Рішення № 67659793, 10.07.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.07.2017р. Справа №905/969/17

за позовом Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь»,

м.Маріуполь

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Київ в особі

Регіональної філії «Донецька залізниця», м.Лиман

про стягнення вартості недостачі вантажу 4167,82 грн.

Суддя Левшина Г.В.

Представники:

від позивача: не зявився

від відповідача: ОСОБА_2-по дов.

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь», м.Марыуполь, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, ОСОБА_1 акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Київ в особі Регіональної філії «Донецька залізниця», м.Лиман, про стягнення вартості недостачі вантажу в розмірі 4167,82 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на залізничну накладну №53486536 від 15.04.2016р., комерційний акт БА/751213/408 від 20.04.2016р., акт приймання-передачі продукції від 15.04.2016р., рахунок №1504-20 від 15.04.2016р.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 23.05.2017р. №2022/538 проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на недоведеність позивачем факту наявності збитків внаслідок відсутності належних доказів на підтвердження оплати вантажу та документів вантажовідправника щодо вартості вантажу.

Крім того, відповідач в заяві від 06.06.2017р. №2022/586, посилаючись на статтю 315 Господарського кодексу України та статті 134, 136 Статуту залізниць України, заявив про застосування строку позовної давності, встановленої для предявлення позовів, що випливають з договорів перевезення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

28.02.2014р. між ОСОБА_1 акціонерним товариством Металургійний комбінат Азовсталь (надалі Покупаць) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДТЕК Трейдинг (надалі Постачальник) був укладений договір купівлі-продажу №УПр14/32, на підставі якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити вугільну продукцію (ресурси), за марочним складом. Цінами та у кількості, вказаним у відповідних специфікаціях, що є невідємною частиною договору.

Додатковою угодою №6 від 13.05.2016р. до вказаного договору змінено найменування ОСОБА_1 акціонерного товариства Металургійний комбінат Азовсталь, м.Маріуполь на Приватне акціонерне товариство Металургійний комбінат Азовсталь, м.Маріуполь.

Згідно зі специфікацією, вантажовідправником товару за договором №УПр14/32 від 28.02.2014р. є Публічне акціонерне товариство ДТЕК Добропільська ЦЗФ.

Відповідно до ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу, відповідно до ч.3 ст.909 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.307 Господарського кодексу України, підтверджується складанням транспортної накладної.

Відповідно до ст.6 Статуту залізниць України накладна це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до Статуту та правил і наданий залізниці разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажів, яка укладається між відправником і залізницею. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезень до станції призначення.

Як встановлено, за накладною №53486536 від 20.04.2016р. Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» (надалі вантажовідправник) зі станції відправлення Добропілля Донецької залізниці на станцію Сартана Донецької залізниці відвантажило на адресу Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» (надалі Вантажоотримувач) у вагоні №67872671 вантаж вугілля кам'яне.

При оформленні вказаної залізничної накладної відправником вказано масу вантажу у вагоні №67872671 нетто 67000 кг.

На станції Сартана Донецької залізниці був складений комерційний акт БА 751213/408 від 20.04.2016р., згідно з яким вагон комісійно перевантажений на справних 150-тонних вагах вантажоотримувача. В залізничній накладній значиться: брутто не вказано, тара 23100 кг., нетто 67000 кг. Фактично вага брутто після перевірки складає 85900 кг., тара 23100 кг., нетто 62800 кг., що на 4200 кг. менше зазначеного в залізничній накладній. За описом перевірки встановлено, що погрузка вантажу у вагоні навалом, вище бортів на 20-30 см., вантаж маркований однією повздовжньою бороздою, над першим люком є виїмка 160х280х40-50 см., маркування порушено, вантаж потоптався.

Пунктом 10 Правил складання актів, які затверджені наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002р., передбачено, що комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

Суд встановив, що комерційний акт БА 751213/408 від 20.04.2016р. підписаний належними особами у відповідності до п.10 Правил складання актів.

Згідно із ст.ст.4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

У відповідності з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 12 Закону України «Про залізничний транспорт» та ст.110 Статуту залізниць України передбачено, що залізниці забезпечують збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

Стаття 110 Статуту залізниць України передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Ст.23 Закону «Про залізничний транспорт» передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Відповідно до ст.111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, нестачу вантажу у разі коли вантаж прибув у непошкодженому вагоні і якщо немає ознак втрати вантажу під час перевезення.

Відповідач не довів суду, що недостача вантажу відбулася не з вини залізниці.

Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадку порушення зобовязань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно ст.26 Закону України «Про залізничний транспорт» обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

Так, невідповідність фактичної маси вантажу з масою вантажу, яка зазначена відправником у накладній, засвідчено належним доказом комерційним актом БА 751213/408 від 20.04.2016р.

Вказаний акт за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів, а тому визнається судом належним доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній, фактичній масі вантажу.

Частиною 1 статті 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

В матеріалах справи наявні акт приймання-передавання вугільної продукції від 15.04.2016р., рахунок ТОВ «ДТЕК Трейдинг» (постачальник вантажу) №1504-20 від 15.04.2016р., щодо вартості вугілля камяного в розмірі 1457,28 грн. з ПДВ за 1 т., а також банківська виписка №3000598763 від 23.11.2016р. про сплату вартості цього товару.

Відповідно до ч.2 ст.114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Норми природної втрати та граничного розходження у визначені маси нетто встановлені п.27 Правил видачі вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції №862/5083 від 24.11.2000р., у яких закріплено, що при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження для визначення маси нетто) для вугілля камяного становить: 2% маси, зазначеної в перевізних документах.

Недостача згідно вищезазначеного комерційного акту складає у вагоні №67872671 4200 кг.

Згідно розрахунку, що міститься в матеріалах справи, вартість недостачі розрахована позивачем з урахуванням норми природної втрати маси вантажу з застосуванням 2% маси, зазначеної в перевізному документі становить 2860 кг., та заявлена у розмірі 4167,82 грн.

Суд, перевіривши розрахунок позовних вимог встановив, що розрахунок є арифметично вірним.

У звязку з тим, що за висновками суду, своїх зобовязань за договором перевезення відповідач не виконав належним чином, оскільки не забезпечив збереження вантажу, стягненню підлягає заявлена до стягнення вартість недостачі вантажу в сумі 4167,82 грн.

Суд відхиляє посилання відповідача на відсутність належних доказів на підтвердження наявності збитків, оскільки, в матеріалах справи містяться оригінал відповідного комерційного акту, яким зафіксовано факт недостачі, банківська виписка від 23.11.2016р. про сплату рахунку №15004-20 від 15.04.2016р., що підтверджує оплату вартості вантажу, кількість якого зазначена у залізничній накладній №53486536 від 24.04.2016р.

Щодо посилання відповідача на пропущення строку позовної давності, встановленої для предявлення позовів, що випливають з договорів перевезення, суд їх відхиляє виходячи с наступного.

Як встановлено, відповідач посилається на статтю 136 Статуту залізниць України, якою встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту. Пунктом "а" статті 134 Статуту залізниць України передбачено, що претензії можуть бути заявлені з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу.

Проте, частиною п'ятою статті 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із частиною четвертою статті 909, частиною першою статті 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, вказані норми посилаються на можливість застосування транспортних статутів лише стосовно умов перевезення вантажів та відповідальності суб'єктів за цими перевезеннями.

Господарський кодекс України відносно до Цивільного кодексу України є систематизованим законодавчим актом, який регулює особливості господарських відносин. Водночас, Господарський кодекс України є загальною нормою по відношенню до Статуту залізниць України, який регулює відносини, що стосуються перевезення залізничним транспортом.

Стаття 315 Господарського кодексу України за своїм змістом та суттю також є спеціальною нормою, яка регулює позовну давність, у тому числі початок та умови її перебігу за вимогами, що витікають із договорів перевезення вантажу залізничним транспортом.

Отже і стаття 315 Господарського кодексу України і статті 134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання позовної давності.

Однак, Статут залізниць України був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 року N457 і останні зміни в нього вносились постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 року N1973.

Господарський кодекс України, який за своєю правовою природою є законом України, був прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 року N 436-IV і набув чинності з 01.01.2004 року. Тобто, вказаний Кодекс прийнятий вищим законодавчим органом держави і, по-перше, має вищу юридичну силу у порівнянні з нормами Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, а по-друге - прийнятий пізніше ніж вказаний Статут, а відтак при наявності колізії спеціальних норм повинні застосовуватись спеціальні норми, які містяться у акті вищої юридичної сили або більш пізнього прийняття. Тобто в даному випадку норми статті 315 Господарського кодексу України є визначальними у питанні визначення строків позовної давності.

У той же час стаття 4 Цивільного кодексу України імперативно встановлює, що якщо постанова Кабінету Міністрів України (і відповідно затверджені нею норми) суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Враховуючи, що положення Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, які регулюють початок перебігу позовної давності у випадку подання позовів до залізниць суперечать спеціальній нормі - закону, а саме - статті 315 Господарського кодексу України, то необхідно застосовувати положення вказаного закону.

Відтак, за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися поряд з загальною спеціальна позовна давність (частина 1 статті 258 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, визначеним статтею 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом (частина 7 статті 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" порядок і терміни складання актів, пред'явлення і розгляду претензій та позовів визначаються Статутом залізниць України відповідно до чинного законодавства України.

Оскільки, як вже було встановлено, Статут залізниць України за своєю правовою природою не є законом, застосування до спірних правовідносин положень статей 134, 136 Статуту в частині, що суперечить Господарському кодексу України є помилковим.

Таким чином, до обставин справи застосуванню підлягають приписи частини 4 статті 315 Господарського кодексу України, якою передбачено право заявника звернутись до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для відповіді на неї.

Системний аналіз чинного законодавства і зокрема статті 315 Господарського кодексу України свідчить, що пред'явлення претензії є правом і не має зобов'язального характеру, а строк для її направлення не є пресічним.

Як зазначено у п.4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів у визначенні перебігу позовної давності за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, слід враховувати таке: якщо до подання позову позивач скористався своїм правом на пред'явлення перевізникові претензії, шестимісячний строк позовної давності починається з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для такої відповіді (ч.4 ст.315 Господарського кодексу України).

Оскільки дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу строку позовної давності в розумінні цієї норми Господарського кодексу України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії (шість місяців) та строку її розгляду (три місяці) (ч.2, 3 ст. 315 Господарського кодексу України), незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.

Аналогічні правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 19 квітня 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, обставини, що спричинили заявлені вимоги позивача, виникли 20.04.2016р. (момент складання комерційного акту), позов поданий до господарського суду Донецької області 25.04.2017р.

Таким чином, враховуючи, що строк пред'явлення претензії (шість місяців) та строк її розгляду (три місяці) закінчився 20.02.2017р., за висновками суду строк позовної давності встановленої для предявлення позовів, що випливають з договорів перевезення, по даній справі позивачем не пропущений.

Враховуючи викладене, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вартості недостачі вантажу в сумі 4167,82 грн. підлягають задоволенню.

Судовий збір підлягає віднесенню на відповідача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м.Маріуполь до ОСОБА_1 акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Київ в особі Регіональної філії «Донецька залізниця», м.Лиман про стягнення вартості недостачі вантажу в розмірі 4167,82 грн. задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680 м.Київ, вул.Тверська, буд.5, ЄДРПОУ 00191158) в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» (84400 м.Лиман, вул.Привокзальна, буд.22, ЄДРПОУ 40150216) на користь Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» (87500 м.Маріуполь, вул.Лепорського, буд.1, ЄДРПОУ 00191158) вартість недостачі вантажу у сумі 4167,82 грн., судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 10.07.2017р. оголошено повний текст рішення.

Суддя Г.В. Левшина