Постанова № 67681334, 03.07.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2017 р. Справа № 804/8457/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, -

ВСТАНОВИВ:

30.11.2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому, з урахуванням уточнень, просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 21.06.2016 року № 708-1302 з урахуванням рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 09.09.2016 року № 5620/10/04-36-10-01-09, а також прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 30.09.2016 року № 1062-1302 про збільшення грошового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 345181,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що зазначені податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням чинного законодавства, оскільки позивач не є власником/орендарем земельної ділянки, про що є відповідні дані з Державного земельного кадастру, а й отже не є платником земельного податку з фізичних осіб. Також, податковим органом не надано відповідного розрахунку податкового зобов'язання, Крім того, відповідачем не взято до уваги, що вона є власником лише 67/100 частин об'єкту нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Представник позивача в судовому засіданні 03.07.2017 р. позовні вимоги підтримав просив позов задовольнити. Проти продовження розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заперечень на позов не надав.

За таких обставин, враховуючи норми ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства, справу розглянуто без участі сторін в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_2 перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, як платник податків.

21.06.2016 року Державною податковою інспекцією в Чечелівському районі м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення №708-1302, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік в сумі 564842,72 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням позивач оскаржила його в адміністративному порядку.

Рішенням ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 21.06.2016 року № 5620/10/04/-36-10-01-09 було частково задоволено її скаргу та зменшено суму податкового зобов'язання на 219661,01 грн.

30.09.2016 року Державною податковою інспекцією в Чечелівському районі м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення №1062-1302, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб (з урахуванням рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 21.06.2016 року № 5620/10/04/-36-10-01-09) за 2016 рік в сумі 345181,71 грн.

Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язків платіж, що справляється з власників ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Статтею 269 Податкового кодексу України визначено, що платником податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Нормами ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (пп. 14.1.42. п. 14.1 цієї статті);

- "земельний податок" - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу) (пп. 14.1.72. п. 14.1 цієї статті);

- "землекористувачі" - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73. п. 14.1 цієї статті).

Статтею 270 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (стаття 287 Податкового кодексу України).

Згідно п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 289 цього Кодексу встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік (п. 285.1 ст. 285 зазначеного Кодексу).

Пунктом 286.5 вказаної статті ПК України визначено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Пунктом 287.5 ст. 287 цього Кодексу передбачено, що податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Положеннями пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України визначено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У відповідності до п. 286.6 ст. 286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Позивач зазначає, що є власником об'єкту нерухомого майна, а саме: 67/100 нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 4481 від 13.10.2006 р., проте доказів на підтвердження факту перебування вказаного об'єкту нерухомості у спільній частковій власності суду не надано.

Частиною першою та другою статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 377 Цивільного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

З аналізу вказаних норм слідує, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України (далі Земельного кодексу України) переходить право на земельну ділянку. При цьому, при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (реєстрації права на нерухомість, про яку йдеться в п.287.6 ст.287 Податкового кодексу України), право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без «оформлення» припинення права будь-якими актами та документами.

Тобто в усіх випадках переходу права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає в набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об'єкти. Подальша «реєстрація земельної ділянки» (ст.202 Земельного кодексу України) та права на земельну ділянку (Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») повинні бути здійснені з метою запобігання спорам та створення можливості для наступного відчуження земельної ділянки за договором.

Таким чином, право на земельну ділянку переходить «автоматично» безпосередньо в силу закону (ст.120 Земельного кодексу України) незалежно від його оформлення.

Зважаючи на те, що позивач є власником нежитлових приміщень, розташованих на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, вона автоматично є землекористувачем цієї земельної ділянки, на якій такі нежитлові приміщення зведені, тому повинен сплачувати земельний податок за користування нею.

Відповідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, переходить право користування на земельну ділянку, на якій він розміщений, а отже відповідачем було правомірно нараховано позивачу податкові зобов'язання з земельного податку за 2016 рік.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що позивачу було відмовлено у задоволені адміністративного позову у повному обсязі, а тому понесені останнім судові витрати у вигляді сплати судового збору відповідно до ст.94 КАС України відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ч. 6 ст. 128, ст.ст. 160-162, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо судом у відповідності до частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови, а також в разі прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Р.З. Голобутовський