Ухвала суду № 67683996, 05.07.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2017 року м. Київ К/800/348/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Єрьоміна А.В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом за позовом Міністерства внутрішніх справ України до Державної аудиторської служби України про визнання протиправними вимоги та дій, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Державної аудиторської служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2016 року Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції України, (правонаступником якої є Державна аудиторська служба України; далі - ДФІ, ДАС відповідно), з вимогами:

визнати протиправною та скасувати вимогу, викладену у листі від 15 січня 2016 року № 31-17/53 про усунення порушень, виявлених за результатами перевірки державних закупівель МВС за період з 1 січня 2015 року по 31 серпня 2015 року, які відображені в акті перевірки від 7 грудня 2015 року № 31-21/70;

визнати протиправними дії відповідача стосовно запиту персональних даних посадових осіб МВС, зазначених у листі від 8 грудня 2015 року за № 31-7/1192.

На обґрунтування позовних вимог МВС зазначило, зокрема, про те, що у вимозі від 15 січня 2016 року № 31-17/53 (далі - вимога від 15 січня 2016 року), виставленій на підставі акта перевірки від 7 грудня 2015 року № 31-21/70 немає жодної конкретної вказівки (вимоги) підконтрольному суб'єкту щодо вжиття заходів чи вчинення дій, які, на думку органу фінансового контролю, мали б бути виконані з огляду на виявлені за наслідками ревізії порушення.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 30 вересня 2016 року позовні вимоги задовольнив частково.

Визнав протиправною та скасував вимогу ДАС, викладену у листі від 15 січня 2016 року №31-17/53 про усунення порушень.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 7 грудня 2016 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі ДАС зазначила про те, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просить їх скасувати і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Позивач у запереченнях зазначив про те, що суди попередніх інстанцій прийняли правильні і обґрунтовані рішення, скасувавши як протиправну вимогу ДАС від 15 січня 2015 року, яку, зважаючи на її зміст, неможливо виконати.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У справі встановлено, що в період з 28 вересня 2015 року по 30 листопада 2015 року посадові особи ДФІ, відповідно до вимог абзацу 3 пункту 4 Порядку проведення перевірок державних закупівель Державною фінансовою інспекцією та її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2013 року № 631, провели перевірку державних закупівель МВС за період з 1 січня 2015 року по 31 серпня 2015 року в частині перевірки дотримання вимог законодавства у сфері державних закупівель під час проведення процедур закупівель номерних знаків транспортних засобів та цифрової системи радіозв'язку стандарту DMR у 2015 році.

За результатами цієї перевірки складено акт від 7 грудня 2015 року №31-21/70 (далі - акт перевірки від 7 грудня 2015 року), який МВС підписало із зауваженнями та запереченнями.

13 січня 2016 року позивачу надіслано висновки на його заперечення, а також вимогу від 15 січня 2016 року «Про усунення виявлених порушень», у якій зазначено про виявлені за наслідками проведеної перевірки порушення вимог Закону України від 10 квітня 2014 року № 1197-VII «Про здійснення державних закупівель» (далі - Закон № 1197-VII).

Зокрема відповідач у вимозі від 15 січня 2016 року відзначив, що за результатами перевірки процедури закупівлі номерних знаків транспортних засобів (оголошення № 022961 від 22 січня 2015 року, оприлюднене в офіційному веб-порталі «Державні закупівлі» у бюлетені № 174/1/1 (від 22 січня 2015 року) встановлено, що документація конкурсних торгів не містить інформації про спосіб документального підтвердження відповідності учасників процедури закупівлі вимога, встановленим у пунктах 1, 3, 6 частини першої та пункті 3 частини другої статті 17 Закону № 1197-VII, що є порушенням пункту 2 частини другої статті 22 цього Закону та пункту 6 «Кваліфікаційні критерії до учасників» розділу ІІІ «підготовка пропозицій конкурсних торгів» Стандартної документації конкурсних торів для процедури закупівлі - відкриті торги, затвердженої наказом Міністерства економіки України від 26 липня 2010 року № 919.

Далі у вимозі від 15 січня 2016 року зазначено про те, що замовник всупереч вимог абзацу 2 пункту 1 статті 29 Закону № 1197-VII не відхилив та допустив до оцінки пропозиції конкурсних торгів, яку не відповідали вимогам пункту 13 додатка 1 Документації конкурсних торгів на закупівлю номерних знаків транспортних засобів, а саме:

учасник ТОВ «Корал Технологія» у своїй пропозиції конкурсних торгів не надав копії договору від 26 березня 2012 року № 31, реквізити якого зазначено в інформаційній довідці від 18 лютого 2015 року № 175, та не надав документів, які підтверджують його виконання;

ТОВ «Біал» не надав у складі пропозиції конкурсних торгів документів, які підтверджують належне, повне виконання своїх зобов'язань за договорами, зазначеними у довідці від 12 лютого 2015 року № 10;

ТОВ «Світлофор» не надав у складі пропозиції конкурсних торгів довідки про наявність досвіду виконання аналогічних договорів та документального підтвердження виконання договорів, наданих у своїй пропозиції. Крім того, цей учасник не підтвердив відповідності кваліфікаційному критерію «наявність фінансової спроможності», який визначено статтею 10 Закону, а також у своїй пропозиції надав довідку «Відомості про учасника», в якій не зазначив інформації про форму оподаткування, що не відповідає підпункту «г» пункту 7 додатка 1 Документації конкурсних торгів.

Також у вимозі від 15 січня 2016 року йдеться про те, що замовник в обґрунтуванні не зазначив експертних, нормативних та інших документів на підтвердження наявності умов для застосування переговорної процедури закупівлі та нагальної потреби для здійснення закупівлі у зв'язку з виникненням особливих економічних чи соціальних обставин, які унеможливлюють дотримання замовниками строків процедур конкурсних торгів, що є порушенням вимог частини першої та пункту 3 частини другої статті 39 Закону та абзацу 4 частини четвертої статті 11 Закону № 1197-VII.

У підсумку контролюючий орган вказав позивачу на необхідність надання у строк до 15 лютого 2016 року вичерпної інформації про вжиті заходи з усунення порушень разом із завіреними копіями підтверджуючих первинних, розпорядчих та інших документів.

Позивач вважає, що твердження відповідача про наявність порушень при проведенні процедури державних закупівель є безпідставними, а сама вимога від 15 січня 2016 року - протиправною, у зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

Що стосується порушень, то на підставі досліджених доказів і встановлених на цій підставі обставин суди попередніх інстанцій з'ясували таке.

У документації конкурсних торгів (у додатках, що визначали її зміст) із закупівлі виробів з недорогоцінних металів (номерні знаки транспортних засобів, код за ДКПП 25.99.2), яку затверджено 22 січня 2015 року, МВС передбачило необхідність надання учасниками відкритих торгів документів на підтвердження кваліфікаційних критеріїв, а також іншої інформації, визначеної статтею 22 Закону № 1197-VII, у зв'язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність доводів відповідача в цій частині.

Щодо пропозицій учасників торгів, то суди встановили, що позивач на виконання вимог Закону № 1197-VII помістив у додатку 1 документації конкурсних торгів («Перелік документів, які вимагаються для підтвердження відповідності пропозиції конкурсних торгів учасника кваліфікаційним критеріям та іншим умовам») вимогу щодо надання учасником довідки про наявність досвіду виконання аналогічних договорів разом з копіями таких договорів (не менше двох) і документального підтвердження їх виконання у період з 1 січня 2013 року до дня подання пропозиції за цими торгами (копії актів, видаткових накладних тощо або ж листи (відгуки, довідки) від замовників таких договорів щодо належного виконання з боку учасника зобов'язань за цими договорами). У складі пропозиції учасника ТОВ «Корал Технологія» надано інформаційну довідку від 18 лютого 2015 року №175 про виконання аналогічних договорів, у якій зазначено реквізити договорів на постачання очищувача питної води, а саме: договір від 26 березня 2012 року № 31 (з ТОВ «Якісні Натуральні Продукти») та договір від 1 грудня 2014 року № ДГП-07 (з ТОВ «ЯНП»). Першого із вказаних договорів у наданому ТОВ «Корал Технологія» пакеті документів не було, але був інший, аналогічний договір - від 16 вересня 2013 року № 1609-132/Т, укладений з ТОВ «Укрбудівниця». Відтак учасник торгів фактично надав два аналогічних договори разом із документальним підтвердженням їх виконання у період з 1 січня 2013 року по дату подання пропозиції;

ТОВ «Біал» надало документи на підтвердження виконання договорів, зазначених у його довідці від 12 лютого 2015 року №10 про досвід виконання аналогічних договорів, і таких договорів більше, ніж два, що свідчить про наявність підстав для допуску документації цього учасника до оцінки.

У складі пропозиції ТОВ «Світлофор» не було довідки про досвід виконання аналогічних договорів, але до пропозиції надано копії договорів з МВС щодо поставки номерних знаків від 26 серпня 2014 року № 215-ю (на загальну суму 53234056,50 грн.) та від 22 вересня 2014 року № 255-ю (на загальну суму 7766060,00 грн.). Для підтвердження виконання зазначених договорів учасник надав видаткові накладні лише за одним договором і на частину суми (3099154,00 грн.). Водночас, як встановлено у справі, замовником зазначених договорів теж був позивач. Тож МВС як замовник мав можливість перевірити як належність виконання згаданих вище договорів, так і належність конкурсної документації та в підсумку прийняти самостійне рішення про відхилення чи допуск пропозицій учасника, що він власне і зробив.

Щодо висновків відповідача про неналежне обґрунтування наявності умов для застосування переговорної процедури закупівлі, то суди попередніх інстанцій з цього приводу з'ясували, що у відповідності з вимогами частини другої статті 39 Закону № 1197-VII позивач в обґрунтуванні зазначив нормативно-правові акти та обставини, які зумовили застосування саме переговорної процедури.

Відтак, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що викладені у вимозі від 15 січня 2016 року порушення є безпідставними, а саму вимогу сформульовано таким чином, що її неможливо виконати, позаяк відповідач не надав підконтрольному суб'єкту жодних конкретних вказівок (вимог) щодо необхідності вжиття тих чи інших заходів, інформацію про стан виконання яких потрібно було надати у визначений строк.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій і при прийнятті цієї ухвали виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-ХІІ) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Частинами другою-третьою статті 2 Закону № 2939-ХІІ передбачено, що державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2939-ХІІ інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 2939-ХІІ органу державного фінансового контролю, з-поміж іншого, надається право: 1) перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); <…> 7) пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; <…> 13) при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку; <…>.

Відповідно до пунктів 25-29Порядку проведення перевірок державних закупівель Державною фінансовою інспекцією та її територіальними органами і внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2013 року № 631 (далі - Порядок) у разі виявлення порушень законодавства у сфері державних закупівель посадові особи контролюючого органу, не чекаючи закінчення перевірки, мають право рекомендувати керівникові об'єкта контролю вжити невідкладних заходів для усунення та недопущення їх у подальшому.

Результати перевірки державних закупівель викладаються в акті перевірки.

Складення акта перевірки державних закупівель, його підписання та реалізація результатів перевірки здійснюються за процедурами, передбаченими пунктами 35, 38 - 47, абзацами першим і другим пункту 48, пунктами 49 - 52 Порядку проведення інспектування, з урахуванням норм, установлених цим Порядком.

Результати перевірки державних закупівель, проведеної контролюючим органом, можуть бути оскаржені об'єктом контролю, щодо якого проведено перевірку, в передбаченому законом порядку.

За результатами перевірки державних закупівель керівник структурного підрозділу, який проводив таку перевірку, може вносити на розгляд керівника контролюючого органу або його заступника пропозицію щодо проведення перевірки всього комплексу питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю шляхом інспектування або державного фінансового аудиту.

Відповідно до пункту 50 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок) за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 6 серпня 2014 року № 310 (далі - Положення № 310) Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань: <…> 2) здійснює державний фінансовий контроль за: <…> дотриманням законодавства про державні закупівлі; <…> 5) вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів<…> (пункт 4 Положення № 310).

За пунктом 6 Положення № 310 Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право: <…>15) пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; <…>.

Зазначені вище норми Положення № 310 кореспондуються з наведеними вище положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Відтак орган державного фінансового контролю має право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Такий правовий висновок висловила колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 15 квітня 2015 року (справа № 21-40а14).

У справі, що розглядається, встановлено, що оскаржену вимогу виставлено за наслідками перевірки процедури державних закупівель, які МВС проводило у період з 1 січня 2015 року по 31 серпня 2015 року. У підсумку цієї перевірки орган державного фінансового контролю виявив низку порушень вимог законодавства, суть яких викладено в акті перевірки від 7 грудня 2015 року. На підставі цього акта відповідач пред'явив позивачу вимогу від 15 січня 2016 року, в якій викладено стислий зміст тих же порушень, про які зазначено в акті від 7 грудня 2015 року, а в підсумку міститься вказівка про необхідність подання інформації про вжиті заходи з копіями документів, які це підтверджують.

Окрім вимоги від 15 січня 2016 року позивачу надійшов також запит про надання персональних даних посадових осіб МВС, в діях яких, на думку органу державного фінансового контролю, наявні ознаки адміністративних правопорушень. Отримання такої інформації відповідач обґрунтував необхідністю притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності.

Між тим, постанову суду першої інстанції відповідач оскаржив лише в частині задоволеної частини позовних вимог (про скасування вимоги від 15 січня 2016 року), відповідно суд апеляційної інстанції переглядав цю постанову в межах апеляційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач, обґрунтовуючи порушення судами норм матеріального і процесуального права, теж звертає увагу на помилковість їхніх висновків в частині, яка стосується вимоги від 15 січня 2016 року. Аргументи відповідача тут зводяться до того, що законодавство не містить чітких вимог як до форми, так і до змісту вимоги, що не позбавляє підконтрольну установу права звернутися до контролюючого органу про надання роз'яснень з приводу її виконання. Більш того, відповідач, з посиланням на положення статті 65 Господарського кодексу України, стверджує, що МВС є самостійним суб'єктом господарювання і його керівник повинен одноосібно приймати рішення щодо способу усунення допущених порушень законодавства.

Своєю чергою МВС в запереченнях на касаційну скаргу звертає увагу не стільки на суть викладених в акті перевірки від 7 грудня 2016 року порушень, які за його переконанням є безпідставними, скільки на невизначеність самої вимоги від 15 січня 2016 року, тобто на відсутність в ній конкретних вказівок щодо вжиття заходів чи вчинення дій, які в розумінні органу контролю необхідні для усунення виявлених ним порушень.

Зважаючи на встановлені в цій справі обставин колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що обов'язковою до виконання може бути вимога, яка містить вказівки/вимоги конкретного змісту щодо необхідності вжиття підконтрольним суб'єктом заходів з метою усунення виявлених порушень (у тому числі тих, які заподіяли шкоду державі).

Варто відзначити, що відповідач, звертаючи увагу на недоліки документації конкурсних торгів, зокрема конкурсних пропозицій учасників, а також на неналежне обґрунтування наявності підстав для застосування переговорної процедури закупівлі, не пояснив яким чином такі порушення в підсумку вплинули чи могли вплинути на прийняття рішення про визначення переможця конкурсних торгів, а також які негативні наслідки настали для позивача у зв'язку з проведенням цих торгів та, як наслідок, придбання номерних знаків та/чи систем радіозв'язку за бюджетні кошти. Поряд з тим, якщо виявлені недоліки не спричинили суттєвих негативних наслідків (зокрема фінансового характеру), але все ж потребують реагування з боку контролюючого органу, то така реакція теж не може обмежуватися виставленням вимоги із самою лише констатацією таких порушень, без чітких настанов щодо того як підконтрольній установі усунути ці недоліки та/чи не допускати їх надалі.

Орган державного фінансового контролю, зважаючи на його правовий статус, визначений Законом № 2939-ХІІ та Положення № 310, має не лише право, але і обов'язок виставляти підконтрольному суб'єкту обов'язкову до виконання вимогу, якщо це необхідно для приведення її роботи у відповідність з вимогами законодавства. На думку колегії суддів, посилання відповідача на положення статті 65 Господарського кодексу України в цих правовідносинах є недоречним, а його доводи про те, що підконтрольний суб'єкт повинен сам вирішувати в який спосіб йому виконувати обов'язкову вимогу контролюючого органу (в якій не зазначено, власне, суті його вимог) ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм закону.

Щодо недоліків конкурсної документації для державних закупівель МВС, про які зазначено вище, то за встановлених в цій справі висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими.

За правилами частин першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. За частиною другою цієї статті суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Підсумовуючи наведене можна зазначити, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Державної аудиторської служби України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2016 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді А. В. Єрьомін

Т.Г. Стрелець