Ухвала суду № 67682844, 06.07.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6463/17 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Національної поліції України, третя особа: Міністерство внутрішніх справ України про визнання бездіяльності протиправною,-

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Національної поліції України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо захисту його законних, конституційних і конвенційних прав і свобод.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2017 року відмовлено у відкритті провадження за вказаним позовом.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною ухвалою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки предметом позову є оскарження протиправної бездіяльності представників Національної поліції щодо допущеної бездіяльності під час нападу агресивно налаштованих молодих людей у кількості 10-15 чоловік, які представилися активістами партії «Національний корпус» (створеної на базі батальйону «Азов»), тому цей спір не відноситься до компетенції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки повинен бути розглянутий в порядку Кримінального процесуального кодексу України.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Частиною першою ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Цю норму слід розуміти в системному зв'язку із частиною першою тієї самої статті, з якої випливає, що захист прав та інтересів юридичних та фізичних осіб шляхом оскарження до адміністративного суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень можливий лише у сфері публічно-правових відносин (частина друга ст. 2 КАС України).

Частиною першою статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до п.1 частини другої ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У частині першій статті 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно абзацу 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

При цьому, з наведених процесуальних норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору у даній справі є вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності представників Національної поліції щодо допущеної бездіяльності під час нападу агресивно налаштованих молодих людей у кількості 10-15 чоловік, які представилися активістами партії «Національний корпус» (створеної на базі батальйону «Азов»).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадженні в адміністративній справі лише, якщо: заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Однак, відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції передчасно зробив висновок про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 не можуть становити предмет судового розгляду в адміністративній справі, а повинні розглядатись за правилами, встановленими Кримінальним процесуальним кодексом України в порядку кримінального судочинства, з огляду на наступне.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Згідно частини третьої статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» у складі поліції функціонують: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення.

За правилами статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема:

1) здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень;

2) виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення;

3) вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення;

4) вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення;

5) здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події;

6) здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності;

7) розшукує осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, визначених законом;

8) у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання;

9) доставляє у випадках і порядку, визначених законом, затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністративне правопорушення;

10) вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях.

З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження є саме бездіяльність посадових осіб Національної поліції України щодо припинення протиправних дій активістами партії «Національний корпус» по відношенню до позивача, вчинених 09.05.2017, а не оскарження бездіяльності відповідача, вчиненої під час розгляду заяви позивача про злочин.

Таким чином, у даному випадку, Національна поліція виконувала функції забезпечення публічної безпеки і порядку та охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, тобто була суб'єктом владних повноважень при виконанні своїх владних управлінських функцій.

При цьому, колегія суддів враховує, що статтею 8 Конституції України закріплено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частини першої ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У контексті наведених юридичних норм, колегія суддів зауважує, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та чи звертатися йому до суду з цього приводу, а суд в свою чергу повинен вирішити правомірність його вимог. Суд апеляційної інстанції наголошує, що позивач не може бути позбавлений гарантованого законом права на судовий захист.

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадженні в адміністративній справі, оскільки позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, не відповідає правильному застосуванню норм процесуального права.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, порушив норми процесуального права, що є підставою для її скасування та направлення справи до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.

Відповідно до статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

В силу вимог статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до частини першої ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду,- у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно пп.5) п.3 частини другої ст.4 вказаного Закону встановлено, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на ухвалу суду встановлюються у розмірі - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на момент подачі апеляційної скарги відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» становить 1600 грн.

Згідно з частиною першою статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційну скаргу позивача, тобто судове рішення ухвалено на користь ОСОБА_2, колегія суддів приходить до висновку про необхідність присудження позивачу здійснених ним судових витрат за подання до Київського апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги на ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 травня 2017 року за рахунок бюджетних асигнувань Національної поліції України у розмірі 1600 грн, що складаються із сплаченого судового збору, який надійшов до спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджується квитанцією про сплату №0.0.782959633.1 від 12.06.2017 на суму 1600 грн (а.с. 23).

Згідно із частиною першою ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно з п. 3 частини першої ст. 199, п. 4 частини першої ст. 204 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд апеляційної інстанції скасовує її і направляє справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Оскільки, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, у зв'язку з цим виникає необхідність у задоволенні апеляційної скарги та відповідно у скасуванні ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2017 року й направленні справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Керуючись ст.ст. 160, 196, 199, 204, 206 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2017 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національної поліції України на користь ОСОБА_2 1600 грн (одна тисяча шістсот гривень) сплаченого судового збору.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, та не підлягає оскарженню як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий суддя: Н.М.Троян

Судді: Н.П.Бужак,

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.