грн., та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) за червень 2015 року в сумі 1 882 855,00 грн; Положення (стандарти) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затверджені наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1988 р. №318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за №27/4248, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, внаслідок чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на суму 906 524,12 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.09.2016 р.: №0001661400/12072, яким позивачу зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість в розмірі 1 882 855,00 грн.; № 0001671400/12075, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 906 524,12 грн.; №0001651400/12073, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 128 158,01 грн., з них основний платіж - 2 085 438,67 грн. та штрафні санкції - 1 042 719,34 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та СФГ «Промінь» (постачальник) укладено договір поставки від 21.04.2015 р. №7ШС/2104-02. Відповідно до умов вказаного договору постачальник бере на себе зобов'язання поставляти і передавати у власність покупцю (позивачу) товар, а останній зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.

До вказаного договору додані специфікації: №1 від 21.04.2015, №2 від 29.04.2015, №3 від 30.04.2015, №4 від 30.04.2015, №5 від 08.05.2015, №6 від 22.05.2015, №7 від 05.06.2015, а також додаткові угоди: №1-2, №1-3, №1-4, №1-5 №1-6, №1-7 до договору поставки від 21.04.2015 р. №7Ш/2104-02. Згідно з п.2.2. вказаного договору датою поставки вважається дата підписання сторонами видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної, або іншого документу, що може підтвердити факт поставки товару за договором.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надавались судам попередніх інстанцій видаткові накладні та податкові накладні, наявні у матеріалах справи.

Вказані податкові накладні, складені СФГ «Промінь», не мають жодних недоліків та порядок їх заповнення відповідає діючому законодавству. Суми ПДВ за цими податковими накладними включені позивачем в податковий кредит відповідного періоду та відповідають даним податкової декларації по ПДВ.

Податкові накладні, які отримані від СФГ «Промінь», внесені в реєстр податкових накладних, що підтверджується витягами з Єдиного реєстру податкових накладних №5150559 від 05.05.2015, №14327327 від 14.05.2015, №18327477 від 18.05.2015, №25328161 від 25.05.2015, №8329390 від 08.06.2015, №17330143 від 17.06.2015 та задекларовані в податковій звітності у відповідному звітному періоді в складі інших отриманих податкових накладних, що підтверджується відповідними податковими деклараціями.

Оплата за поставлений товар проведена позивачем в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками за особовими рахунками та платіжними дорученнями.

Транспортування товару від СФГ «Промінь» здійснювалось із залученням транспортних перевізників. Для підтвердження вказаних обставин позивачем надані відповідні договори. Так, між ПП «Оліяр» (замовник) та ТзОВ «Транс-Сервіс-1» (перевізник) укладено договір транспортного перевезення від 22.05.2015 р. №22/05/09-6. Відповідно до умов вказаного договору перевізник зобов'язується надати замовнику послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом, останній зобов'язується прийняти та оплатити перевізником послуги по перевезенню.

Крім того, між ПП «Оліяр» (клієнт) та ТОВ «Експрес Логістик» (експедитор) укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг від 01.12.2011 р. №ЕК00186. Відповідно до умов вказаного договору експедитор зобов'язується за плату і за рахунок клієнта виконати або організувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Надання вказаних послуг підтверджується товарно-транспортними накладними на перевезення товару від СФГ «Промінь».

Судам також надавались листи ТзОВ «Експрес Логістик» від 14.11.2016 р. №141116-ВО, від 12.10.2016 р. №121016-ВО та ТзОВ Транс-Сервіс-1» від 07.10.2016 р. №0710-16-О, згідно з якими вказані товариства здійснювали перевезення та організовували перевезення сої від СФГ «Промінь» на адресу позивача за відповідними маршрутами.

Отриманий товар від СФГ «Промінь» використаний позивачем у виробничій діяльності, що підтверджується актами списання матеріалів та звітами виробництва.

Отримана продукція у результаті переробки в подальшому реалізовувалась іншим контрагентам, що підтверджується митними деклараціями, рахунками до контрактів, специфікаціями, актами завантаження транспортних засобів.

Судами також встановлено, що до перевірки надавались усі первинні бухгалтерські документи, складання яких передбачено умовами вказаного договору на підтвердження фактичного виконання сторонами їх умов. У висновках акта перевірки не міститься будь-яких застережень щодо ненадання позивачем вказаних документів чи їх невідповідності вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Так, господарською діяльністю у розумінні пункту 14.1.36 статті 14 Податкового кодексу України є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, інших витрат.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II вказаного Кодексу.

Пунктом 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 вказаного Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 вказаного Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 вказаного Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 вказаного Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 вказаного Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до вказаного Кодексу.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що надані позивачем докази в повній мірі підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Натомість, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження обставини щодо обізнаності позивача про неправомірну, на думку податкового органу, діяльність його контрагента, та доказів про пряму чи опосередковану причетність до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності вчиненої між конкретними контрагентами. У разі наявності у податкового органу інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватись саме до цієї особи.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.06.2016 у справі №822/855/16, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду 13.10.2016, визнано протиправним та скасовано рішення про виключення СФГ «Промінь» з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування.

Щодо посилань відповідача на акт Хмельницької ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області від 18.03.2016 №151/22/14164685 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки СФГ «Промінь» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.08.2015», судами було зазначено таке.

З аналізу вказаного акта вбачається, що у контрагента позивача СФГ «Промінь» відсутні виробничо-складські приміщення, сільськогосподарська техніка чи інше майно, які необхідні для здійснення діяльності по вирощуванню сої, що, у свою чергу, на думку відповідача, свідчить про відсутність необхідних умов для досягнення результатів господарської діяльності.

Утім, акт документальної перевірки - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (п.2. розділу І Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами» від 20.08.2015 р.).

Тобто, акт перевірки є виключно службовим документом податкового (фіскального) органу, що складається ним в процесі виконання покладених законодавством на податковий (фіскальний) орган функцій і є результатом службової діяльності посадових осіб такого органу, для платника податків сам по собі акт перевірки не несе ніяких правових наслідків: не встановлює, не змінює та не скасовує прав та обов'язків платника податків, а тому наявність такого акта сама по собі не спричиняє настання правових наслідків для платника податків.

Висновки акта перевірки не є остаточними, оскільки платник податків вправі надати свої заперечення до відповідного акту, які можуть бути в подальшому враховані контролюючим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань за результатами перевірки. Висновки ж посадових осіб, зазначені в акті перевірки, є лише думкою цих осіб щодо поведінки платника податків.

Судами попередніх інстанцій було зазначено, що відповідачем не надано вироку суду, що набрав законної сили, яким би встановлювалася вина посадових осіб СФГ «Промінь» у вчиненні злочину у сфері оподаткування.

У той час як з матеріалів справи вбачається, що на час здійснення господарських операцій контрагент позивача перебував на обліку в органах ДФС та був зареєстрованим у встановленому законом порядку платником податку.

Судами правомірно не було взято до уваги доводи відповідача про невиконання укладених між позивачем та контрагентом договору через відсутність останнього за юридичною адресою, як доказ неможливості самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність, оскільки суб'єктами господарювання не заборонено залучати до здійснення фінансово-господарської діяльності інші підприємства чи підприємців на договірних засадах без їх прийняття на роботу, орендувати майно та транспортні засоби. У свою чергу, відповідачем під час проведення перевірки вказана обставина не досліджувалась та не відображена в акті перевірки.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суді попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС України залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року у справі №813/3051/16 (876/9577/16) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Веденяпін О.А. Олендер І.Я.