Постанова № 67681518, 10.07.2017, Луганський окружний адміністративний суд

8.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2017 рокуОСОБА_1Справа № 812/1699/16

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Смішливої Т.В.,

при секретарі судового засідання: Бутенко К.В.,

за участю представників сторін,

від позивача ОСОБА_2, дов. від 21.09.2016,

від відповідача ОСОБА_3, дов. № 946/12-14-10 від 24.01.2017

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 міська рада про визнання неправомірними і скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_4 (далі - позивач), у якому зазначено що, позивач є власником приміщення салону по торгівлі товарами промислової групи. 26.01.2002 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 міською радою укладено договір оренди земельної ділянки № 28. Відповідно до зазначеного договору грошова оцінки земельної ділянки складає 10769,85 грн, коефіцієнт орендної плати складає 2,7%.

18.07.2011 позивач уклала додаткову угоду із ОСОБА_1 міською радою до договору оренди земельної ділянки № 28, у відповідності до якої нормативно грошова оцінка земельної ділянки станом на 2011 рік складала 36907,26 грн, коефіцієнт орендної плати складає 10,0% від нормативно грошової оцінки. Податковим органом 24.06.2016 винесено податкове повідомлення-рішення № 8054395 по орендній платі за 2016 рік, в якому сума нарахування позивачу склала 9466,01 грн. ОСОБА_4 звернулась до ДПІ у м. Сєвєродонецьку з проханням врахувати при здійсненні нарахування сум податку за 2014-2016 роки, площу земельної ділянки та коефіцієнт орендної плати відповідно до договору від 26.01.2002 № 28. Проте, податковим органом після отриманої вищезазначеної заяви було винесено ще одне податкове повідомлення-рішення від 14.09.2016 № 67866-1301, в якому зазначено податкове зобовязання з орендної плати за землю за 2016 рік у сумі 6605,73 грн.

Позивач вважає, що підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стала додаткова угода до договору оренди земельної ділянки № 28 від 18.07.2011, однак зазначена додаткова угода, на котру посилається податковий орган, до договору № 28 від 26.01.2002 змін не внесла, оскільки дана додаткова угода не пройшла процедури державної реєстрації, а тому позивач зазначає, що відповідачу потрібно розраховувати податкове зобовязання з орендної плати за землю на підставі договору від 26.01.2002 № 28.

На думку позивача, податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення, які не відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому позивач з урахуванням уточненої заяви (а.с. 146) просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС в Луганській області форми «Ф» від 24.06.2016 № 8054395-1301 та від 14.09.2016 № 67866-1301.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав суду письмові заперечення (а.с.39-44), в обґрунтування яких зазначив, що між ОСОБА_4 (орендар) та ОСОБА_1 міською радою (орендодавець) укладено договір № 28 оренди землі від 26.01.2002, у відповідності до якого орендар набуває права на оренду земельної ділянки, що знаходиться у м. Сєвєродонецьку пр. Хіміків, 36, квартал 42. Строк дії договору до 27.10.2050. Площа земельної ділянки 0,0039 га, нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 10769,85 грн. Договір зареєстрований ОСОБА_1 міською радою, про що в книзі записів державної реєстрації договорів вчинено запис № 28 від 26.01.2002. Пунктом 1 договору визначено, що коефіцієнт орендної плати складає 2,7 % від нормативно грошової оцінки. Пунктом 2.3 договору передбачено, що орендна плата за землю вноситься орендарем самостійно у грошові формі у розмірі 290,79 грн за рік. Посилався на те, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни, як то зазначено в п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України. ОСОБА_1 міською радою надано до ДПІ у м. Сєвєродонецьку інформацію стосовно ОСОБА_4Є, в якій зазначено нормативну грошову оцінку орендованої землі -36907,26 грн, розмір орендної плати 10%, що передбачено додатковою угодою № б/н від 18.07.2011 до договору оренди земельної ділянки № 28 від 26.01.2002. Таким, чином відповідач здійснив розрахунок грошового зобовязання на суму 6605,73 грн річної орендної плати та відповідно виніс податкове повідомлення рішення від 14.09.2016 № 67866-1301. Щодо податкового повідомлення рішення від 24.06.2017 № 8054395-1301 зазначив, що воно вважається відкликаним відповідно до п. п. 60.1.3 Податкового кодексу України тому як податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобовязання та, до того ж грошове зобовязання по зазначеному податковому-рішенню не зазначена в інтегрованій картці платника податку по платежу 18010900 і не входить до складу податкового боргу. Також в додаткових поясненнях (а.с. 87-91) відповідач зазначив, що згідно з п. 3 додаткової угоди № б/н 07.06.2011 вона є невід'ємною частиною договору і діє з 01.07.2011. На адресу ДПІ не надходило жодної інформації про скасування даної додаткової угоди. Зазначив, що згідно Закону України Про оренду землі від 06.10.1998 № 161- редакції, що діяла на момент укладення додаткової угоди) не передбачено державної реєстрації змін до договору. Таким чином, на думку відповідача, додаткова угода від 18.07.2011 № б/н є невід'ємною частиною договору, на підставі якої має проводитися Розрахунок сум податкових зобов'язань, тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник третьої особи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибув правом надати заперечення не скористався.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 зареєстрована за адресою: 93400, АДРЕСА_1 та не є фізичною особою-підприємцем (а.с. 133-135).

Між ОСОБА_1 міською радою (орендодавець) та ОСОБА_4 (орендар) 26.01.2002 укладено нотаріально посвідчений договір № 28 оренди землі, у відповідності до п. 1 якого на підставі рішення виконкому міської ради за № 1889 від 10.10.2000 та за № 2597 від 11.12.2001, в оренду передається земельна ділянка площею 0,0039 га, грошова оцінка земельної ділянки складає 10769,85 грн., коефіцієнт орендної плати складає 2,7. Земельна ділянка розташована за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр. Хіміків, 36, квартал № 42. У пункті 3.2 заначено, що орендар зобовязаний приступити до використання орендованої земельної ділянки після державної реєстрації договору у 3- денний строк. Згідно з п.4 договору зміна договору можлива за взаємною згодою сторін (а.с. 8-9).

Нотаріальне посвідчення Договору оренди відбулось 26.01.2002 державним нотаріусом ОСОБА_1 державної нотаріальної контори Луганської області.

На останньому аркуші Договору засвідчено факт державної реєстрації договору оренди землі ОСОБА_1 міською радою, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис № 28 від 26.01.2002. (а.с. 8-9).

У подальшому, 18.07.2011, на виконання рішення сесії ОСОБА_1 міської ради від 29.03.2011 № 431 Про затвердження нормативно грошової оцінки земель населених пунктів міста ОСОБА_1, селища Синенький, селища Павлоград, селища ОСОБА_5, села Воєводівка, між орендодавцем ОСОБА_1 міською радою та орендарем ОСОБА_4 укладено додаткову угоду № б/н до договору оренди землі № 28, якою в п. 5 розділу «Обєкти оренди» змінено на: нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий № 4412900000:06:011:0016 становить: 36907,26 гривень (а.с.10).

Згідно з п.2 додаткової угоди № б/н від 18.07.2011 у розділі Орендна плата п. 9 та 11 розділу «Орендна плата» змінено на: орендна плата вноситься Орендарем самостійно у грошовій формі у розмірі: з 01.07.2011 по 31.12.2011 - 2241,44 гривень на рік, що складає 6% від нормативної грошової оцінки, з 01.01.2012 по 31.12.2012 - 2583,51 гривень на рік, що складає 7% нормативної грошової оцінки; з 01.01.2013 по 31.12.2013 - 2952,58 гривень на рік, що складає 8% нормативної грошової оцінки; з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 3321,65 гривень на рік, що складає 9% від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2015 - 3690,73 гривень на рік, що складає 10% від нормативної грошової оцінки.

Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі: з 01.07.2011 по 31.12.2011 - 184,54 гривень, з 01.01.2012 - по 31.12.2012 - 215,29 гривень, з 01.01.2013 по 31.12.2013 - 246,05 гривень, з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 276,80 гривень, з 01.01.2015 - 307,59 гривень.

Згідно з п. 3 додаткової угоди № б/н 18.07.2011 вказана угода є невід'ємною частиною договору і діє з 01.07.2011.

Додаткова угода має письмову форму та не містить відміток нотаріального посвідчення чи державної реєстрації.

З листа управління Держгеокадастру у м. Сєвєродонецьку Луганської області від 23.06.2016 № 99-28-99.4-672/2-16 вбачається, що державна реєстрація додаткових угод до договору оренди земельної ділянки № 28 від 26.01.2002 не здійснювалась (а.с. 14).

Враховуючи внесення змін у законодавство, при вирішенні справи судом використовуються відповідні норми закону, які діяли в період виникнення спірних відносин.

Згідно ст. 265 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

У відповідності до статті 269 ПК України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно ст. 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Відповідно до п. 288.7 ст. 288 ПК України, податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Згідно до п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативно грошова оцінка земельних ділянок (п.289.1ст. 289 ПК України зі змінами та доповненнями).

Приписами п. 289.2 ст. 289 ПК України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

У відповідності до п. 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Пунктом 58.1 статті 58 ПК України передбачено, що у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Згідно із пунктом 58.2 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пункту 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Отже, враховуючи вимоги 286 ПК України, податковим органом сформовано та направлено на адресу ОСОБА_4 податкове повідомлення-рішення від 24.06.2016 № 8054395-1301 з визначенням податкового зобовязання з орендної плати з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 9466,01 грн. (а.с. 11).

У подальшому, 14.09.2016 податковим органом прийнято ще одне податкове повідомлення-рішення від 14.09.2016 № 67866-1301 з визначенням ОСОБА_4 податкового зобовязання з орендної плати з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 6605,73 грн (а.с. 12).

Розраховуючи суму грошового зобовязання з орендної плати за землю ОСОБА_4, податковим органом застосовано коефіцієнт 10,0% від нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки відповідно до умов додаткової угоди від 18.07.2011 до договору оренди земельної ділянки № 28 від 26.01.2002, та виходячи з нового розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Тобто, спірним у даній справі є правомірність врахування відповідачем додаткової угоди від 18.07.2011 до договору оренди земельної ділянки № 28 від 26.01.2002.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 205 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до вимог статті 14 Закону № 161-XIV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально, його типова форма затверджується Кабінетом Міністрів України. Зазначена норма не суперечить загальним правилам, наявним в частині четвертій статті 209 ЦК України.

Таким чином, норми ЦК України, Закону № 161-XIV не містять обовязкових вимог до нотаріально посвідченої форми договору оренди землі.

Відповідно до ч.1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тобто, спірна угода від 07.06.2011 є правочином.

В силу норми ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тобто, підставою для недійсності правочину не може бути недодержання вимог, встановлених частиною четвертою статті 203 ЦК України, а сама ця стаття містить назву загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Цією частиною визначено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з ч.1 ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Будь-яким законом (ані ЦК України, ані Законом № 161-XIV) чи самим договором від 16.10.2003 не визначено, що зміни до нього можуть бути внесені в іншій формі, ніж його укладено. Досягнення сторонами згоди на внесення до нього змін є однією з обовязкових умов правомірності правочина і виконання лише цієї умови не свідчить про те, що інші умови чинності правочина не потрібні.

Таким чином, додаткова угода від 18.07.2011 для її чинності мала бути посвідчена нотаріально, як і угода, до якої нею вносяться зміни.

Також, згідно п. 288.1 ст. 288 ПК України, в редакції станом до 30.09.2015, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

Таким чином, ПК України вказував на необхідність державної реєстрації договору оренди землі.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття. зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 1952-IV однією із загальних засад державної реєстрації прав є обовязковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.

Частиною третьою цієї ж статті визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1)реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2)на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обовязкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, роли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Статтею 4 цього ж Закону чітко визначено, що право оренди (суборенди) земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Пунктом 14 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно ст. 20 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV Про оренду землі (далі Закон № 161-XIV) (в редакції до 31.12.2011, тобто, в редакції, що діяла на момент укладення додаткової угоди № 2) укладений договір оренди підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною першою статті 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до норми, що передбачена ч.2 ст.203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Системний аналіз п. 288.1 ст. 288 ПК України, ч. 5 ст. 6 Закону України Про оренду землі, ст. 654 Цивільного кодексу України та ст.ст. 2, 3,4, 27 Закону № 1952-ІV доводить, що станом на момент складання податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення, підлягало державній реєстрації як право оренди земельної ділянки, так і внесення змін до договору, на підставі якого виникло дане право.

Таким чином, як цивільне та земельне законодавство України, так і спеціальне законодавство, що регулює державну реєстрацію права власності та інших речових прав, зокрема, оренди землі, однозначно вимагало та вимагає обовязковості державної реєстрації правочинів, що встановлюють, змінюють або припиняють істотні умови права оренди земельної ділянки.

Тобто, додаткова угода від 18.07.2011 до договору оренди земельної ділянки № 28 від 26.01.2002, є чинною за умови проведення її державної реєстрації.

Оскільки доказів державної реєстрації додаткової угоди від 18.07.2011 до договору оренди земельної ділянки № 28 від 26.01.2002 під час розгляду справи сторонами не надано, а судом не встановлено, з урахуванням даних, зазначених в листі головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 23.06.2016 (а.с. 14), суд приходить до висновку, що вищевказана додаткова угода не може вважатися вчиненою, укладеною, а тому у податкового органу не було законних підстав для її врахування при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень.

Окрім того, як зазначалось раніше додаткову угоду від 18.07.2011 укладено на виконання рішення сесії ОСОБА_1 міської ради від 29.03.2011 № 431 Про затвердження нормативно грошової оцінки земель населених пунктів міста ОСОБА_1, селища Синенький, селища Павлоград, селища ОСОБА_5, села Воєводівка.

При цьому судом встановлено, що рішення сесії ОСОБА_1 міської ради шостого скликання від 29.03.2011 №431 Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста ОСОБА_1, селища Синецький, селища Павлоград, селища ОСОБА_5, села Воєводівка оскаржувалось в судовому порядку за позовною заявою ТОВ ВКФ ЛІА ЛТД до ОСОБА_1 міської ради про визнання протиправним та скасування рішення (справа № 1227/3807/2012).

За результатами розгляду вказаної справи постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення ОСОБА_1 міської ради від 29.03.2011 № 431 (а.с. 143-145).

Тобто, у судовому порядку визнано протиправним та скасовано рішення, на підставі якого укладалась додаткова угода від 18.07.2011 до договору оренди земельної ділянки № 28 від 26.01.2002, що свідчить про незаконність і самої додаткової угоди, а тому її застосування для визначення розміру орендної плати позивачу є незаконним.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень суд виходить з такого.

Як вже зазначалося, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.06.2016 №8054395-1301 на суму податкового зобовязання з орендної плати з фізичних осіб за 2016 рік в сумі 9466,01 грн.

При цьому представник відповідача зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 14.09.2016 № 67866-1301 прийнято за результатами розгляду скарги ОСОБА_4 на податкове повідомлення-рішення від 24.06.2016 № 8054395-1301, яке є відкликаним вимог ст. 60 ПК України.

Відповідно до п.п. 1.3 п. 1 статті 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

Аналізуючи вказану норму суд приходить до висновку, що відкликання означає втрату чинності податкового повідомлення-рішення.

Скасування податкового повідомлення-рішення є одним із способів припинення його дії. Однак, Податковим кодексом України застосовується лише термін «скасування» щодо актів індивідуальної дії податкового органу, а порядку імперативного відкликання податкового повідомлення-рішення нормами ПК України не передбачено.

При цьому, відповідач наполягає на тому, що податкове повідомлення-рішення від 24.06.2016 № 8054395-1301 відкликано саме ДПІ у м. Сєвєродонецьку, тобто, тим самим органом, який і прийняв податкове повідомлення-рішення від 24.06.2016 № 8054395-1301.

Згідно з п. п. 56.1, 56.2 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку; у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується (п. 56.3 ст. 56 ПК України).

Відповідно до п. 56.15 ст. 56 ПК України скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Однак, зі змісту заяви ОСОБА_4 від 18.08.2016, на яку представник відповідача посилається як на скаргу, вбачається, що заявник лише просить податковий орган здійснити нарахування податку на підставі договору оренди земельної ділянки № 28 від 26.01.2002 без врахування додаткових угод та виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 30.05.2016 у розмірі 25580,10 грн. Жодні податкові повідомлення-рішення заявником у зазначеній заяві не згадуються та не оскаржуються (а.с. 60)

При цьому представником відповідача не надано жодного рішення, прийнятого податковим органо за результатами звернення ОСОБА_4

Відповідно до п.55.1 ст.55 ПК України податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення може бути скасована лише контролюючим органом вищого рівня, а відкликання податкового повідомлення-рішення контролюючим органом, який її прийняв, нормами ПК України не передбачено.

Як встановлену у судовому засіданні відповідач направивши на адресу позивача податкове повідомлення-рішення від 14.09.2016 № 67866-1301 на суму податкового зобовязання з орендної плати з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 6605,73 грн, не проінформував останнього про те, що податкове повідомлення рішення від 24.06.2016 № 8054395-1301 податковий орган вважає відкликаним.

Представником відповідача продовж всього розгляду справи визнавалось, що при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 24.06.2016 №8054395-1301 податковим органом допущено арифметичну помилку при розрахунку суми грошового зобовязання, визначені у вказаному податковому повідомленні-рішенні податкові зобовязання до інтегрованої картки не внесено, а тому 14.09.2016 ДПІ у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.09.2016 № 67866-1301, яким визначено позивачу податкове зобовязання з орендної плати з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 6605,73 грн.

За таких обставин, враховуючи порушення відповідачем процедури самостійного прийняття рішення про скасування власного акту індивідуальної дії, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 24.06.2016 №8054395-1301 на суму податкового зобовязання з орендної плати з фізичних осіб за 2016 рік в сумі 9466,01 грн підлягає скасуванню повністю.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 14.09.2016 № 67866-1301 про визначення податкового зобовязання з орендної плати з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 6605,73 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно п.п. 288.5.1.п. 288.5 ст. 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Грошова оцінка земельної ділянки, що знаходиться в м. Сєвєродонецьку по пр. Хіміків д. 36, у користуванні ОСОБА_4, складає, відповідно до витягу з технічної документації земельної ділянки від 14.06.2016 № 2576-с станом на 01.07.2011 14292,33 грн (а.с. 15).

Представником позивача правильність визначення нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки у вищезазначеному витязі не заперечується.

Таким чином, розмір орендної плати та податкового зобов'язання позивачу на 2016 рік має бути розраховано наступним чином: 14292,33 х 1,249 (коефіцієнт індексації за 2014 рік, так як з 2011 по 2013 коефіцієнт індексації складав 1,0) х 1,433 (коефіцієнт індексації за 2015 рік) х 3 % = 767,42 грн.

Отже, ОСОБА_4 має сплатити орендну плату за 2016 рік у розмірі 767,42 грн, тоді як податковим органом оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 14.09.2016 № 67866-1301 нараховано 6605,73 грн.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з приписів вказаної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить висновку, що податкове повідомлення-рішення від 24.06.2016 № 8054395-1301 про визначення податкового зобовязання з орендної плати з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 9466,01 грн підлягає скасуванню повністю, а податкове повідомлення-рішення від 14.09.2016 № 67866-1301 про визначення податкового зобовязання з орендної плати з фізичних осіб за 2016 рік підлягає частковому скасуванню на суму 5838,31 грн. В решті позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині нарахування податковим органом 767,42 грн. податкового зобов'язання слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судом встановлено, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, що становить 95,23 % від ціни позову, відповідно, в цій частині судові витрати присуджуються позивачу, що складає 524,92 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 17, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми Ф ДПІ у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області № 8054395-1301 від 24.06.2016 щодо визначення ОСОБА_4 податкового зобовязання з орендної плати за землю у сумі 9466,01 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми Ф ДПІ у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області № 67866-1301 від 14.09.2016 в частині визначення ОСОБА_4 податкового зобовязання з орендної плати за землю у сумі 5838,31 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області (93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Енергетиків, будинок 72, код ЄДРПОУ 39890583) судові витрати на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 (93400, АДРЕСА_2) у сумі 524,92 грн (пятсот двадцять чотири гривні 92 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову складено та підписано судом у повному обсязі 11 липня 2017 року.

Суддя ОСОБА_6