Ухвала суду № 67670008, 14.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/9098/16-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Гаращенка Д.Р., Ратнікової В.М.

секретар: Пузикова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: ЖЕД-105 Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири,

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/5251/2017Головуючий у суді першої інстанції: Ладиченко С.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 38 676, 00 грн. збитків, завданих внаслідок залиття квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 5 000, 00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1 900, 00 грн. на відшкодування понесених на оцінку вартості ремонтно-відновлювальних робіт та визначення розміру збитків.

Не погодившись із таким рішенням суду ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Зазначає, що ОСОБА_3 не довела ті обставини, що мають значення для справи, а суд помилково вважав їх доведеними, всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України. Вказує, що під час обстеження квартири АДРЕСА_1, комісією не було оглянуто квартири АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_2, що унеможливлює робити будь-які висновки стосовно причин залиття та стосовно того, що залиття відбулося саме з квартири АДРЕСА_3. Крім того, посилається на те, що доводи ОСОБА_3 щодо заподіяння їй моральної шкоди не підтверджені належними доказами.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з наведених в ній підстав.

ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважав, що спір вирішений судом правильно.

Романенко С.В. в інтересах КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважав, що спір вирішений судом правильно.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18 червня 2013 року квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3, було затоплено.

19 червня 2013 року проявилися наслідки залиття: розбухли фасади кухні та відпали накладні дверцята посудомийної машини, вздувся ламінат, розійшлися стики столешниці, відшарувався шпон на полицях.

20 червня 2013 року комісія у складі: майстра ремдільниці ОСОБА_8, інженера ОСОБА_9 та майстра ОСОБА_10 склала акт про залиття квартири АДРЕСА_1, в якому зафіксувала, що «в квартирі відбувся витік води з раковини на кухні, внаслідок чого була залита підлога з ламінату. Витік води з раковини відбувся під час проведення ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_3, що поверхом вище. Власник квартири самостійно проводив заміну каналізаційного стояка».

20 червня 2013 року у ванній кімнаті квартири позивача з'явилося засмічення з піску, про що також було зазначено в акті (а.с. 18).

25 червня 2013 року квартиру АДРЕСА_1 було повторно затоплено, про що ЖЕО-105 було складено акт про повторне залиття квартири та зафіксовано, що залиття відбулося в результаті проведення ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_3, а також, що власник квартири АДРЕСА_3 самостійно проводив заміну каналізаційних стояків (а.с. 20).

26 липня 2013 року суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_11 було зафіксовано пошкодження вищезазначеного майна та складено звіт про його оцінку № 93/13, в якому, у вигляді кошторису, розрахована вартість ремонтно-відновлювальних робіт, на підставі якої зроблено висновок про те, що загальний розмір збитків, які були завдані ОСОБА_3, внаслідок залиття 18 червня та повторного залиття 25 червня 2013 року, складає 24 012, 00 грн.(а.с.21-42)

ОСОБА_3 повторно звернулася до суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_11 для розрахунку суми збитку на момент пред'явлення позову, оскільки відповідач ухилився від відшкодування завданої шкоди.

Звітом про оцінку майна №51/16 від 26 травня 2016 року, встановлено, що загальний розмір збитків, які були завдані ОСОБА_3 в результаті залиття 18 червня та повторного залиття 25 червня 2013 року, складає 38 676, 00 грн. (а.с.43-59).

В червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просила стягнути з стягнути з ОСОБА_2 на її користь 38 676, 00 грн. збитків, завданих внаслідок залиття квартири АДРЕСА_1; 25 000, 00 грн. на відшкодування моральної шкоди; 1 900, 00 грн. на відшкодування понесених на оцінку вартості ремонтно-відновлювальних робіт та визначення розміру збитків (а.с.4-9).

В обґрунтування заявленого позову ОСОБА_3 посилалась на те, що з вини ОСОБА_2, який проводив ремонтні роботи в належній йому квартирі, відбулось залиття її квартири АДРЕСА_1, проте компенсувати завдану шкоду відповідач відмовився.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позову, задовольнивши позов ОСОБА_3 частково.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 винен у залитті квартири АДРЕСА_1, що відбулося 18 та 25 червня 2013 року. Відповідно до звіту про оцінку майна №51/16 встановлено, що розмір завданих залиттям збитків становить 38 676, 00 грн. Крім того, неправомірними діями відповідача ОСОБА_3 завдано моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно з положеннями статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.п. 8, 9, ч. 2, ст. 16 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи, позивач є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.10-14).

Факт затоплення квартири позивача підтверджується актами від 20.06.2016 р. та від 25.06.2013 року(а.с. 18,20).

Звітом про оцінку майна № 51/16, встановлено, що загальний розмір збитків, які були завдані позивачу внаслідок залиття квартири 18 червня 2013 року та повторного залиття 25 червня 2013 року станом на 20 травня 2016 року становить 38 676, 00 грн. (а.с.21-42, 43-59).

За підготовку Звіту про оцінку майна (визначення розміру збитків) № 93/13 від 26 липня 201З року та Звіту про оцінку майна (визначення розміру збитків) № 51/16 від 20 травня 2016 року та виготовлення їх завірених копій для суду позивач сплатила суб'єкту оціночної діяльності - фізичній особі підприємцю ОСОБА_11 1 900, 00 грн. (а.с.62,66).

Стаття 22 ЦК України передбачає, що збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Частина 1 статті 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на вказані положення статті 1192 ЦК України ОСОБА_3 повторно звернулася до суб'єкта оціночної діяльності - фізичної особи підприємця ОСОБА_11 для розрахунку суми збитку на момент пред'явлення позову.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, прийнявши як доказ вищезазначений звіт, оскільки підстави вважати даний доказ неналежним відсутні, а ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 не спростовував розмір спричиненої матеріальної шкоди.

Таким чином, вказана сума підлягає стягненню на користь ОСОБА_3 з відповідача ОСОБА_2

Доводи ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 щодо недоведеності ОСОБА_3 тих обставин, що мають значення для справи, колегія суддів відхиляє як безпідставні з огляду на наступне.

Доводи ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 стосовно неправомірного стягнення з останнього моральної шкоди є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 1166 ЦК України підставою для покладення на особу-відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді обов'язку відшкодувати майнову шкоду є наявність у діях такої особи складу цивільно-правового правопорушення: вини, наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між таким діянням та завданою шкодою.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на це та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.

Колегія суддів вважає, що залиття квартири позивача 18 та 25 червня 2013 року з вини відповідача ОСОБА_2 мало місце і вказана обставина зафіксована актами КП «ЖЕО-105» Голосіївського району від 20 та 25 червня 2013 року (а.с.18,20), які відповідно до статей 57-59 ЦПК України є належними та допустимими доказами на підтвердження факту залиття відповідачем квартири позивача, а його винність в ході апеляційного розгляду справи не спростована.

Доводи апеляційної скарги відносно неправомірності дій членів комісії при складанні вищевказаних актів є надуманими та направленими на звільнення відповідача від відповідальності по відшкодуванню спричиненої шкоди. Недостовірність викладених в актах відомостей відповідачем не доведено, доказів з цього приводу не подано.

Відповідно до п. п .1, 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробних стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Враховуючи положення матеріального Закону, роз'яснення Верховного Суду України, характер правопорушення, обсяг завданої майнової шкоди, глибину завданих моральних страждань, а також з урахуванням вимог розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є вірним.

В ході апеляційного розгляду було встановлено, що квартира АДРЕСА_3 належить на праві власності не лише ОСОБА_2, а і іншим особам: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_13 в рівних частинах (а.с.167), тобто членам родини відповідача. Колегія суддів, зважаючи на обсяг повноважень суду апеляційної інстанції, визначених главою 1 розділу У ЦПК України, не вбачає підстав для скасування ухваленого у справі рішення, оскільки воно є законним та справедливим, а відповідач, у разі відшкодування завданої шкоди, не позбавлений можливості порушити питання про стягнення з інших власників квартири відповідного до їх частки у власності розміру шкоди.

Висновки суду щодо підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 відповідають обставинам справи та положенням закону.

Норми матеріального та процесуального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстави для його зміни або скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 , 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

В.М.Ратнікова