Постанова № 67661175, 06.07.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2017 р. Справа № 922/90/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Камишева Л.М., суддя Плахов О.В.,

при секретарі Євтушенко Є.В.,

за участю представників:

від позивача – ОСОБА_1 – за довіреністю від 12.01.2017р.,

від відповідача – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (вх.№ 879 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від "21" лютого 2017 р. у справі № 922/90/17,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постаман", смт. Покотилівка,

про стягнення 37940,45 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі №922/90/17 (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00007009 від 28.03.2013р. у розмірі 11049,20 грн., пеню в розмірі 550,93 грн., 3% річних в розмірі 567,33 грн., інфляційні втрати в розмірі 4626,27 грн. та судовий збір в сумі 251,90 грн. В решті позову – відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі №922/90/17 в частині відмови в задоволені збитків у розмірі 19806,53 грн. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" в частині стягнення збитків у розмірі 19806,53 грн. задовольнити; в іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі № 922/90/17 залишити без змін.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог позивач посилається на положення ст.ст. 22, 623, 626-628, 632, 653 ЦК України та ст.ст. 224, 225 ГК України, зазначаючи при цьому, що при укладенні договору ТОВ "Порше Лізинг Україна" сподівалось отримати доходи впродовж дії договору у вигляді процентів та комісій, що входять до складу щомісячного лізингового платежу, у зв’язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 11246,52 збитків у вигляді упущеної вигоди є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, апелянт зазначає, що при відмові місцевим господарським судом у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 8560,00 грн. реальних збитків, тим самим неповно досліджено умови п. 8.2.3, 8.6, 13.6 укладеного між сторонами договору, які передбачають погодження сторонами відшкодування всіх витрат незалежно від завершення/припинення дії договору.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.03.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

ТОВ "Порше Лізинг Україна" подано клопотання про проведення судового засідання без участі представника позивача (вх.№ 3993 від 11.04.2017р.).

На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 24.04.2017р. у зв’язку з перебуванням судді Бородіної Л.І. та судді Камишевої Л.М. у відпустці для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Лакізи В.В., судді Плахова О.В., судді Шутенко І.А.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.06.2017р. у зв’язку з перебуванням судді Плахова О.В. у відпустці для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Лакізи В.В., судді Бородіної Л.І., судді Шутенко І.А.

Товариством з обмеженою відповідальністю “Поршге Лізинг Україна” подано додаткові письмові пояснення у справі (вх.№ 6290 від 13.06.2017р.), до яких додано додаткову угоду № 1/1 до договору про фінансовий лізинг № 00007009 від 28.03.2013р. та Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів в новій редакції, курс купівлі долара США та євро за гривню клієнтам ПАТ “Креді ОСОБА_2” для здійснення розрахунків за безготівковими операціями, повідомлення від 16.04.2015р. про розірвання договору про фінансовий лізинг № 00007009 від 28.03.2013р.

На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.07.2017р. у зв’язку з перебуванням судді Шутенко І.А. та судді Бородіної Л.І. у відпустці для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Лакізи В.В., судді Камишевої Л.М., судді Плахова О.В.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» для доручення до матеріалів справи зведену облікову виписку з рахунку клієнта ТОВ «Постман» від 18.01.2016р. (вх.№ 7088 від 06.07.2017р.).

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі №922/90/17 в частині відмови в задоволені збитків у розмірі 19806,53 грн. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" в частині стягнення збитків у розмірі 19806,53 грн. задовольнити; в іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі № 922/90/17 залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Підпунктом 3.9.1 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” передбачено: якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв’язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв’язку “Укрпошта” щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відповідач у справі належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи за його юридичною адресою, згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75, проте не скористався правом бути присутніми у судовому засіданні, представників для участі в даному засіданні не направив, не повідомив про причини їх неявки суд.

Відповідно до пункту 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

28 березня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (позивач, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (відповідач, лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг №00007009, відповідно до умов якого, об'єктом лізингу є транспортний засіб типу: VW Caddy GP Kasten 1.2 I TSI; рік виробництва 2012; Шасі № WV1ZZZ2KZDX057850; двигун № НОМЕР_1. Вартість об'єкту лізингу еквівалент 18578,00 дол. США; авансований платіж - еквівалент 5573,40 дол. США; обсяг фінансування еквівалент – 13004,60 дол. США; залишкова вартість - еквівалент – 2786,70 дол. США; кількість лізингових платежів - 60; строк лізингу (місяців) - 60; лізинговий платіж - еквівалент - 320,37 дол. США. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6,3 та 2) відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Додатковою угодою №1/1 від 12.01.15 до договору про фінансовий лізинг №00007009 від 28.03.13 строк дії договору продовжено до 84 місяців.

На виконання умов вищезазначеного договору, позивач передав відповідачу предмет лізингу, що підтверджується підписаним представниками сторін актом прийому-передачі від 22.04.2013.

Відповідно до п. 4.1 контракту Порше Лізинг Україна зберігає за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкту лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей Контракт та вимагати повернення Об'єкта лізингу, як зазначено в цьому Контракті).

За змістом п. 6.1 контракту, відповідач зобов’язався, для експлуатації об’єкта лізингу, щомісяця здійснювати на користь позивача лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) (далі – Графіку).

Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідачем порушені свої зобов'язання за договором, у зв’язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за частково несплаченими лізинговими платежами у розмірі 19937,68 грн.

Відповідно до п. 8.3.2 контракту, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати контракт/відмовитись від контракту і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Сторони, також, у пункті 12.6.1 контракту обумовили право позивача на розірвання/відмову від контракту у односторонньому порядку та право на повернення об’єкту лізингу, зокрема у випадку не сплати відповідачем одного наступного лізингового платежу у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Відповідно до п. 12.7 контракту день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв’язується з ним доступним телефонним зв’язком. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, відповідач вважається належним чином повідомленим.

Згідно з п. 12.13 контракту, договір вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

У пункті 12.9 контракту сторонами визначено, що у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідачем порушені свої зобов'язання за договором, у зв’язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за частково несплаченими лізинговими платежами у розмірі 11049,20 грн.

На адресу відповідача було направлено вимогу (повідомлення) про сплату заборгованості, повернення об’єкта лізингу та про відмову від договору № 00007009 від 08.03.2013р., яка була отримана відповідачем.

Позивач зазначає, що, станом на час розгляду справи, відповідач заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 11049,20 грн. не сплатив, що й стало причиною звернення позивача до суду з цим позовом.

З огляду на викладені обставини, позивачем додатково було нараховані: інфляційні втрати у сумі 4626,27 грн., 3% річних у сумі 567,33 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання, в порядку статті 625 Цивільного кодексу України; збитки в сумі 19806,53 грн., в порядку пункту 8.6 контракту; пеня у розмірі 1891,11 грн.

Перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Виходячи із приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного захищуваного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (передбаченість законодавством та адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду на правову природу укладений між сторонами договір фінансового лізингу №00007009 від 28.03.2013р. у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, зокрема - зі своєчасного здійснення лізингоодержувачем на користь лізингодавця періодичних лізингових платежів та інших передбачених договором платежів згідно виставлених рахунків.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України “Про фінансовий лізинг” (частина 2 статті 806 Цивільного кодексу України та частина 1 статті 2 Закону України “Про фінансовий лізинг”).

Відповідно до частини 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, у зв’язку з цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, на виконання умов договору про фінансовий лізинг від 28.03.2013р. №00007009 передав, а відповідач прийняв об'єкт лізингу, що підтверджується актом прийому-передачі від 22.04.2013р., який підписаний представниками обох сторін та скріплений печатками (а.с. 34).

Положеннями статті 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Належне виконання лізингоодержувачем обов’язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Відповідно до п. 6.5 контракту лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу за винятком випадків, визначених контрактом.

Згідно з п. 6.10 контракту лізингоодержувач здійснює лізингові платежі відповідно до термінів, визначених у графіку покриття витрат та лізингових платежів (Плану відшкодування). Якщо лізингоодержувач матиме намір здійснити оплату лізингового платежу раніше встановленого терміну, лізингоодержувач зобов’язаний звернутися до Порше Лізинг Україна з письмовою заявою не пізніше, ніж за 30 (тридцять) робочих днів до запланованого дня сплати такого авансового платежу та отримати від Порше Лізинг Україна відповідний рахунок для сплати (включаючи суму дострокового погашення, проценти і комісії). Разом із рахунком лізингоодержувач отримує від Порше Лізинг Україна новий графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування). Такий графік покриття витрат та лізингових платежів (План відшкодування) вважається погодженим лізингоодержувачем і набуває чинності з моменту отримання коштів від лізингоодержувача на підставі зазначеного рахунку.

Пунктом 6.9 контракту передбачено, що лізингоодержувач інформує Порше Лізинг Україна протягом 5 (п’яти) робочих днів з дати виставлення рахунку щодо можливого неотримання такого рахунку.

Відповідно до п. 6.16 контракту здійснення лізингоодержувачем лізингового платежу відповідно до пунктів 6.5, 6.12 контракту, є підтвердженням належного надання Порше Лізинг Україна та прийняття лізингоодержувачем послуг за відповідний місяць, за який здійснюється лізинговий платіж. У разі здійснення лізингових платежів авансом, послуги вважаються наданими по завершенню відповідних періодів, за які здійснено такі лізингові платежі авансом. Сторони домовились вважати рахунки, видані Порше Лізинг Україна та направлені лізингоодержувачу, як це передбачено цим контрактом, актами прийому-передачі відповідних послуг, укладених сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов п. 6.5 контракту виставив відповідачу на оплату лізингових платежів наявні у справі рахунки-фактури за лютий-квітень 2015 р. на загальну суму 17681,33 грн., а саме за №00256828 від 02.02.2015р. на суму 5198,88 грн., № 00262406 від 06.03.2015р. на суму 6434,25 грн., № 00268194 від 06.04.2015 р. на суму 6048,20 грн.

Відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), узгодженого сторонами на підставі додаткової угоди №1/1 від 12.01.2015р. до договору про фінансовий лізинг № 00007009 від 28.03.2013р., відповідач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі щомісяця не пізніше 15 числа поточного місяця.

Як зазначає позивач, відповідач лише частково оплатив рахунок-фактуру №00256828 від 02.02.2015р. за лютий 2015 року на суму 1934,96 грн., рахунок-фактуру № 00262406 від 06.03.2015р. за березень 2015 року на суму 2412,50 грн., рахунок-фактуру № 00268194 від 06.04.2015р. за квітень 2015 року на суму 2284,67 грн., внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість по оплаті лізингових платежів за лютий-квітень 2015 р. в розмірі 11049,20 грн.

Положеннями статті 7 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Відповідно до п.п. 8.3.1-8.3.2 контракту, якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш, ніж на 10 (десять) робочих днів, позивач має право: надіслати відповідачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка подовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку, якщо відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за п. 12.6.1 контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги щодо сплати означає, що відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом. Якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України "Про фінансовий лізинг"), позивач має право розірвати договір/відмовитися від договору і витребувати Об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до пункту 12.6.1 контракту позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей договір/відмовитися від договору та право на повернення об’єкта лізингу, зокрема, у випадку коли відповідач не сплатив один наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов’язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Пунктом 12.7 контракту передбачено, що день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від Договору та, за можливості, зв’язується з ним доступними телефону засобами зв’язку для повідомлення про розірвання/відмову від Договору. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача (для юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців). У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, відповідач вважається належним чином повідомленим.

Місцевим судом встановлено, що на виконання пункту 12.6.1 контракту позивач направив відповідачу повідомлення про розірвання договору від 16.04.2015р. (а.с. 42) та вимагав повернути об’єкт лізингу на користь лізингодавця впродовж 10 (десяти) робочих днів з дня отримання цього повідомлення лізингоодержувачем.

Як встановлено судом першої інстанції, 21.04.2015р. об’єкт лізингу було повернуто позивачу, що підтверджується наявним у матеріалах справи актом прийому-передачі до договору про фінансовий лізинг №00007009 від 28.03.2013р. (а.с. 43).

Відповідно до вказаного акту сторони засвідчили факт повернення об’єкту лізингу лізингодавцю у зв’язку з припиненням дії договору фінансового лізингу №00007009 від 28.03.2013р.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Беручи до уваги той факт, що в матеріалах справи відсутні докази надіслання позивачем письмового повідомлення про розірвання договору від 16.04.2015р. відповідачу з відміткою ДП “Укрпошта” про прийняття повідомлення для відправки та неможливість встановлення дати її отримання відповідачем, враховуючи, що підставою підписання обома сторонами акту прийому-передачі зазначено припинення дії договору фінансового лізингу від 28.03.2013р. №00007009, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що датою розірвання зазначеного договору про фінансовий лізинг в позасудовому порядку за взаємною згодою сторін вважається 21.04.2015р.

В постанові Верховного Суду України від 19.12.2011р. у справі № 3-13гс11 вказано, що домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов’язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов’язань, з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів.

Відповідно до статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до статті 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. Отже, обов’язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки у разі переходу права власності на товар.

Положеннями пункту 4.1 контракту сторони погодили, що позивач зберігатиме за собою право власності на об’єкт лізингу, в той час як відповідач матиме право на експлуатацію об’єкта лізингу впродовж усього строку дії договору (окрім випадків, коли позивач матиме право розірвати цей договір чи відмовитися від договору та вимагати повернення об’єкта лізингу як зазначено в договорі).

Відповідно до пункту 4.2 контракту після завершення строку дії цього договору, після сплати останнього лізингового платежу, інших платежів за цим договором та виконання всіх зобов’язань відповідачем, право власності на об’єкт лізингу перейде до відповідача. З цією метою сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до цього договору або оформлять таке придбання в інший спосіб, визначений позивачем.

Положеннями частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються, а згідно з частиною 4 статті 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 10 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках, а відповідно до статті 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов’язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов’язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що оскільки об’єкт лізингу було повернуто позивачу 21.04.2015р. та право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилось у власності позивача, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 29.10.2013р. у справі № 3-31гс13 та від 01.10.2013р. у справі № 3-28гс13.

Згідно з п. 6.3 контракту сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь позивача, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання контракту суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США, встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ "КІБ Креді ОСОБА_2" або іншим банком), або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ "КІБ Креді ОСОБА_2" або іншого банку) з купівлі та продажу Євро/доларів США до української гривні) (надалі - обмінний курс), як буде обрано за рішенням позивача, станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим Контрактом, розраховуються в Євро/доларах США (як обумовлено сторонами в Контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку.

Пунктом 6.4 контракту встановлено, що у Плані відшкодування відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких(якої) узгоджений сторонами.

В даному випадку, відповідно до письмових пояснень позивача (вх.№ 6290 від 13.06.2017р.) Порше Лізин України було обрано розрахунки в українських гривнях за обмінним курсом ПАТ “Креді ОСОБА_2”, інформацію щодо курсу валют якого станом на лютий-квітень 2015 року позивачем надано до матеріалів справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.01.2015р. між ТОВ “Порше Лізинг Україна” та ТОВ “Постман” було укладено додаткову угоду №1/1 до договору про фінансовий лізинг від 28.03.2013р. №00007009. На підставі цієї додаткової Угоди, План відшкодування було викладено в новій редакції, за якою строк лізингу збільшився до 84 місяців.

Судова колегія зазначає, що лізингові платежі, належні до сплати відповідачем за лютий 2015 року в розмірі 5198,88 грн., відповідають еквіваленту доларів США, вказаному в Графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів в редакції додаткової угоди № 1/1 від 12.01.2015р. до договору про фінансовий лізинг від 28.03.2013р. № 00007009 за лютий місяць, який розрахований за обмінним курсом ПАТ “Креді ОСОБА_2” станом на 31.01.2015р. (у тому числі відшкодування частини вартості об’єкта лізингу в розмірі 95,75 доларів США, проценти та комісії в розмірі 161,58 доларів США), повинні були сплачені відповідачем не пізніше 15.02.2015р.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 23.11.2015р. частково сплатив щомісячний лізинговий платіж за лютий 2015 року в розмірі 1934,96 грн., що підтверджує наявна в матеріалах справи зведена облікова виписка з рахунку клієнта ТОВ “Постман” від 18.01.2016р., внаслідок чого утворилась заборгованість зі сплати лізингових платежів в розмірі 3263,92 грн.

Пунктом 6.12 контракту передбачено, якщо лізингоодержувач здійснює платежі, що не покривають усі його зобов’язання перед Порше Лізинг Україна та/або затримує платежі, сторони погоджуються, що суми, виплачені лізингоодержувачем, будуть розподілятися наступним чином (у черговості, як зазначено нижче): а) витрати на відновлення становища, стану об’єкту лізингу, в тому числі якщо такі витрати не були з будь-яких причин відшкодовані з боку страховика об’єкту лізингу відповідно до умов договору, в тому числі державний технічний огляд/обов’язковий технічний контроль, технічне обслуговування відповідно до рекомендацій виробника, тощо; б) штрафні санкції за прострочення сплати будь-яких платежів, в) лізингові платежі (при чому в першу чергу відсотки/проценти за користування обсягом фінансування, а потім частину від обсягу фінансування), г) інші компенсації інших витрат Порше Лізинг Україна у зв’язку з цим Договором.

Таким чином, суму в розмірі 1934,96 грн., сплачену відповідачем 23.11.2015р. за рахунком від 02.02.2015р. №00256828 (а.с. 44), має бути зараховано на часткове погашення відсотків/процентів за користування обсягом фінансування, у зв’язку з чим несплачена відповідачем сума в розмірі 1328,96 грн. має бути спрямована на погашення відсотків/процентів за користування обсягом фінансування, в розмірі 1934,96 грн. – на відшкодування частини вартості об’єкту лізингу.

Лізингові платежі, належні до сплати відповідачем за березень 2015 року в розмірі 6434,25 грн., відповідають еквіваленту доларів США, вказаному в Графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів в редакції додаткової угоди № 1/1 від 12.01.2015р. до договору про фінансовий лізинг від 28.03.2013р. № 00007009 за березень місяць, який розрахований за обмінним курсом ПАТ “Креді ОСОБА_2” станом на 05.03.2015р. (у тому числі відшкодування частини вартості об’єкта лізингу в розмірі 96,50 доларів США, проценти та комісії в розмірі 160,87 доларів США), повинні були сплачені відповідачем не пізніше 15.03.2015р.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 23.11.2015р. частково сплатив щомісячний лізинговий платіж за березень 2015 року в розмірі 2412,50 грн., що підтверджує наявна в матеріалах справи зведена облікова виписка з рахунку клієнта ТОВ “Постман” від 18.01.2016р., внаслідок чого утворилась заборгованість зі сплати лізингових платежів в розмірі 4021,75 грн.

Враховуючи вищенаведене, суму в розмірі 2412,50 грн., сплачену відповідачем 23.11.2015р. за рахунком від 06.03.2015р. №00262406 (а.с. 45), має бути зараховано на часткове погашення відсотків/процентів за користування обсягом фінансування, у зв’язку з чим несплачена відповідачем сума в розмірі 1609,25 грн. має бути спрямована на погашення відсотків/процентів за користування обсягом фінансування, в розмірі 2412,50 грн. – на відшкодування частини вартості об’єкту лізингу.

Лізингові платежі, належні до сплати відповідачем за квітень 2015 року в розмірі 6048,20 грн., відповідають еквіваленту доларів США, вказаному в Графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів в редакції додаткової угоди № 1/1 від 12.01.2015р. до договору про фінансовий лізинг від 28.03.2013р. № 00007009 за квітень місяць, який розрахований за обмінним курсом ПАТ “Креді ОСОБА_2” станом на 03.04.2015р. (у тому числі відшкодування частини вартості об’єкта лізингу в розмірі 97,22 доларів США, проценти та комісії в розмірі 160,15 доларів США) повинні були сплачені відповідачем не пізніше 15.04.2015р.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 23.11.2015р. частково сплатив щомісячний лізинговий платіж за квітень 2015 року в розмірі 2284,67 грн., що підтверджує наявна в матеріалах справи зведена облікова виписка з рахунку клієнта ТОВ “Постман” від 18.01.2016р., внаслідок чого утворилась заборгованість зі сплати лізингових платежів в розмірі 3763,53 грн.

Враховуючи вищенаведене, суму в розмірі 2284,67 грн., сплачену відповідачем 23.11.2015р. за рахунком від 06.04.2015р. №00268194 (а.с. 46), має бути зараховано на часткове погашення відсотків/процентів за користування обсягом фінансування, у зв’язку з чим несплачена відповідачем сума в розмірі 1478,86 грн. має бути спрямована на погашення відсотків/процентів за користування обсягом фінансування, в розмірі 2284,67 грн. – на відшкодування частини вартості об’єкту лізингу.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 6632,13 грн. лізингових платежів за лютий-квітень 2015 року відповідно до виставлених рахунків задоволенню не підлягають, оскільки вимога про стягнення лізингового платежу в частині відшкодування вартості об’єкта фінансового лізингу, який залишається у власності позивача, є безпідставною.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги правову позицію Верховного Суду Україну, викладену у вищезазначених постановах, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з лізингових платежів підлягають задоволенню лише в частині стягнення з відповідача складової лізингового платежу – винагороди за передане у лізинг майно (проценти та комісії), які за визначений позивачем період складають 4417,07 грн.

Також, позивачем, на підставі пункту 8.2.1 контракту заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу, яка нарахована позивачем на суму заборгованості за лізинговими платежами: за лютий 2015р. за період з 16.02.2015р. по 01.12.2016р. в розмірі 585,72 грн.; за березень 2015р. за період з 16.03.2015р. по 01.12.2016р. в розмірі 690,86 грн.; за квітень 2015р. за період з 16.04.2015р. по 01.12.2016р. в розмірі 614,54 грн.; на загальну суму 1891,11 грн.

За приписами частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Положеннями частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частинами третьою, п’ятою статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Судова колегія зазначає, що відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Таким чином, за загальним правилом, можливість застосування кредитором такого виду відповідальності як пеня передбачає діючий між сторонами письмовий договір з встановленням порядку та розміру її нарахування.

Судовою колегією встановлена обставина припинення дії договору про фінансовий лізинг від 28.03.2013р. № 00007009 з моменту його розірвання, тобто з 21.04.2015р.

Відповідно до п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Зважаючи не невірно визначений період нарахування належної до стягнення пені за порушення відповідачем грошового зобов’язання, арифметично правильним розрахунком пені за прострочення сплати процентів та комісій в межах заявлених позовних вимог є наступний:

- за лютий 2015 року на суму нарахованих процентів та комісії в розмірі 3263,92 грн. в період з 16.02.2015р. по 20.04.2015р. пеня підлягає сплаті в сумі 57,23 грн.;

- за березень 2015 року на суму нарахованих процентів та комісії в розмірі 4021,75 грн. в період з 16.03.2015р. по 20.04.2015р. пеня підлягає сплаті в сумі 39,67 грн.;

- за квітень 2015 року на суму нарахованих процентів та комісії в розмірі 3763,53 грн. в період з 16.04.2015р. по 20.05.2015р. пеня підлягає сплаті в сумі 5,16 грн.

Таким чином, колегія судів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені підлягають частковому задоволенню в сумі 102,06 грн.

Зважаючи на те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов’язання щодо здійснення оплати лізингових платежів за лютий - квітень 2015 року заявлено до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат з простроченої суми грошового зобов’язання.

Щодо заявлених в цій частині позовних вимог колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Пунктом 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р.; цього листа розміщено в газеті “Бізнес” від 29.09.1997р. №39, а також в інформаційно-пошукових системах “Законодавство” і “Ліга”.

При цьому у вказаному листі Верховного Суду України зазначено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – червня.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов’язань зі сплати лізингових платежів підтверджується матеріалами справи.

Як визначено судом апеляційної інстанції, судом задоволено позовні вимоги щодо основної заборгованості лише в частині нарахованих процентів та комісії, тому вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат з такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Судова колегія зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на несплату частини лізингових платежів в частині відшкодування вартості об’єкта лізингу, не підлягають стягненню, оскільки, як зазначалося вище, зобов'язання між сторонами за договором фінансового лізингу №00007009 від 28.03.2013р. були припинені, об’єкт лізингу було повернуто лізингодавцю.

Відповідно, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з лютого по квітень 2015 року на заборгованість зі сплати такої частини лізингових платежів, як проценти та комісія, в межах визначеного позивачем періоду, а також враховуючи здійснення часткового погашення заборгованості 23.11.2015р., колегія судів апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення заявлених вимог та належних до стягнення 3% річних у розмірі 372,17 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2979,57 грн.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в цих частинах судова колегія, з урахуванням викладеного та здійснивши перерахунок заявлених позовних вимог, дійшла висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати лізингових платежів в розмірі 6632,13 грн., пені в сумі 509,73 грн., 3% річних в розмірі 195,16 грн., інфляційних витрат в розмірі 1646,70 грн. та відмові в задоволенні зазначених вимог.

Що стосується рішення суду про відмову в стягнені збитків, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У зв'язку з порушенням відповідачем умов контракту та припиненням його дій позивач просить суд стягнути з відповідача відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України збитки в розмірі 19806,53 грн., а саме: реальні збитки в розмірі 8560,00 грн., які складаються з послуг з юридичного консультування, підготовці процесуальних документів та представництва в суді та послуг, понесених відповідно до договору відповідального зберігання від 01.09.2014р., а також упущену вигоду, що, на думку позивача, є різницею між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу в розмірі 11246,53 грн.

В обґрунтування зазначеної вище вимоги позивач посилається на статті 174, 224, 225 Господарського кодексу України, статтю 22 Цивільного кодексу України, та пункти 8.2.3; 16.1; 12.10 Умов лізингу, відповідно до яких позивач прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка об’єкта лізингу, доставка об’єкту лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.

Так, позивач посилається на те, що у зв’язку з протиправною поведінкою відповідача та неможливістю за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором та повернути об’єкт лізингу, який є власністю позивача, був змушений звернутись до спеціалізованої організації ТОВ «Апекс со» та ТОВ “Автосоюз” з метою зберігання транспортного засобу, який становить предмет договору.

Крім того, з метою виконання зобов'язань за договором ТОВ “Порше Лізинг Україна” був змушений звернутися до ТОВ “Юридична фірма Вернер” з метою надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді. Так, на підставі договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010 ТОВ „Юридична фірма Вернер і Партнери" надано позивачу юридично-консультаційні послуги по справі за позовом до ТОВ “Постман” про стягнення заборгованості та збитків за договором про фінансовий лізинг №00007009 від 28.03.2013р. Загальна вартість послуг складає 8560,00 грн.

Розглянувши дані вимоги позивача, судова колегія дійшла наступних висновків.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно положень статті 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями статті 623 Цивільного кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно частини 2 статті 224 Господарського кодексу України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статей 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 22.01.2013р. у справі №3-72гс12.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

Причинний зв’язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв’язку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а саме, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Згідно з п. 12.10 укладеного між сторонами договору про фінансовий лізинг у будь-якому випадку дострокового припинення дії договору, позивач прямо зберігає право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких витрат, як страхові франшизи, витрати на збут, штрафи, витрати на правову допомогу.

Як вбачається зі змісту ст.59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Враховуючи правову позицію Вищого господарського суду України, викладену в пункті 1 Оглядового листа від 14.01.2014р. №01-06/20/2014 “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків”, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає, що заявлена позивачем до стягнення грошова сума, сплачена ним за отримані юридичні послуги, які були надані Товариством з обмеженою відповідальністю “Юридична фірма “Вернер”, не може розглядатись як завдані позивачу збитки, оскільки такі витрати не мають обов’язкового характеру.

Так, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що отримання позивачем послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді не є обов’язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові від 13.04.2010р. у справі № 05/248-09.

При цьому, вимоги в частині стягнення 6000,00 грн. не можуть бути відшкодовані позивачеві і на підставі статті 44 Господарського процесуального кодексу України, оскільки цією статтею передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Отже, витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків (збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за Контрактом) не відповідають вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, а тому вимога позивача про стягнення збитків з урахуванням ПДВ в розмірі 6000,00 грн. є безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Колегія суддів апеляційної інстанції також зазначає, що оскільки лізингодавець після повернення об’єкту лізингу за наслідками розірвання договору фінансового лізингу зберігає за собою право власності на нього та має право розпоряджатись вказаним об’єктом на власний ризик, заявлена позивачем до стягнення грошова сума у розмірі 2560,00 грн., сплачена ним за отримані послуги із зберігання транспортного засобу, надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Апекс со» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Автосоюз” за договором від 01.09.2014р., не може розглядатись як завдані позивачу збитки, оскільки такі витрати не мають обов’язкового характеру і їх наявність та розмір не знаходяться у необхідному причинно-наслідковому зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за іншим договором.

Зважаючи на те, що ТОВ “Порше Лізинг Україна” не надано доказів вжиття ним заходів в порядку вищенаведених приписів частини 4 статті 623 Цивільного кодексу України та не доведено наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором про фінансовий лізинг, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 2560,00 грн. також задоволенню не підлягають.

В той же час до збитків, що виникли у зв'язку з припиненням договору, позивач відносить упущену вигоду у вигляді різниці між вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів, що становить 11246,53 грн.

За положеннями пунктів 5, 6 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, а також вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до ст. 224 ГК України під збитками, зокрема, розуміються не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі) обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 623 ЦК України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання об'єкта лізингу.

Частиною 4 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною та достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачаться, що об’єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов’язання, причинний зв’язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов’язань.

Так, позивачем розраховано збитки в сумі 11246,53 грн. у вигляді упущеної вигоди, що складається з різниці між лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіку виплат, та вартістю реалізованого об`єкту лізингу, що, як зазначає позивач, підтверджується відповідною довідкою.

Відповідно до п. 12.9 контракту у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувачу придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2, а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу об'єкту лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишається у власності Порше Лізинг Україна, ринковою вартістю об'єкту лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

Так, ринковою вартістю колісного транспортного засобу є вартість, за яку можливе відчуження колісного транспортного засобу (його складників) на ринку подібного колісного транспортного засобу (його складників) на дату оцінки за договором, укладеним між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Методика оцінки вартості колісних транспортних засобів затверджена Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р.

Відповідно до статті 4-3 та частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем, на підтвердження фактично отриманої ТОВ "Порше Лізинг Україна" в результаті продажу об'єкту лізингу суми грошових вимог, не було надано жодного договору купівлі-продажу, за яким об’єкт лізингу було реалізовано третій особі.

Разом з цим, наведені розрахунки за вказаним договором, є умовними, побудовані на отриманні певного прибутку (доходу) та не підтверджені відповідними належними і допустимим доказами в частині оптимально можливого за відповідних обставин прибутку.

Будь-яких доказів щодо продажу об'єкта лізингу за ринкової вартістю об'єкта лізингу, визначеного професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства, та розрахунки вказаної в п. 12.9 контракту різниці вартості позивачем також не надано, не закріплено належними та допустимими доказами.

Разом з цим, апеляційний господарський суд зазначає, що зарахування до бази розрахунку збитків (упущеної вигоди) різниці між лізинговими платежами, що залишились несплаченими (що є по суті частиною відшкодування вартості предмету лізингу) та вартістю реалізованого позивачем об`єкту лізингу, суперечить законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу. Дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу.

Отже, в цій частині позовних вимог позивачем не доведено наявність обов'язкових умов для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, а саме: збитків та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, а тому підстави для стягнення з відповідача упущеної вигоди в розмірі 11246,53 грн. відсутні.

Зважаючи на встановлені вище обставини, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на рішення господарського суду Харківської області від "21" лютого 2017 р. у справі № 922/90/17.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та не надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у зв’язку з чим, рішення господарського суду Харківської області від "21" лютого 2017 р. у справі № 922/90/17 підлягає зміні з підстав, викладених вище.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а подання апеляційної скарги – на позивача.

Керуючись статтями 91, 99, 101, пунктом 2 частини 1 статті 103, статтею 105, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від "21" лютого 2017 р. у справі № 922/90/17 змінити в частині розміру задоволених позовних вимог щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованості зі сплати лізингових платежів, пені, 3% річних, інфляційних витрат, судових витрат за подання позову.

Викласти абз. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Поткотилівка, вул. Фрунзе, 18, код 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, Україна, м. Київ, пр-т. ОСОБА_3, 1В, офіс В, код 35571472) заборгованість зі сплати лізингових платежів в розмірі 4417,07 грн., пеню в сумі 102,06 грн., 3% річних в розмірі 372,17 грн., інфляційні витрати в розмірі 2979,57 грн., судові витрати за подання позову в розмірі 285,79 грн.".

В решті рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний судовий наказ.

Повний текст постанови складений 11.07.2017р.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.М. Камишева

Суддя О.В. Плахов