Рішення № 67673460, 12.07.2017, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

12 липня 2017 року

Справа № 489/6063/16-ц

Номер провадження 2/489/601/17

РІШЕННЯ

Іменем України

12 липня 2017 р.

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

секретаря - Бреженюк Н.С.,

за участю:

позивачки - ОСОБА_1,

представника позивачки ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визначення часток в праві спільної сумісної власності, визнання договорів частково недійсними, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2016 р. ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 про визначення часток в праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом. Вказувала, що відповідачу та її доньці ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1, оскільки придбана за час перебування у шлюбі. 18.05.2016 р. ОСОБА_6 померла, але за життя склала заповіт на користь позивачки. Нотаріусом позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки право власності на вищевказану квартиру було зареєстровано за чоловіком померлої та не визначено частки у праві спільної часткової власності подружжя.

Посилаючись на вищевикладене, позивачка просила суд квартиру АДРЕСА_1 визнати обєктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6, яка померла 18.05.2016 р. та відповідача ОСОБА_3; визначити за ОСОБА_6, яка померла 18.05.2016 р. ? частку в праві спільної сумісної власності на вказану квартиру; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину даної квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6, яка померла 18.05.2016 р.

В подальшому позивачкою було уточнено позовні вимоги, відповідно до яких вона просила суд визначити, що частка ОСОБА_6 у праві спільній сумісній власності становить ? квартири АДРЕСА_1; визнати за позивачем право власності на вказану частину квартири в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_6, померлої 18.05.2016 р.; визнати договір дарування від 17.11.2016 р. укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1, посвідчений ПН ММНО ОСОБА_7, реєстр. № 1078, частково недійсним на ? частину спірної квартири; визнати договір купівлі-продажу від 25.11.2016 р. укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1, посвідчений ПН ММНО ОСОБА_8, реєстр № 1556, частково недійсним на ? частину спірної квартири.

В судовому засіданні позивачка та представник позивача заявлені вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання не зявилися, про розгляд справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Третя особа ПН ММНО ОСОБА_9 в судове засідання не зявилась. Про розгляд справи повідомлена належним чином. Від неї до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Згідно ухвали суду проводиться заочний розгляд справи.

Вислухавши пояснення позивачки, дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Згідно Свідоцтва про народження ОСОБА_1 є матірю ОСОБА_1 (після укладання шлюбу ОСОБА_4) ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1

Відповідно до Свідоцтва про одруження ОСОБА_3 та ОСОБА_11 зареєстрували шлюб 11.10.1997 р.

16.10.1998 р. ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_2 (Богоявленському) в м. Миколаєві на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого на Південній Товарній біржі за № 9270.

21.06.2007 р. Ленінським районним судом м. Миколаєва постановлено рішення по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_12 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним, відповідно до якого позовні вимоги задоволено. А саме визнано Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 (Богоявленському) в м. Миколаєві, укладений між ОСОБА_12, з одного боку, та ОСОБА_3 з іншого боку, зареєстрований на Південній товарній біржі за №9270 від 16.10.1998 р. дійсним.

В обґрунтування своїх вимог позивачка посилається на те, що відповідач придбав спірну квартиру під час перебування з її донькою в зареєстрованому шлюбі, а відтак квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно дост. 22 КпШС України, якій діяв на час придбання квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Відповідно дост. 24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Доказів того, що спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_3, оскільки придбана за його власні кошти, суду не надано.

Таким чином судом встановлено, що відповідачем спірна квартира була придбана в період перебування його в зареєстрованому шлюбі з донькою позивачки, та є спільним сумісним майном подружжя, відтак ОСОБА_6 належить 1/2 частка квартири.

Отже позовні вимоги в частині визначення частки ОСОБА_6 в спільній сумісній власності подружжя у зазначеному розмірі підлягають задоволенню.

16.12.2014 р. ОСОБА_6 склала заповіт, відповідно до якого належну їй на праві приватної спільної сумісної власності частку квартири АДРЕСА_2 (Богоявленському) в м. Миколаєві заповідала ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2

18.05.2016 р. ОСОБА_6 померла. Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді частки квартири АДРЕСА_2 (Богоявленському) в м. Миколаєві.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Згідно зі ст. 1270 ЦК Українидля прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, тобто з моменту смерті спадкодавця. Спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст. ст. 1268,1269 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно матеріалів спадкової справи вбачається, що

13.06.2016 р., позивачка звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті доньки - ОСОБА_6

11.10.2016 р. ОСОБА_3 також звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті дружини, зазначивши спадкоємців першої черги, окрім себе батьків померлої.

До спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини та отримання відповідних документів, 17.11.2016 р. на підставі Договору дарування, посвідченого ПН Миколаївського МНО ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за №1078, відповідач ОСОБА_3 подарував своїй матері ОСОБА_4 усю квартиру АДРЕСА_3.

При цьому, згідно п. 3 Договору дарування було визначено, що обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо квартири немає.

18.11.2016 року ОСОБА_3 у своєму листі на адресу приватного нотаріуса ОСОБА_9 зазначає, що існує спір між ним та ОСОБА_1 щодо спадкового майна частки у квартирі та просить не видавати Свідоцтво про право на спадщину до вирішення спору .

Згідно Постанови нотаріуса від 19.11.2016 р. позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки право власності на вищевказану квартиру було зареєстровано за чоловіком померлої, а документ, що підтверджує право власності спадкодавиці на частку цієї квартири - відсутній.

21.11.2016 року приватний нотаріус листом повідомив ОСОБА_3 про те, що він не є спадкоємцем за заповітом та можливість вирішення спору щодо спільного майна у судовому порядку.

В суд із позовною заявою щодо визнання майна особистою власністю ОСОБА_3 не звертався.

За такого, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на ? частку спірної квартири в порядку спадкування за заповітом, після смерті доньки, підлягають задоволенню.

Незважаючи на існування спору між сторонами та обізнаність щодо цього ОСОБА_3 та його родини, 25.11.2016 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений Договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого мати ОСОБА_3 відчужила ОСОБА_5 вищевказану спірну квартиру.

Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 був укладений в нотаріальній формі та посвідчений ПН Миколаївського МНО ОСОБА_8 і зареєстровано в реєстрі за №1556.

Згідно п.3.1. вказаного договору, між іншим, продавець стверджує та гарантує, що згадана квартира «.. не в спорі… та вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про яких в момент складання договору Продавець не могла не знати, а також, що внаслідок відчуження квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб…».

Згідно із ч.1ст.3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2ст.16 ЦК Українипередбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивачка просила про визнання цих угод недійсними, в частині ? частки квартири, на підставіч.1 ст.215 ЦК України, як таких, що не відповідають вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до положеньст. 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (статті203,215-216,228-235 ЦК).

Відповідно до приписів ч.1ст. 203 ЦКумовою чинності правочину, зокрема є законність його змісту, тобто відповідність вимогамЦивільного кодексу Україниіншим актам цивільного законодавства.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п.2постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно доКонституції України, (статті1,8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

При цьому, право на позов про визнання угоди недійсною, відповідно до ч. 1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України, виникає лише в разі порушення недійсною угодою особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині визнання угод недійсними також підлягають задоволенню, оскільки з огляду на терміновість їх укладення до спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини (17.11.2016, 25.11.2016 р.), за наявності спору про право власності, про що було відомо усім сторонам за угодами, їх не можна вважати такими, що відповідають вимогам закону, оскільки ОСОБА_13 не мав права на відчуження ? частки квартири, яка є майном померлої дружини, та інші сторони за угодами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не можуть вважатись, за вказаних обставин, добросовісними набувачами в розумінні ст.388 ЦК України .

На підставі ст.88 ЦК України з відповідача ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати на користь позивача у розмірі 2560 грн. В той же час, згідно висновку про ринкову вартість квартири, наданого позивачем, вартість ? частки складає 198129 грн.50 коп., через що судовий збір за майновою вимогою повинен був бути сплачений у розмірі 1981 грн.29 коп. ( сплачений 640 грн.) Враховуючи вищенаведене, недоплачена сума судового збору на користь держави складає 1341 грн.29 коп. та підлягає стягненню із ОСОБА_3, як особи, яка не мала права відчуження частки квартири.

Керуючись ст. ст. 10, 14, 30, 60, 62, 123, 212, 214 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визначення часток в праві спільної сумісної власності, визнання договорів частково недійсними, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задовольнити.

Визнати, що частка ОСОБА_6 в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, становить ? .

Визнати договір дарування від 17.11.2016 р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, квартири АДРЕСА_1, посвідчений ПН ММНО ОСОБА_7, реєстр. № 1078, частково недійсним, в частині ? квартири.

Визнати договір купівлі-продажу від 25.11.2016 р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, квартири АДРЕСА_1, посвідчений ПН ММНО ОСОБА_8, реєстр № 1556, частково недійсним, в частині 1/2 квартири.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_6, померлої 18.05.2016 р.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2560 грн.00 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави недоплачену суму судового збору 1341 грн.29 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги апеляційному суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено позивачем до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Н.С. Тихонова