Ухвала суду № 67682703, 12.07.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Петросян К.Є.

Суддя-доповідач - Васильєва І.А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2017 року справа №812/578/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Васильєвої І.А.

Судді: Компанієць І.Д.

Ястребова Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року по справі № 812/578/17 (головуючий І інстанції Петросян К.Є.) за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Сєвєродонецький Склопластик» про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені на загальну суму 353 888,60 грн,-

ВСТАНОВИВ:

20 квітня 2017 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач, Луганське ОВФСЗІ) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Сєвєродонецький Склопластик» (далі - відповідач, ТОВ «Сєвєродонецький Склопластик») з вимогами про стягнення адміністративно - господарських санкцій за 2016 рік у сумі 353 747,10 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період 19 квітня 2017 у розмірі 141,50 грн., що загалом складає 353 888,60 грн., а також сплачений судовий збір у розмірі 5 308,33 грн. (арк. справи 3-5).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено (арк. справи 132, 133-135).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач (далі - апелянт) звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки судом першої інстанції не вірно застосовані вимоги статей 19 та 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідно до яких суб'єкт господарювання повинен був дотримуватись нормативу по створенню визначеної Законом кількості робочих місць для інвалідів та самостійно забезпечувати працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, а тому за недотримання вказаного нормативу повинен сплатити адміністративно-господарських санкції за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інвалідів, яке не зайняте інвалідом, а також за порушення вказаних норм повинен сплатити пеню у визначеному законом розмірі. На підставі викладеного цілком об'єктивним є висновок щодо вини підприємства у невиконанні вимог чинного законодавства щодо додержання встановленого нормативу створення робочих місць, та як наслідок стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій та пені (арк. справи 143-144).

Апелянт просив суд розглядати справу за його відсутністю. Представник відповідача також надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі, з урахуванням чого справа у розумінні вимог статті 197 КАС України розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Згідно з нормами статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (надалі - Закон № 875-ХІІ) спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді. Позивач є територіальним органом Фонду, отже у спірних правовідносинах Відділення Фонду виступає у якості суб'єкта владних повноважень, який звернувся до адміністративного суду на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 9 статті 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів. Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом, що встановлено частиною 11 статті 19 Закону № 875-ХІІ. При цьому частиною 1 статті 18 Закону № 875-ХІІ визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Аналіз наведених вище правових норм зумовлює висновок, що відповідач зобов'язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Як встановлено судом першої, та апеляційної інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче об'єднання «Сєвєродонецький склопластик», код ЄДРПОУ 36221647, є юридичною особою та зареєстроване у якості роботодавця Луганським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів 29.09.2011 за № 44/129/514, що підтверджується довідкою про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 29.09.2011 № 1053 (арк. справи 13, 121-124).

Відповідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік від 15.02.2017 форми № 10-ПІ, наданого відповідачем до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 344 особи, з них кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 14 осіб. Втім, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 8 осіб, тобто 6 робочих місць особами з інвалідністю зайнято не було.

Вказані обставини стали підставою для нарахування позивачем відповідачеві адміністративно-господарські санкції за невиконання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю за 2016 рік в строк до 15.04.2017 у розмірі 353 747,10 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період 19 квітня 2017 у розмірі 141,50 грн. (арк. справи 17).

Проте, як встановлено судом першої та апеляційної інстанції товариство на спростування доводів позивача щодо невиконання вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щомісяця, починаючи з грудня 2015 року, подавало до Сєвєродонецького міського центру зайнятості звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», а саме звітність: 28.12.2015 року, 28.01.2016 року, 25.02.2016 року, 28.03.2016 року, 28.04.2016 року, 30.05.2016 року, 30.06.2016 року, 29.07.2016 року, 26.08.2016 року, 29.09.2016 року, 28.10.2016 року, 28.11.2016 року, 29.12.2016 року - з визначенням потреби в робочій силі у кількості шести вакансій, тобто відповідач створив робоче місце для інвалідів та надавав інформацію до місцевих центрів зайнятості, що цілком відповідає нормам чинного законодавства (арк. справи 38-87).

До того ж факт подання вказаної звітності підтверджено листом Сєвєродонецького міського центру зайнятості від 27.02.2017 № 13/04-559, з якого вбачається, що відповідач протягом 2016 року надавав інформацію про попит на робочу силу (вакансії), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю (арк. справи 16), при цьому жодних доказів того, що відмовило у працевлаштуванні хоча б одній особі з обмеженими можливостями (інваліду), яка до нього звернулася, або що центром зайнятості направлялися відповідні особи-інваліди, але не були працевлаштовані з його вини, суду надано не було.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було вжиті усі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, шляхом подання до центу зайнятості інформації про наявні вакансії, з огляду на що на відповідача не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування й відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися. При цьому фактів відмови у працевлаштуванні інвалідам, які направлялися центром зайнятості чи зверталися безпосередньо до підприємства відповідача, при розгляді справи судом не встановлено.

Крім іншого судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

За правилами частини 2 статті 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Відповідно до частини 4 статті 20 Закону № 875-ХІІ адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині 1 цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституції України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Згідно з пунктом 2.3. Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за № 552/13819 (далі - Порядок № 223) адміністративно-господарська санкція - це грошове зобов'язання, альтернативне зобов'язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів відповідно до Закону. Разом з тим відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частина 2 цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Системне тлумачення положень Закону № 875-ХІІ дозволяє дійти висновку, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Аналогічний висновок містить в постановах Верховного Суду України, прийнятих за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, що є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (21-81а13 від 16.04.2013 року).

З урахуванням викладеного на думку колегії суддів вимоги позивача про стягнення пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів з урахуванням встановлених судом обставин є передчасними.

При цьому колегія суддів звертає увагу, згідно листа Сєвєродонецького міського центру зайнятості від 04.05.2017 № 13/02-1387 вбачається, що протягом 2016 року Сєвєродонецьким міським центром зайнятості особи з інвалідністю для працевлаштування на ТОВ «НВО «Сєвєродонецький Склопластик» не направлялись через відсутність професійного складу безробітних та індивідуальних рекомендацій МСЕК (арк. справи 89), а тому доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, з огляду на що судом першої інстанції постанова прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 195, 197, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року по справі № 812/578/17, - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року по справі № 812/578/17, - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили. Ухвала прийнята за наслідками розгляду в письмовому проваджені набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: Васильєва І.А.

Судді: Компанієць І.Д.

Ястребова Л.В.