Рішення № 67660897, 03.07.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2017 р.Справа № 922/1618/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши справу

за позовом Публічне АТ "Укрнафта" м. Київ в о. Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" м. Охтирка до ТОВ "Харківгаз Збут", м. Харків про спонукання укласти договір за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2 за дов. №10-622/д від 02.11.2016р.;

відповідачва: ОСОБА_3 за дов. №007Др-26-1216 від 30.12.2016р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", в якій просить суд визнати укладеним з 01.04.2016 року між ПАТ "Укрнафта" в особі НГВУ "Охтирканафтогаз" та ТОВ "Харківгаз Збут" Договір переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання на 2016-2017р. в редакції ПАТ "Укранафта" . Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

08.06.2017 від представника відповідача на адресу суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву (вх.№18865).Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що для існування договірних відносин між сторонами щодо транспортування/переміщення природного газу внутрішньопромисловими газопроводами немає правових підстав.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.06.2017р. розгляд справи було відкладено на 22.06.2017.

22.06.2017 на адресу суду від представника відповідача надійшли документи (вх.№204940), які після їх огляду судом були долучені до матеріалів справи.

22.06.2017у судовому засіданні було оголошено перерву до 03.07.2017 11:15 год.

03.07.2017 представник позивача у судовому засіданні підтримував позовні вимоги та просив позов задовольнити. В обгрунтування позовних вимог вказував на те, що діюче законодавство не виключає можливості здійснення транспортування/переміщення природного газу системою внутрішньопромислових трубопроводів для субєктів ринку природного газу, до яких зокрема відносяться газопостачальні підприємства. Відповідно до пункту 13 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обовязки (далі - Алгоритм), затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року № 2516, при розрахунку нормативів перерахування коштів застосовуються планові обсяги постачання природного газу за кожною категорією споживачів на відповідний розрахунковий період відповідно до умов укладених договорів із оптовим продавцем природного газу, операторами газотранспортної та газорозподільних систем, а у випадку використання газопостачальними підприємствами промислових трубопроводів газодобувних підприємств - згідно з умовами укладених договорів із відповідними газодобувними підприємствами.

Також зазначив, що пунктами 19, 20 Алгоритму визначено, що у випадку використання газопостачальним підприємством промислових трубопроводів газодобувних підприємств, з якими газопостачальним підприємством укладено відповідний договір, газопостачальне підприємство здійснює відповідний розрахунок нормативу перерахування коштів на поточні рахунки таких газодобувних підприємств з урахуванням визначених у договорах планових обсягів та плати за використання промислових трубопроводів за кожним газодобувним підприємством окремо. Згідно з пунктом 29 Алгоритму, своєчасність укладення відповідних договорів забезпечують керівники операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу, а у випадку використання газопостачальними підприємствами промислових трубопроводів газодобувних підприємств - керівники газодобувних підприємств.

На думку позивача, обовязок для керівників операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу та газодобувних підприємств укладати договори на транспортування (переміщення) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами випливає з Постанови НКРЕКП від 30.09.2015 року за № 2516.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.07.2017 проти задоволення позову заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Зазначив, що ТОВ "Харківгаз Збут" не є замовником послуг по транспортуванню природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами позивача. Крім того, оскільки ПАТ "Укрнафта" не є Оператором ГТС застосування тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, що затверджені для іншої юридичної особи - суб'єкта ринку природного газу (ПАТ "Укртрансгаз") до вартості послуг транспортування природного газу внутрішньопромисловими мережами є неправомірним.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання укладеним з 01.04.2016 року між Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» в особі нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» договору переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших субєктів господарювання на 2016-2017 роки в редакції, наведеній у позовній заяві.

У позовній заяві позивач зазначає, що ним 02.02.2017 року за вих. № 24юр-01/582 рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення було направлено на адресу відповідача проект договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами (далі - договір), відповідно до якого позивач зобовязується надати відповідачу послуги з переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу, який постачається відповідачем для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших субєктів господарювання, до пунктів призначення - газорозподільних станцій (ГРС), а відповідач зобовязується внести плату за надані послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, які передбачені умовами даного договору. Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення, проект договору та супровідний лист № 24юр-01/582 від 02.02.2017 року отримано відповідачем 09.02.2017 року.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає, один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

22.02.2017 року позивачем отримано від відповідача лист № КНZ06-СЛ-1374-0217-0217 від 16.02.2017 року, у якому відповідач зазначив про відсутність підстав укладення такого договору та повернув позивачеві не підписаний проект договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших субєктів господарювання на 2016-2017 роки.

В обґрунтування своєї позиції щодо відсутності законних підстав для існування договірних відносин між сторонами відповідач, зокрема, зазначив, що при регулюванні господарських взаємовідносин на ринку природного газу слід керуватися Законом України «Про ринок природного газу», Законом України «Про трубопровідний транспорт», Постановою КМУ від 01.10.2015 року № 758 та Кодексом газотранспортних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2493, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за № 1378/27823.

Позивач з такою позицією відповідача не погоджується та вважає, що відповідач зобовязаний укласти договір на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших субєктів господарювання на 2016-2017 в редакції позивача, виходячи з приписів частини першої статті 306, статті 638 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 179, частину першу статті 187 Господарського кодексу України, пунктами 27, 28 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» та статтею 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт», а також положення постанови НКРЕКП від 12.01.2015 року № 9 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом».

Згідно частини першої статті 306 Господарського Кодексу України, транспортування продукції трубопроводами є окремим видом господарської діяльності, що регулюється зокрема нормами даного Кодексу.

Статтею 627 Цивільного кодексу України та статтею 6 цього Кодексу визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 Цивільного кодексу України).

Частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Відповідно частини третьої статті 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обовязковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обовязком для субєкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обовязковості укладення договору для певних категорій субєктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 27 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», постачальник природного газу субєкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу. Відповідно до пункту 28 вищезгаданої статті постачання природного газу господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів; НКРЕКП (Регулятор на ринку природного газу) згідно з переліком ліцензіатів з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, які є єдиними на зазначених територіях, відповідача визначено в якості єдиного постачальника природного газу для населення м. Харків та Харківська область. Вимоги провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом встановлені постановою НКРЕКП від 12.01.2015 року № 9 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом» передбачають, що провадження господарської діяльності постачання природного газу за регульованим тарифом можливе при укладенні договорів (контрактів) купівлі-продажу природного газу з власниками газу, договори на транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/або договори на розподіл природного газу (за умови, що газопостачальне та газорозподільне підприємство - окремі юридичні особи), а також договори на постачання природного газу, укладені із споживачами, які знаходяться на території ліцензованої діяльності. Обовязкові умови цих договорів установлені у типових договорах, затверджених в установленому законодавством України порядку (пункт 3.1.(3) розділ III постанови НКРЕКП від 12.01.2015 року № 9).

Відповідно до пункту 3.2 постанови НКРЕКП від 12.01.2015 року, ліцензіат зобовязаний: 1) укладати договори на купівлю-продаж природного газу, постачання природного газу та у передбачених законодавством випадках договори на транспортування та/або розподіл природного газу відповідно до типових договорів, затверджених в установленому законодавством України порядку; 2) складати та підписувати разом із споживачами та/або газотранспортними/газорозподільними підприємствами акти про обсяги поставленого природного газу відповідно до укладених договорів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в порушення вищевикладених правових норм та постанови НКРЕКП від 12.01.2015 року № 9, відповідач ухиляється від укладення відповідного договору та підписання актів прийому-передачі газу, укладення якого, на думку позивача, є обовязковим, оскільки є необхідною складовою постачання природного газу споживачам, позивач є єдиною газотранспортною організацією, що надає послуги з переміщення природного газу до точки виходу до газорозподільної системи відповідача на певній частині території Харківської області власними мережами, що підтверджується Технічною угодою про умови приймання-передачі природного газу, укладеною між Позивачем та ПАТ «Харківгаз».

Крім наведеного позивач зазначає, що обовязковість укладення між сторонами договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими газопроводами встановлена постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року у справі № 917/1248/16 та постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2017 року у справі № 917/1248/16.

Відповідач з позицією позивача не погоджується та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог оскільки, у ціні газу, за якою відповідач постачав природний газ промислових споживачів та інших субєктів господарювання до 31.03.2017 року включно та у ціні газу, за якою відповідач постачає природний газ для вказаної категорії споживачів з 01 квітня 2017 року, відсутня така складова ціни як вартість переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, яка може бути сплачена промисловими споживачами та іншими субєктами господарювання постачальнику природного газу, який, в свою чергу, зобовязаний сплачувати її газовидобувним компаніям.

Господарський суд, дослідивши та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до статей 626, 627 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обовязковим для виконання сторонами (статті 628, 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України визначає, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Господарське зобовязання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючимисубєктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Згідно частини третьої статті 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обовязковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обовязком для субєкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обовязковості укладення договору для певних категорій субєктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 27 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», що набрав чинності 01.10.2015 року, постачальник природного газу (далі - постачальник) субєкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу.

В даному випадку відповідач є субєктом господарювання, основним видом діяльності якого є діяльність з постачання природного газу.

Відповідно до пункту 3 зазначеної вище постанови № 201 постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 12 січня 2015 року № 9 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом», зареєстровану в Міністерстві юстиції України 16 березня 2015 року за № 289/26734, на яку посилається позивач у позові, скасовано, тобто з 26.03.2017 року дана постанова не діє, а в Україні діють нові затверджені пунктом 1 постанови № 201 Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу. Даними ліцензійними умовами обовязку щодо провадження господарської діяльності з постачання природного газу при укладенні договорів на транспортування природного газу магістральними трубопроводами не передбачено. Навіть, якщо розглядати скасовану постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13 січня 2010 року № 9 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами», що, як зазначено вище, діяла до 25.03.2017 року, ліцензіат був зобовязаний укладати договори на купівлю-продаж природного газу, постачання природного газу та у передбачених законодавством випадках договори на транспортування та/або розподіл природного газу відповідно до типових договорів, затверджених в установленому законодавством України порядку.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і повязана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу;

газотранспортна система - технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма обєктами і спорудами, повязаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт»:

магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма обєктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів;

промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопроводні, теплопроводні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо.

Регламентом функціонування газотранспортної системи України є Кодекс газотранспортної системи, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року за № 2493. Кодекс також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України (пункт 2 глави 1 розділу І Кодексу). Відповідно до пункту 3 глави 3 розділу І Кодексу, експлуатацію газотранспортної системи здійснює виключено оператор газотранспортної системи.

Замовник послуг транспортування - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка на підставі договору транспортування, укладеного з оператором газотранспортної системи, замовляє одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування) пункт 2 глави 1 розділу І Кодексу.

Оператор газотранспортної системи здійснює надання послуг транспортування природного газу з моменту отримання природного газу в точці входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу (пункт 7 глави 3 розділу І Кодексу).

Відповідно до пункту 43 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», точка входу - визначена точка у газотранспортній системі, в якій природний газ надходить до газотранспортної системи від обєктів, повязаних із видобутком природного газу, газосховища, установки LNG, а також від інших газотранспортних або газорозподільних систем.

Згідно пункту 42 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», точка виходу - визначена точка у газотранспортній системі, в якій оператор газотранспортної системи доставляє природний газ, що знаходиться у газотранспортній системі, до іншої газотранспортної або газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або споживача, приєднаного до газотранспортної системи, або до обєкта, повязаного із видобутком природного газу.

Відповідно до договорів купівлі-продажу природного газу, укладених відповідачем з продавцями природного газу, продавці передають газ у віртуальній точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу.

Згідно доказів наданих сторонами по справі ПАТ «Укрнафта» є газовидобувним підприємством.

Газопроводи Охтирського НГВУ відносяться до внутрішньопромислових трубопроводів, які є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини і не є відокремленим видом господарської діяльності, а тому переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) не відноситься до виду господарської діяльності з транспортування природного газу і позивач не має жодних правових підстав стверджувати, що є єдиною газотранспортною організацією, що надає послуги з переміщення природного газу.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про ринок природного газу», оператор газотранспортної системи є юридичною особою, яка не є складовою вертикально інтегрованої організації і здійснює свою господарську діяльність незалежно від діяльності з видобутку, розподілу, постачання природного газу, діяльності оптових продавців. Оператор газотранспортної системи не може провадити діяльність з видобутку, розподілу або постачання природного газу.

Умови договору, що були запропоновані позивачем листом від 02.02.2017 року за № 24-юр-01/582, не відповідають чинному законодавству. Так, згідно пункту 1.3 проекту договору, що є предметом спору, споживач замовника - це юридична або фізична особа-підприємець, якій замовник надає послугу з постачання природного газу на підставі відповідного договору, а у пункті 2.1 запропонованого проекту договору виконавець зобовязується надати замовнику послуги з переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу вже для забезпечення потреб споживачів категорії населення та релігійних організацій (далі - споживачів) до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобовязується внести плату за надані послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, які передбачені умовами даного договору. Пунктом 2.5 проекту договору передбачається, що виконавець здійснює переміщення газу замовника на території України до ГРС, де передає його в загальному потоці в газорозподільні мережі.

У своїй відповіді на оферту щодо укладення договору, що є предметом спору, відповідач звернув увагу позивача на те, що за умовами укладеного договору купівлі-продажу природного газу придбання/передача природного газу здійснюється у загальному потоці у точках входу/виходу в/з ГТС/ГРМ та підземних сховищах газу. Право власності на газ переходить від продавця до покупця у точках входу/виходу ГТС/ГРМ або в підземних сховищах газу, тобто необхідності замовляти послугу з переміщення до пунктів призначення - ГРС не має необхідності, оскільки передача природного газу здійснюється продавцем саме на ГРС, і як, наслідок, відповідач, оплачує ціну природного газу в даному випадку з доставкою до ГРС. Виходячи із таких умов договорів купівлі-продажу природного газу, які укладені відповідачем з контрагентами, при переміщенні природного газу до ГРС природний газ не є власністю замовника, а тому замовляти послугу у позивача не має правових підстав. Для категорії споживачів, по яким отримало проект договору, відповідач є субєктом ринку природного газу зі спеціальними обовязками і законних підстав для укладення договору і проведення оплат позивачеві немає.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2, 6.6, додатку проекту договору, вартість послуг/тариф на переміщення прирівнюється до тарифу, встановленого постановою НКРЕКП № 2259 від 15.12.2016 року «Про внесення змін додатка до постанови НКРЕКП від 29.12.2015 року № 3159». При вивченні вказаної постанови НКРЕКП, вбачається, що викладений у новій редакції додаток містить тарифи на транспортування природного газу магістральними трубопроводами для ПАТ «Укртрансгаз» відповідно до ліцензованої діяльності газорозподільних підприємств.

Згідно статті 4 Закону України «Про ринок природного газу», державне регулювання, формування та реалізацію державної політики на ринку природного газу здійснює Регулятор - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Вартість послуг ПАТ «Укрнафта» з переміщення/транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами не затверджується Регулятором ринку природного газу НКРЕКП, а тому відповідач не має правових підстав здійснювати постачання природного газу споживачам з урахуванням вартості послуг з транспортування, що надаються ПАТ «Укрнафта», за тарифом на послуги з транспортування природного газу, установленим НКРЕКП для Оператору газотранспортної системи.

Оскільки ПАТ «Укрнафта» не є Оператором ГТС застосування тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, що затверджені для іншої юридичної особи субєкта ринку природного газу (ПАТ «Укртрансгаз») до вартості послуг з внутрішньопромисловими мережами є неправомірним.

Щодо посилання позивача у позові на частину третю статті 35 Господарського процесуального кодексу України суд зазначає наступне:

Відповідно до частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є субєктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Отже, повна тотожність субєктного складу спору є обовязковою умовою преюдиціальності щодо сторін. Якщо у справі беруть участь ті самі сторони, однак інші треті особи, то факти, встановлені рішенням у такій справі, матимуть преюдиціальне значення.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад осіб як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Позивач у позові, що розглядається у справі № 922/1618/17, як на преюдиціальний факт, посилається на судові рішення, у справі № 917/1248/16, сторонами у якій були ПАТ «Укрнафта» в особі НВГУ «Полтаванафтогаз» та ТОВ «Дніпропетровськгаз збут», тобто на справу, яка жодним чином не має відношення до ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» та ПАТ «Укрнафта» в особі НВГУ «Охтирканафтогаз». Також предметом спору у згаданій справі були правовідносини, що склалися за укладеним та діючим договором. Тобто у спірній ситуації, що розглядається у справі 922/1618/17, застосування згаданої судової практики суперечить статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Як пояснив відповідач, про існування між ПАТ «Укрнафта» в особі НВГУ «Охтирканафтогаз» та ПАТ «Харківгаз» технічної угоди про умови приймання-передачі природного газу від 24.12.2012 року № 1/2012/ХТ йому стало відомо при отриманні копії позовної заяви НГВУ «Охтирканафтогаз» від 16.05.2017 року № 24-юр-01/2377 до ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» про спонукання укласти договір переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших субєктів господарювання на 2016-2017 роки, але наявність укладеної угоди не спростовують правову позицію відповідача, оскільки підставою укладення є постанова НКРЕ від 19.04.2012 року № 420, що втратила чинність на підставі Постанови НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015 року, і предметом даної технічної угоди є визначення порядку приймання-передачі природного газу НГВУ «Охтирканафтогаз» до газопроводів ПАТ «Харківгаз». І наявність у справі підписаних актів приймання-передачі природного газу тільки підтверджує, що через ГРС, що зазначені у додатку 1 до Технічної угоди, здійснювалось приймання-передача природного газу, при цьому, для кого із субєктів ринку природного газу здійснюється приймання-передача газу, в технічній угоді не визначається. Відповідно до чинного законодавства України, а саме, Закону України «Про ринок природного газу», принципами функціонування ринку природного газу є вільна торгівля природним газом та рівність субєктів ринку природного газу незалежно від держави, згідно із законодавством якої вони створені, а також вільний вибір постачальника природного газу та інші.

Ні позивач, ні його відокремлені підрозділи не належать до Оператора газотранспортної системи, підтверджує регулятор ринку природного газу НКРЕКП, виключивши з 15.04.2016 року з нормативів перерахування коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обовязки, відкритих в установах уповноважених банків, що надійшли від категорій споживачів «побутові споживачі та релігійні організації (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) норматив на користь газовидобувних компаній України (постанова НКРЕКП № 634 від 14.04.2016 року «Про затвердження змін до нормативів перерахування коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обовязки, відкритих в установах уповноважених банків, що надійшли від категорій споживачів «побутові споживачі та релігійні організації (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності)»).

Крім того, позицію відповідача щодо відсутності законних підстав для існування договірних відносин між постачальником газу та газовидобувною компанією підтверджує регулятор ринку природного газу НКРЕКП, до якого звернувся відповідач із запитом щодо правомірності оплати постачальниками природного газу, в тому числі ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ», газовидобувним підприємствам вартості транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, що знаходяться між газодобувною установкою та точкою їх підключення до газотранспортної чи газорозподільної системи та чи зобовязані учасники ринку природного газу укладати/продовжувати дію договорів на транспортування видобутого природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами. На запит Товариства НКРЕКП було надане розяснення (лист від 21.07.2016 року № 7389/16.2.1/7-16), яке повністю підтвердило позицію відповідача у справі.

Пунктом 36 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» визначено, що згідно з частиною другою статті 187 Господарського кодексу України, день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше. Згідно з частиною третьою статті 84 Господарського процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. Зазначені норми не суперечать одна одній, оскільки суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього.

Тому в резолютивній частині рішення, яким задовольняється позов про спонукання укласти договір слід вказувати на те, що спірний договір є укладеним.

Враховуючи вищевикладене, та те, що надання послуг ПАТ «Укрнафта» з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами безпосередньо покупцям природного газу (замовникам послуг з транспортування), які придбавають природний газ для подальшої реалізації споживачам, є таким, що суперечить чинному законодавству України, а тому для існування договірних відносин між сторонами у справі щодо переміщення/транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами немає правових підстав.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 цього ж Кодексу, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відтак, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у звязку з їх безпідставністю, необґрунтованістю та неправомірністю.

Згідно статі 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору у даній справі покладаються на позивача.

Враховуючи усе викладене, керуючись статтями 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 10.07.2017 р.

Суддя ОСОБА_1