Постанова № 67661112, 04.07.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2017 р. справа№ 910/962/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Власова Ю.Л.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Добрицькій В.С.

за участю представників: позивача - Гамрецький Є.О.

відповідача - Сіднєнко О.Л.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "ЕРА"

на рішення Господарського суду м. Києва від 09.03.2017 р.

у справі № 910/962/17 (суддя - Мандриченко О.В.)

за позовом Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "ЕРА"

про стягнення 8 557 327,73 грн

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (далі - позивач) звернулвся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "ЕРА" (далі - відповідач) про стягнення 8 557 327,73 грн, з яких: 6 616 381,68 грн заборгованості за надані телекомунікаційні послуги за договором № 4-547 від 18.12.2015 р., 1 233 736,06 пені, 118 550,28 грн 3% річних та 588 659,71 грн інфляційних втрат.

В процесі розгляду справи позивач звернувся із заявою про зменшення розміру позовних вимог, у якій просить суд, у зв'язку з частковим погашенням відповідачем суми основного боргу, стягнути з останнього 4 232 783,68 грн основної заборгованості, 1 233 736,06 грн пені, 118 550,28 грн 3% річних, 588 659,71 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.03.2017 р. у справі № 910/962/17 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 09.03.2017 р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "ЕРА" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що тарифи на телеконікаційні послуги Концерну РРТ мали бути затверджені згідно з рішенням Національної комісії з питань регулювання зв'язку України від 25.01.2007 р. № 559 з Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, тому у відповідача відсутні правові підстави для слати заборгованості.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2017 р. у складі колегії суддів: Сотніков С.В. (головуючий), Пантелієнко В.О., Остапенко О.М. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.05.2017 р.

У судовому засіданні 11.05.2017 р. оголошено перерву до 23.05.2017 р.

22.05.2017 р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/962/17 до вирішення повязаної з нею справи № 826/19292/15, яка розглядається Вищим адміністративним судом України.

Розглянувши вказане клопотання у судовому засіданні 04.07.2017 р. судова колегія дійшла висновку про відмову в його задоволенні, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Як передбачено п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду Київської області № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України", господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі.

Однак, позивач за первісним позовом не наводить жодних обставин у зв'язку з якими неможливо розглянути дану справу до вирішення справи № 826/19292/15, яка розглядається Вищим адміністративним судом України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 р. задоволено заяву суддів Сотнікова С.В., Пантелієнка В.О. та Остапенка О.М. про самовідвід у розгляді справи № 910/962/17 та передано вказану справу на повторний автоматизований розподіл.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/435/17 від 24.05.2017 р. призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/962/17, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Дідиченко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду та призначено до розгляду на 08.06.2017 р.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду № 09-53/2106/17 від 07.06.2017 р. у зв'язку з перебуванням судді Дідиченко М.А. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/962/17, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 р. було прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "ЕРА" до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

У судовому засіданні 08.06.2017 р. було оголошено перерву до 04.07.2017 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

18.12.2015 р. між Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Ера" (далі - замовник) було укладено договір № 4-547 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору предметом даного договору є надання виконавцем телекомунікаційних послуг у відповідності до ліцензій виконавця на технічне обслуговування і експлуатацію мереж ефірного телемовлення.

Ціна договору на 2016 рік визначається згідно додатку № 1 до договору і складає 19 098 219,22 грн з урахуванням ПДВ (п. 3.1 договору).

Згідно з п. 2.4 договору замовник бере на себе зобов'язання, своєчасно здійснювати розрахунки за надані телекомунікаційні послуги за рахунками, виставленими виконавцем.

Відповідно до п. 5.2 договору на підставі звітів, отриманих від філій, виконавець щомісячно, не пізніше 7-го числа, складає акт прийняття наданих послуг і зведення на оплату наданих послуг технічними засобами за підсумками роботи, після чого направляє рахунок і акт зведення замовнику.

Замовник у триденний строк після отримання рахунку і акту зведення, розглядає їх, і у випадку відсутності зауважень або заперечень підписує акт і повертає виконавцю (п. 5.3 договору).

Як передбачено п. 5.8 договору, щомісячна оплата здійснюється за фактично відпрацьований час фактичних технічних засобів. До 5 числа поточного місяця замовник перераховує виконавцю аванс у розмірі 30% орієнтованої вартості послуг у поточному місяці. Не пізніше 10 числа наступного місяця проводиться остаточний розрахунок з надані послуги з урахуванням авансу.

На виконання умов укладеного договору сторонами було підписано акти виконаних робіт (наданих послуг) за період з лютого 2016 по грудень 2016 р.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, в порушення умов укладеного договору свої зобов'язання за надані послуги вчасно не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 4 232 783,68 грн.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, на виконання умов укладеного договору між сторонами були підписані акти виконаних робіт (наданих послуг) на загальну суму 4 232 783,68 грн.

Вказані акти були підписані, зокрема, відповідачем без жодних зауважень та заперечень.

Однак, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, вартість наданих послуг у визначений договором строк не оплатив, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 4 232 783,68 грн.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 4 232 783,68 грн заборгованості за надані телекомунікаційні послуги за договором № 4-547 від 18.12.2015 р. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 1 233 736,06 пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.5 договору сторони передбачили, що за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку у строк, передбачений п. 5.8 договору, замовник сплачує пеню, яка обчислюється від суми заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення та за весь період такого прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статті 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 2 ст. 343 ГК України обмежують граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Таку ж правову позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова ВСУ від 24.10.2011р. у справі № 25/187).

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1 233 736,06 пені є обґрунтованою, розмір її перевірений судом, відповідає вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору.

Пеня нарахована позивачем відповідними періодами, при цьому, тривалість цих періодів не перевищує шестимісячного строку, який передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Крім того, за неналежне виконання умов укладеного договору позивач просить суд стягнути з відповідача 588 659,71 грн інфляційних втрат та 118 550,28 грн 3% річних.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Крім того, оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України.

Як передбачено п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 588 659,71 грн інфляційних втрат та 118 550,28 грн 3% річних, розмір яких перевірений судом, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи скаржника про те, що оскільки тарифи на телеконікаційні послуги Концерну РРТ не затверджені згідно з рішенням Національної комісії з питань регулювання зв'язку України від 25.01.2007 р. № 559 з Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, тому у відповідача відсутні правові підстави для сплати заборгованості, судова колегія вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 Закону України «Про телекомунікації» тарифи на телекомунікаційні послуги встановлюються операторами, провайдерами телекомунікацій самостійно, за винятком випадків, передбачених у частині другій цієї статті.

Згідно ч. 1 зі ст. 67 вказаного Закону тарифне регулювання на ринку телекомунікацій України базується, зокрема, на принципі базування розрахунків тарифів на собівартості цих послуг з урахуванням отримання прибутку та необхідності уникнення перехресного субсидування одних телекомунікаційних послуг за рахунок інших.

Таким чином, пряма норма закону надає позивачу, як оператору телекомунікацій, виключне право самостійно встановлювати ціни за свої послуги.

Крім того, відповідно до п. 5.5 укладеного договору у разі неотримання виконавцем протоколу зауважень або заперечень від замовника в зазначений в п. 5.4 строк, послуга вважається прийнятою замовником в обсязі, визначеному актом прийняття наданих послуг, а сума, що зазначена в акті, вважається узгодженою сторонами і підлягає оплаті.

Отже, послуги були надані позивачем та отримані відповідачем, що підтверджується підписаними між сторонами актами виконаних робіт (наданих послуг), а також відсутністю зауважень або заперечень з боку відповідача.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 09.03.2017 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "ЕРА" задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "ЕРА" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 09.03.2017 р. у справі № 910/962/17 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/962/17 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді Ю.Л. Власов

В.В. Андрієнко