Рішення № 67659854, 04.07.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/65/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2017 Справа № 908/852/17

за позовом Керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1 (69002, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 17) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Запорізька обласна державна адміністрація (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164)

до відповідача-1 Державне підприємство "Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації", (69002, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 77)

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Аверс", (69001, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 1-В)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - 1 - Міністерство науки та освіти України, (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 10)

про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 06.09.2012р.

суддя Зінченко Н.Г.

За участю представників сторін:

від позивача - Лола В.Г., довіреність №08-43/3939 від 15.12.2016 р.;

від відповідача-1 - Музур Г.В., довіреність б/н від 01.04.2017р.;

від відповідача -2 - Семенов М.В., довіреність б/н від 24.04.2017р.;

від третьої особи - не з'явився;

від прокуратури - Харченко В.І., посвідчення № 037713 від 28.12.15р.;

Михальчук І.В., посвідчення № 035996 від 15.10.2015р.

19.04.2017р. до господарського суду Запорізької області звернувся Керівник Запорізької місцевої прокуратури № 1 , м. Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Запорізька обласна державна адміністрація, м. Запоріжжя до Державного підприємства "Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації", м. Запоріжжя та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Аверс", м. Запоріжжя про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 06.09.2012р.

Ухвалою від 19.04.2017р. порушено провадження у справі № 908/852/17, справі присвоєно номер провадження 4/65/17, судове засідання призначено на 17.05.2017р., у сторін витребувані документи і докази, необхідні для вирішення спору. Ухвалою суду від 17.05.2017р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено до 24.05.2017р.

Ухвалою суду від 24.05.2017р., на підставі ст. 66-68 ГПК України, задоволено клопотання Запорізької місцевої прокуратури № 1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 908/852/17, вжито заходи по забезпеченню позову шляхом: заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Аверс" (вул. Залізнична, 1-в, м.Запоріжжя, 69002, код ЄДРПОУ 37648630), Державному підприємству "Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації" (пр.Соборний, 77, м. Запоріжжя, 69002, код ЄДРПОУ 02736366) вчиняти будь-які дії щодо будівництва на земельній ділянці площею 0,4279 га за адресою: м.Запоріжжя, пр. Соборний (Леніна), 77 до вирішення господарським судом Запорізької області по суті спору у справі № 908/852/17.

В судовому засіданні 24.05.2017р., на підставі ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 25.05.2017р. В судовому засіданні 25.05.2017р., на підставі ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 01.06.2017р. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 01.06.2017р., на підставі ст. 27 ГПК України, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - 1 Міністерство науки та освіти України, м. Київ. Також, ухвалою господарського суду Запорізької області від 01.06.2017р., на підставі ст.ст. 69, 77 ГПК України, продовжено процесуальний строк вирішення спору у справі № 908/852/17 до - 04.07.2017р., розгляд справи відкладено на 03.07.2017р. В судовому засіданні 03.07.2017р., на підставі ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 04.07.2017р.

Розгляд справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме програмно-апаратного комплексу "Оберіг".

В судовому засіданні 04.07.2017р. справу розглянуто, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.

Заявлені прокурором вимоги ґрунтуються на положеннях ст. 13, 14, 131-1, 118 Конституції України, ст.ст. 17, 92, 96, 116, 122, 149 Земельного кодексу України, ст.ст. 203, 215, 1130-1133 Цивільного кодексу України, ст. 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності, ст.ст. 2, 29, 38, 49, 54-57 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», на підставі яких прокурор просить визнати недійсним договір про спільну діяльність, укладений 06.09.2012р. між Державним підприємством «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «Аверс».

Позивач про відмову від позову прокурора не заявив, заявлені прокурором вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, наведених прокурором.

Відповідач-1 проти позову заперечив, на підставах, викладених у письмових запереченнях (приєднані до матеріалів справи).

Відповідач 2 проти позову заперечив у повному обсязі, про що зазначив у письмовому відзиві, наданому у судовому засіданні 24.05.2017р. (приєднаний до матеріалів справи). Просить суд відмовити прокурору у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, проте 03.07.2017р. на електронну адресу суду від Міністерства науки та освіти України надійшли пояснення по справі, в який останній просив задовольнити заявлений прокуратурою в інтересах позивача позов в повному обсязі.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в судових органах.

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Прокуратура набула права визначати наявність інтересів держави у конкретних спірних правовідносинах, які підлягають захисту та вирішенню у судовому порядку.

Статтею 20 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів, прокурор має право звертатись до суду з заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб. Згідно приписів ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою для представництва інтересів держави в суді є наявність порушень або загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. У позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність її захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3-рп/99, щодо офіційного тлумачення положень вищевказаної статті 2, під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно із вимогами ч. 1 ст.13 та ч. 1 ст.14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави.

Земельна ділянка площею 0,4279 га, яка передана державному підприємству у постійне користування, в силу положень Земельного кодексу України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» належить до державної власності.

Положеннями Земельного кодексу України визначено порядок вилучення та надання земельних ділянок із державної та комунальної власності.

Разом з цим, ст. 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Таким чином, оскільки часткою, внесеною Державним підприємством (Відповідачем 1 у справі) у спільну діяльність, є земельна ділянка державної форми власності для проведення на ній будівництва торгівельного центру, у разі доведеності підстав недійсності оспорюваної угоди, це порушуватиме інтереси держави.

Відповідно до вимог ст. 17 та ст. 122 Земельного кодексу України Запорізька обласна державна адміністрація є органом, який від імені держави розпоряджається земельними ділянками державної форми власності.

Отже, суд погоджується з доводами прокурора, що у правовідносинах які виникли, Запорізька обласна державна адміністрація є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому є належним позивачем у справі.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27.08.1998 №482/77 Державному підприємству Запорізькому центру науково-технічної та економічної інформації надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 0,4279 га по пр. Леніна, 77 в межах згідно з планом, що додається, у тому числі: площею 0,1210 га для функціонування наукового центру, площею 0,1887 га для благоустрою прилеглої території, площею 0,1182 га для функціонування автостоянки (землі транспорту та зв'язку).

У подальшому, право постійного користування землею Державного підприємства Запорізького центра науково-технічної та економічної інформації посвідчено Державним актом на право постійного користування землею І-ЗП №003062, виданий Запорізькою міською радою 02.11.1998 та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №2384.

Рішенням Запорізької міської ради від 19.02.2015 № 15 «Про перейменування проспекту Леніна в місті Запоріжжі на проспект Соборний» проспект Леніна, який розташований вздовж Ленінського, Орджонікідзевського, Жовтневого, Комунарського районів міста Запоріжжя, перейменовано на проспект Соборний.

Наказом Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації (Держкомнауки) від 06.07.2010 №3 Запорізький центр науково-технічної та економічної інформації підпорядкований Державному комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації, а наказом від 27.09.2010 №31 перейменований у Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації. Центр є правонаступником Запорізького державного центру науково-технічної і економічної інформації.

Відповідно до наказу Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації від 24.09.2012 №174 «Про припинення підприємств науково-технічної інформації» прийнято рішення про ліквідацію Державного підприємства «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації».

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлено, що ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» з 04.10.2012 та на теперішній час перебуває в стані припинення.

Згідно із наказом Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації від 05.02.2013 №31 «Про внесення змін до наказу від 24.09.2012 №174» головою комісії з ліквідації державного підприємства «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» призначено Дідика В.П.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 №255 «Про деякі питання діяльності центральних органів виконавчої влади» Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України реорганізовано. Згідно із постановою, Міністерство освіти і науки України є правонаступником прав та обов'язків Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації з питань реалізації державної політики у сфері наукової, науко-технічної та інноваційної діяльності. Державні підприємства, які належали до сфери управління Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації, у т.ч. ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації», віднесені до сфери управління Міністерства освіти і науки України.

Відповідно до Статуту ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» (аналогічні відомості містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), Відповідач 1 є державним підприємством, яке засноване Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації України.

06.09.2012 між ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» (Сторона 1 за договором, відповідач 1 у справі), в особі виконуючого обов'язки директора Дідика В.П., та ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Аверс» (Сторона 2 за договором, відповідач 2 у справі) в особі директора Бідненько А.Г. укладено договір про спільну діяльність, погоджений Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації 10.09.2012 (далі за текстом - Договір).

Відповідно до п. 2.1. Договору сторони зобов'язуються на основі співробітництва та шляхом здійснення внесків майном (грошовими коштами, матеріалами, майновими правами тощо), трудовою участю та організацією співпраці, сумісно діяти з метою здійснення інвестування та будівництва офісно - торгівельної будівлі, зазначеного у п. 2.2. цього Договору.

Згідно із п. 2.2. Договору сторони спільно діють з метою будівництва офісно - торгівельної будівлі за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна (пр. Соборний), 77 (надалі - Об'єкт), план якого міститься у додатку №1 до цього Договору (надалі - Додаток №1), який є невід'ємною частиною цього Договору.

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що будівництво Об'єкту здійснюватиметься на земельній ділянці у межах, визначених в проекті відведення земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 77 (надалі - Земельна ділянка), яка належить Стороні 1 на праві постійного користування землею на підставі Державного акту на право власності на землю серія І-ЗП №003062 від 02.11.1998 (насправді на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія І-ЗП №003062 від 02.11.1998), який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №2384.

Крім того, відповідно до п. 3.3. Договору для досягнення мети, зазначеної у пункті 2.1. цього договору, Сторона 1 робить внесок шляхом передачі права користування Земельною ділянкою, зазначеною у п.2.3. цього Договору.

Згідно із п. 5.1. Договору результатом спільної діяльності Сторін за цим договором є закінчення будівництва та введення Стороною 2 Об'єкта в експлуатацію шляхом отримання сертифікату відповідності Інспекції Держархбудконтролю у Запорізькій області.

Після проведення первинної технічної інвентаризації Об'єкту та введення Об'єкту в експлуатацію, Сторони, на підставі результатів первинної технічної інвентаризації Об'єкту, здійснюють розподіл площ приміщень в Об'єкті, які є їх частками у спільній діяльності, а саме: часткою Сторони 1 є лише приміщення котельної з технічним обладнанням. Площа, перелік обладнання визначаються додатковою угодою до цього Договору на підставі технічного завдання Сторони 1 (п. 5.2.1. Договору). Часткою Сторони 2 є нежитлові приміщення в Об'єкті, які не є часткою Сторони 1 (п. 5.2.2.).

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України серед способів захисту порушеного права, зокрема, передбачено такий як визнання недійсним правочину.

Підставою недійсності правочину згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 статті 215).

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких необхідне для дійсності правочину. Так, за приписами частин першої-третьої ст. 203 ЦК України: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 5. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як підстави недійсності договору про спільну діяльність від 06.09.2012р., укладеного між відповідачем 1 та 2 у справі, прокурор зазначає наступні: оспорюваний правочин суперечить вимогам Земельного кодексу України (ст.ст. 17,21,96,116,122,149), ст.1130 Цивільного кодексу, ст.5 Закону України «Про управління об'єктами державної форми власності», ст.64 Податкового кодексу України, а саме відповідач 1 фактично не маючи прав власника розпорядився земельною ділянкою на користь ТОВ «НВП «Аверс», всупереч її цільовому призначенню з метою здійснення діяльності , що не відповідає меті, без обов'язкового рішення Кабінету Міністрів України щодо погодження укладення договору.

Оцінюючи заявлені підстави для визнання правочину недійсним суд зазначає наступне.

З аналізу умов оспорюваного Договору суд дійшов висновку, що ДП Державне підприємство "Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації" зробило внесок в сумісну діяльність частиною земельної ділянки державної форми власності, яка належить останньому на праві постійного користування, що посвідчується відповідним Державним актом, для забудови. Наслідком забудови є набуття права власності на будівлю (за виключенням приміщення котельні) Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Аверс", а відповідно і матиме наслідком перехід до нього відповідного права на земельну ділянку, на якій розташоване будівництво.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 №1457-IV при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності: земельні ділянки, на яких розташовані державні, в том числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Підпунктом «а» пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 №5245-VI у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Відповідно до ст. 84 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних капіталах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених Земельним кодексом України (ст. 17 ЗК України в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору).

Згідно із ч. 4 ст. 122 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору) обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ст. 123 ЗК України в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору).

Крім того, відповідно до ст. 149 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті (ч. 6 ст. 149 ЗК України).

Таким чином, право розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Запорізький центр науково-технічної та економічної інформації» надано Запорізькій обласній державній адміністрації.

Відповідно до ч.1 ст. 92 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з ч.2 ст. 92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Відповідно до положень Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди.

Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати.

Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами прокурора, що уклавши оспорюваний договір ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» не маючи необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо земельної ділянки (враховуючи наявне тільки право користування), всупереч наведеним нормам Земельного кодексу України, фактично розпорядилось частиною земельної ділянки, зробивши внесок у спільну діяльність для будівництва офісно-торгівельної будівлі, власником якої в майбутньому буде ТОВ «Науково - виробниче підприємство «Аверс» (за виключенням приміщення котельні).

Крім того, відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27.08.1998 №482/77 та Державного акту на право постійного користування землею І-ЗП № 003062 від 02.11.1998, земельна ділянка загальною площею 0, 4279 га, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна (пр. Соборний), 77, надана у постійне користування Відповідачу 1 для функціонування комплексу наукового центру, у тому числі: площею 0,1210 га для функціонування наукового центру; площею 0,1887 га для благоустрою прилеглої території; площею 0,1182 га для функціонування автостоянки.

Так, зокрема, частина наданої у постійне користування земельної ділянки площею 0,1182 га відведена для функціонування автостоянки та належить до земель транспорту та зв'язку.

Відповідно до ч.2 ст.20 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.

Згідно з положеннями ст.21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Також статтею 96 Земельного кодексу України на землекористувачів покладено обов'язок щодо забезпечення використання землі за її цільовим призначенням.

Пунктом 4.6. Статуту державного підприємства «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації», затвердженого наказом Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації від 06.06.11 №52, центр здійснює володіння, користування землею й іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства.

Отже, укладання оспорюваного договору про спільну діяльність, метою якого є будівництво офісно - торгівельного центру на спірній земельній ділянці, також суперечить цільовому призначенню та функціональному використанню земельної ділянки, наданої у постійне користування Відповідачу 1, що призводить до порушення одного з основних обов'язків землекористувача - використання земельної ділянки за цільовим призначенням, та вимог статті 96 ЗКУ, оскільки відведення земельної ділянки під забудову потребує розроблення відповідної землевпорядної документації та переведення земель до житлової та громадської забудови, в той час як частина земельної ділянки, на якій здійснюється будівництво належить до земель транспорту та зв'язку. Доводи прокурора щодо цієї підстави недійсності правочину суд визнає обґрунтованими.

Статтею 1130 ЦК України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Частиною 1 ст. 1133 ЦК України регламентовано, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Згідно із ст. 62 ГК України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно - правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов'язки.

Разом з цим, відповідно до Статуту ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації», затвердженого наказом Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України від 06.06.2011 №52 метою діяльності Центру є: 1) реалізація на регіональному рівні державної інформаційної політики у сфері наукової, науково-технічної, інноваційної та іншої діяльності, інформатизації в межах своєї компетенції (п. 2.1.1); 2) всебічне задоволення потреб фізичних та юридичних осіб в інформації з питань діяльності у науковій, науково-технічній, економічній, інноваційній сферах, сфері інформатизації та потреб у іншій інформації, яка необхідна на усіх циклах її життєдіяльності (п. 2.1.2); 3) забезпечення соціального розвитку колективу (п.2.1.3).

Крім того, згідно із відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Відповідач 1 здійснює наступні види діяльності: основний - дослідження і розробки в галузі технічних наук, інші - видання книг; діяльність пов'язана банками даних; освіта дорослих та інші види освіти; здавання в оренду власного нерухомого майна; інша діяльність у сфері інформатизації.

Тобто, будівництво офісно-торгівельних будівель не є метою діяльності ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації», а також не передбачено видами діяльності державного підприємства.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами прокурора, що оспорюваний договір суперечить вимогам ст. 1130 ЦК України, оскільки не відповідає меті діяльності Державного підприємства "Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації" та жодним чином не спрямований на досягнення спільної мети.

Щодо посилань прокурора про недодержання в момент укладення оспорюваного договору вимог ст.5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» , та п.п.2,3 Постанови КМУ від 11.04.2012р. № 296 «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном» про обов'язковість прийняття рішення Кабінету Міністрів України щодо погодження укладення договору про спільну діяльність, суд вважає їх необґрунтованими , з огляду на таке.

Так, частиною 2 ст. З Закону України «Про управління об'єктами державної власності» передбачено, що дія цього Закону не поширюється на управління об'єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України, а також на здійснення прав інтелектуальної власності.

Частиною першою статті 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від Імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. №296, якою затверджено Порядок укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном прийнята на підставі Закону України «Про управління об'єктами державної власності».

Таким чином, враховуючи, що внеском у спільну діяльність є саме частина земельної ділянки державної форми власності, право розпорядження якою належить Запорізькій обласній державній адміністрації, до укладення цього договору не може бути застосований Закон України «Про управління об'єктами державної власності» та Постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. №296, якою затверджено Порядок укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном

Також суд вважає, недоречними посилання прокурора на ст. 64 Податкового кодексу України ( в редакції чинній на момент укладення спірного договору ) щодо обліку в органах державної податкової служби договорів про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, оскільки відповідна реєстрація відбувається вже після укладення договору та набрання ним чинності, а недійсність правочину має оцінюватись на момент вчинення правочину. А отже, і недоржання вимог щодо подальшої реєстрації договору в органах податкової служби не може бути підставою для визнання угоди недійсною.

Згідно з ст. 43 ГПК господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що оспорюваним договором від 06.09.2012р., укладеним між Державним підприємством «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «Аверс» порушуються права позивача як власника земельної ділянки , яка є внеском у спільну діяльність, в частині вільного розпорядження нею, укладений договір про спільну діяльність суперечить вимогам Земельного кодексу України в частині додержання процедури припинення та надання у користування земельних ділянок державної форми власності , зміни цільового призначення земельної ділянки, а також не спрямований на досягнення спільної мети , а тому підлягає визнанню недійсним згідно ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Заперечення відповідача-1 та відповідача-2 спростовуються наведеними вище нормами законодавства України та частково враховані при ухваленні рішення.

На підставі викладеного, позов задовольняється судом повністю.

До набрання даним рішенням чинності суд вважає за необхідне не скасовувати заходи по забезпеченню позову, застосовані ухвалою суду від 24.05.2017 р. у даній справі.

Суд враховує, що згідно п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну.

Згідно з ст. 49 ГПК України з відповідачів-1, 2 на користь позивача стягується судовий збір у сумі 800 грн. 00 коп. з кожного.

Керуючись ст., ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1, в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрація, м. Запоріжжя до відповідачів Державного підприємства "Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації", м. Запоріжжя та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Аверс", м. Запоріжжя задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про спільну діяльність від 06.09.2012р. укладений між Державним підприємством «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» (69002, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 77, код ЄДРПОУ 02736366) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «Аверс» (69001, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 1-В, код ЄДРПОУ 37648630).

3. Стягнути з Державного підприємства «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» (69002, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 77, код ЄДРПОУ 02736366) на користь прокуратури Запорізької області в особі Запорізької місцевої прокуратури №1 (вул. Залізнична, 17, м.Запоріжжя, 69002, ЄДРПОУ 02909973, розрахунковий рахунок №35217095000271, відкритий у Державній казначейській службі України, м.Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, ЄДРПОУ 02909973) 800 (вісімсот) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «Аверс» (69001, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 1-В, код ЄДРПОУ 37648630) на користь прокуратури Запорізької області в особі Запорізької місцевої прокуратури №1 (вул.Залізнична, 17, м.Запоріжжя, 69002, ЄДРПОУ 02909973, розрахунковий рахунок №35217095000271, відкритий у Державній казначейській службі України, м.Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, ЄДРПОУ 02909973) 800 (вісімсот) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України "10" липня 2017 р.

Суддя Н.Г.Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.