Окрема думка судді № 67672018, 06.07.2017, Апеляційний суд Луганської області

Дело № 417/1521/15-ц

Производство № 22ц/782/252/17 06.07.17

ОКРЕМА ДУМКА СУДДІ

Рішенням Марківського районного суду Луганської області від 11 липня 2016 року визнано дійсним укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки загальною площею 0,2871га. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями; на земельну ділянку площею 0,0984 га, що призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; на земельну ділянку площею 0,1887 га, що призначена для ведення особистого підсобного господарства, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1

Особи, які брали участь у справі (позивач та відповідач), рішення суду не оскаржили. Рішення суду набрало законної сили.

24 березня 2017 року з апеляційною скаргою на вказане рішення звернувся керівник Старобільської місцевої прокуратури Луганської області (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Старобільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганської області та Управління Пенсійного фонду України в Марківському районі Луганської області.

За результатами апеляційного розгляду справи апеляційну скаргу прокурора задоволено. Рішення суду пешої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задовленні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на нерухоме майно. Вирішено питання про судові витрати. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що позов пред'явлений до неналежного відповідача.

З таким рішенням я не погоджуюсь, тому в порядку, визначеному частиною 3 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, висловлюю окрему думку.

По-перше, вважаю, що задовольнивши апеляційну скаргу прокурора без вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд порушив принцип правової визначеності, закріплений в пункті 1 статті 6 Конвнції про захист прав людини і основоположних свобод (кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру).

Про порушення цього принципу зазначено, зокрема, в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Пономарьов проти України" та "Устипенко проти України", в яких зазначено про те, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Тому, поновлюючи строк, суд не може просто обмежитись вказівкою на наявність у особи поважних причин, а повинен обґрунтовувати відповідне рішення. Крім того, у кожному випадку суд повинен встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

По-друге, вважаю першочерговим та визачальним під час апеляційного розгляду справи було вирішення питання, чи наділений прокурор та/або державні органи, в інтересах яких подана апеляційна скарга, правом на апеляційне оскарження рішення суду, з огляду на те, що вони не приймали участі у розгляді справи.

Відповідно до статті 292 Цивільного процесуального кодексу особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційне оскарження, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, тобто ухвалене судове рішення завдає шкоди їх правам та/або законним інтересам, що виражається у несприятливих для них наслідках.

При вирішенні питаня про відкриття апеляційного провадження на підставі апеляційної скарги прокурора суддею-доповідачем не вирішувалось питання щодо права прокурора або Старобільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганської області та Управління Пенсійного фонду України в Марківському районі Луганської області на апеляційне оскарження та дотримання строку на апеляційне оскарження. Тим самим забезпечено конституційний принцип апеляційного оскарження рішення суду.

Але, якщо у результаті апеляційного розгляду справи встановлено, що рішенням суду не порушені права чи інтереси особи, яка звернулась з апеляційною скаргою, то таке апеляційне провадження має бути закрите.

Прокурор з метою представництва інтересів держави може подати в інтересах держави апеляційну скаргу на рішення суду (стаття 131-1 Конституцієї України, статті 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", статті 45, 46 Цивільного процесуального кодексу України).

Законом визначено, що представництво в суді законних інтересів держави прокурор здійснює у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурором зазначено, що апеляційна скаргу подана з метою захисту економічних інтересів держави. Порушення прав держави прокурор вбачає у тому, що у випадку вчинення договору в нотаріальному порядку за вчинення нотаріальної дії стягуються загальнообовов'язкові платежі до державного бюджету. Задовольнивши позов про визнання дійсним договору купівлі-продажу, суд першої інстанції реалізував повноваження, надані нотаріальним органам. Це призвело до порушення інтересів держави на зарахування до державного бюджету загальнообов'язкових платежів, пов'язаних з нотаріальним посвідченням правочину про відчуженння нерухомого майна. Крім того, за подання позову до суду позивачем не в повному обсязі був сплачений судовий збір.

Вважаю, що ці доводи не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Спосіб захисту порушеного права громадянин обирає самостійно, на власний розсуд. Звернення до суду є конституційним правом громадянина, яке не може бути обмежено. Законом прямо передбачено такий спосіб захисту права, як визнання дійсним правочину (статті 220 Цивільного кодексу України). Цим правом і скористався позивач, звернувшись до суду з позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу..

Вирішуючи такий спір, суд не вправі вирішувати питання про стягнення до бюджету загальнообов'язкових платежів, крім судового збору, оскільки це не передбачено законом.

Що стосується сплати податків, то безумовно, розміри та порядок сплати податків є невід'ємною частиною державної політики та держави загалом, а тому питання сплати податків складають державний інтерес. Але законодавством встановлений чіткий порядок усунення порушень податкового законодавства у випадку несвоєчасної та неповної сплати податків.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статей 16, 20 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених законом, а податкові органи наділені правом перевіряти повноту сплати податків, визначати суми податкових та грошових зобов'язань платників податків, а також звертатися до суду з вимогами про стягнення коштів з платника податків.

Що стосується неповноти сплати судового збору, то ця обставина знайшла своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, але неповнота сплати судового збору не може бути підставою для скасування рішення, ухваленого судом по суті спору. Адже питання про стягнення недоплаченого судового збору підлягає вирішенню судом відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 220 Цивільного процесуальногокодексу України шляхом ухвалення додаткового рішення.

Крім посилань на порушення економічних прав держави, в апеляційній скарзі прокурор також посилається на неправильне застосування до правовідносин сторін норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права та ввжає, що позов є необгрунтованим, а тому безпідставно задоволений судом.

Ці доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу, оскільки стосуються суті спору між фізичними особами, тобто відносяться до приватного права, а тому не свідчать про порушення публічних прав держави.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є приватна власність фізичних осіб, які наділені самостійним правом на апеляційне оскарження, якщо рішенням суду вирішено питання про їх права та обов'язки. А прокурор відповідно до статті 131-1 Конституції України не наділений правом оскаржувати судові рішення в інтересах фізичних осіб.

Підсумовуючи наведене, вважаю, що апеляційне провадження, відкрите на підставі апеляційної скарги прокурора, підлягає закриттю.

Суддя Авалян Н.М.