Ухвала суду № 67661660, 05.07.2017, Апеляційний суд Волинської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Грушицького А. І., Матвійчук Л. В.,

з участю:

секретаря Вергуна Т. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся в суд з даним позовом, покликаючись на те, що між банком і ОСОБА_2 05.12.2005 року був укладений кредитний договір № 22/5-ВМК, згідно з умовами якого відповідачу ОСОБА_2 було надано кредит в сумі 33100, доларів США в порядку та на умовах встановлених кредитним договором. 07.12.2005 року відповідач ОСОБА_2 отримала кредитні кошти. Згідно умов цього ж договору, відповідач ОСОБА_2 зобов'язувалася повертати кредит та сплачувати платежі, передбачені договором кредиту, шляхом здійснення сплати необхідного платежу у валюті кредиту. Відповідно до Кредитного договору щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 454,88 доларів США. 05.12.2005 року між відповідачем ОСОБА_2 та Банком було укладено Додатковий договір №1 до кредитного договору № 22/5-ВМК від 05.12.2005 року. Згідно Додаткового договору відповідач сплачує комісію за надання та управління кредитом в розмірі 0,3 % від суми залишку кредитної заборгованості по кредиту щомісяця протягом всього строку користування кредитними коштами одночасно з внесенням мінімально необхідного платежу. Попри взяті на себе зобов'язання, відповідач ОСОБА_2 не виконує умови кредитного договору стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановленні кредитним договором терміни. В зв'язку з цим станом на 14 серпня 2015 року заборгованість відповідача ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «Надра» складає 30721,41 доларів США, що за курсом НБУ становить 657322,85 грн.

Крім цього, 05 грудня 2005 року з метою забезпечення зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором було укладено договір поруки з відповідачем ОСОБА_3, відповідно до умов якого Поручитель і Позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники.

На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 113 від 05.06.2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», у ПАТ КБ «Надра» розпочалась процедура ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку.

Рішеннм Ковельського міськрайонного суду від 22.10.2015 року позов задоволено та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором № 22/5-ВМК в сумі 30721,41 (тридцять тисяч сімсот двадцять один долар США 41 цент), що еквівалентно 657322 (шістсот п’ятдесят сім тисяч триста двадцять дві) гривні 85 копійок. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідач ОСОБА_2 – ОСОБА_4 подав пеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Особи, які беруть участь у справі, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явились.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв’язку з порушенням взятих на себе зобов’язань основним боржником ОСОБА_2, заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню в солідарному порядку з боржника за кредитним договором та поручителя ОСОБА_3

Так, з наявних у матеріалах справи та досліджених у судовому засіданні письмових доказів, судом першої інстанції встановлено, що 05 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір № 22/5-ВМК, відповідно до умов якого банк надав останній кредит в сумі 33100,00 доларів США в порядку та на умовах, встановлених договором.

Відповідно до договору, відповідач зобов'язувалась повертати кредит та сплачувати платежі, передбачені договором кредиту, шляхом здійснення перерахування на відповідний рахунок мінімально необхідного платежу у валюті кредиту. Щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 454,88 доларів США, яку слід вносити до 05 числа поточного місяця. Кінцевий термін повернення кредиту – 04 грудня 2025 року (п. 3.3.1.- п. 3.3.4 Договору).

Відповідно до п. 1.3.1 кредитного договору, відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки 12% річних.

05 грудня 2005 року між ОСОБА_2 та банком було укладено Додатковий договір № 1 до кредитного договору, відповідно до п. 2 якого відповідач сплачує комісію за надання та управління кредитом в розмірі 0,3% від суми залишку кредитної заборгованості по кредиту щомісяця протягом всього строку користування кредитними коштами одночасно з внесенням мінімально необхідного платежу.

Позивач ПАТ КБ «Надра» свої зобов’язання за вищевказаним кредитним договором виконав, надавши відповідачу кредитні кошти в розмірі 33 100 доларів СЩА, що сторонами не оспорюється.

Унаслідок невиконання ОСОБА_2 умов договору утворилась заборгованість.

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості за кредитним договором, станом на 14.08.2015 року заборгованість становила 30 721,41 дол. США та складалася з заборгованості за кредитом в сумі 27596 дол. США., із заборгованості по відсотках – 272069,87 доларів США, заборгованості по комісії – 576,23 дол. США., нарахованої пені – 23262,52 грн. Також з розрахунку вбачається, що заборгованість утворилась унаслідок того, що відповідач починаючи з березня 2009 року вносила щомісячно меншу суму коштів, ніж передбачено договором (а.с. 13-16).

Відповідно до п. 3.3.2 Кредитного договору щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 454,88 доларів США (а.с. 8).

Однак, періодично, з метою погашення заборгованості, що виникла у попередніх місяцях, сума внесених відповідачем коштів значно перевищувала передбачений договором щомісячний платіж. Так, 28.09.2010 року ОСОБА_2 сплачено 1255,22 доларів США, 25.09.12 року сплачено 866,96 доларів США, 04.04.2013 року сплачено 655,61 доларів США.

Востаннє платіж, що перевищує встановлену договором суму, у розмірі 655,61 долар США сплачений 04.04.2013 року, тому перебіг позовної давності розпочався знову з цієї дати. З позовом до суду банк звернувся 31.08.2015 року, тобто з дотриманням строку позовної давності.

Наведене спростовує доводи доводи апеляційної скарги про наявність підстав для відмови у позові до основного боржника у зв’язку з пропуском строку позовної давності (а.с. 13).

Судом встановлено, що 05.12.2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до п.1.1 якого поручитель зобов’язався відповідати перед кредитором за належне виконання ОСОБА_2 зобов’язань, що випливають з кредитного договору № 22/5-ВМК від 05.12.2005 року (а.с. 12).

У п.1.5. договору поруки зазначено, що поручитель підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з умовами кредитного договору № 22/5-ВМК від 05.12.2005 року.

Разом з тим, після укладення вказаного кредитного договору, 05 грудня 2005 року між ОСОБА_2 та банком було укладено Додатковий договір № 1 до кредитного договору, відповідно до п. 2 якого відповідач сплачує комісію за надання та управління кредитом в розмірі 0,3% від суми залишку кредитної заборгованості по кредиту щомісяця протягом всього строку користування кредитними коштами одночасно з внесенням мінімально необхідного платежу.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина 1 ст. 638 ЦК України визначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як роз'яснено у п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року № 6-2662цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів, установлення без згоди поручителів додатковими угодами до кредитних договорів умов щодо сплати додаткових платежів – комісій за пролонгацію кредитних договорів та внесення змін до них, не є підставою для припинення поруки в порядку цієї норми, з огляду на те, що комісійна винагорода не вважається борговою сумою, оскільки була сплачена позичальником уже під час підписання відповідних додаткових угод, а тому не призводить до збільшення відповідальності поручителів.

Зміна сплатити коштів за управління кредитом, що сплачується протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,3% від суми кредиту, не є зміною обсягу зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

В даному ж випадку кредитний договір № 22/5-ВМК від 05.12.2005 року, додаткова угода № 1 до кредитного договору та договір поруки № 22/5-ВМК від 05.12.2005 року укладені в один день – 05.12.2015 року, поручитель ОСОБА_3 при укладенні договору поруки № 22/5-ВМК від 05.12.2005 року був ознайомлений з умовами додатковової угоди № 1 до кредитного договору, а саме з п. 4.3.16 кредитного договору, оскільки п. 1.1. договору поруки передбачено, що поручитель безвідзивно та безспірно зобов'язується відповідати перед кредитором за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитного договору, а саме: повернути до 4 грудня 2025 року кредит у сумі 33 100 доларів США; сплатити відсотки за користування кредитними коштами із розрахунку 12% річних, сплатити плату за управління кредитом, що сплачується протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,3% від суми кредиту; сплатити можливі штрафні санкції (штраф, пеня). Тобто плата за управління кредитом передбачена і кредитним договором і договором поруки. Платіж (комісія), передбачений п. 4.3.15 кредитного договору є одноразовим, сплачується позичальником не пізніше дати видачі кредиту, а тому не впливає на розмір зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин.

Згідно із ч. 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з правовим статусом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та тим, що особа, яка подала апеляційну скаргу, вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні в суд з позовом. Зазначені доводи спростовуються наведеним вище та не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України, як підстави для скасування рішення.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді