Ухвала суду № 67659249, 03.07.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2017 р.Справа № 816/747/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Донець Л.О. , Мельнікової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Дорошенко Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2017р. по справі № 816/747/17

за позовом ОСОБА_1

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до суду з позовною заявою до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михалівський" Волкова Олександра Юрійовича, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михалівський" Волкова О.Ю. про нікчемність правочинів про переказ грошових коштів (транзакцій) на підставі платіжних документів від 19 травня 2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" (код ЄДРПОУ 39841850) по перерахуванню коштів в сумі 105000 грн. на поточний рахунок № НОМЕР_1, відкритий у ПАТ "Банк Михайлівський" на ім'я ОСОБА_1;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михалівський" Волкова О.Ю. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до Реєстру вкладників ПАТ "Банк Михайлівський", що мають право на отримання гарантованого відшкодування по вкладу за рахунок Фонду, в частині збільшення вкладників та гарантованої суми, а саме до Реєстру фізичних осіб додати суму в розмірі 105000 грн., яка підлягає виплаті за вкладом ОСОБА_1 по поточному рахунку № НОМЕР_1 згідно з договором № 980-024-000000833 банківського рахунку "Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)" від 18.06.2015 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Роз'яснено позивачу право звернення в порядку господарського судочинства.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою повернути адміністративну справу до суду першої інстанції для відкриття провадження і розгляду по суті.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на незаконність оскаржуваної ухвали.

Вказує, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанцїі дійшов до неправомірного висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Позивач надав заяву, в якій просить розглянути справу за її відсутності.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір виник на стадії ліквідації (банкрутства) банку, а тому повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В свою чергу, під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження у рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.

Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акта індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта /суб'єктів/, дотримання якого забезпечується правовими механізмами.

Дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Статтею 1 Закону України "Про банки та банківську діяльність", передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Пунктом 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлено, що ліквідація банку, це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Закону банкрутство, це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Отже, нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, за приписами ч. 3 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Колегія Судової палати в адміністративних справах і Судової палатою в господарських справах Верховного Суду України на спільному засіданні вирішила питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у спорі цієї ж категорії і у постанові від 16.02.2016 року (справа № 21-4846а15) вказала, що виходячи із системного аналізу ч. 3 ст. 2 Закону України від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 1 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-ІІІ "Про банки та банківську діяльність", пункту 6 ст. 2 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VІ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та враховуючи положення ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Аналогічну позицію висловила Судова палата в адміністративних справах Верховного суду України в постанові від 15.06.2016 року по справі № 21-286а16 (826/20410/14).

Колегія суддів також зазначає, що у даній справі спірні правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди й в силу вимог закону саме на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в указаному спорі покладено обов'язок відшкодувати зазначені кошти від імені сторони правочину.

Згідно із ч.ч. 1 і 2 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС України або Господарським процесуальним кодексом віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

Оскільки звернення позивача до суб'єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства, позивач не позбавлений можливості звернутися за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, до суду у порядку цивільного судочинства.

Зазначеного висновку дійшла Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 09.11.2016 року № 6-2309цс16.

В силу ч.2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги положення діючого законодавства та правові висновки Верховного Суду України, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з {…} питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів {…}. З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із загальним висновком суду першої інстанції про те, що вказаний спір не підляає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі встановлені ст.109 КАС України, вони вичерпні і розширеному тлумаченню не підлягають.

Так, в якості підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції послався на положення п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України (заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства).

Згідно ч. 6 ст. 109 КАС України визначено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

В свою чергу, відмовляючи у відкритті проваження у справі, суд першої інстанції дішов помилкового висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Згідно ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити ухвалу суду.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 201 КАС України, підставою для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи наведене, ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2017 року по справі №816/747/17 підлягає зміні в частині роз'яснення позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, а саме - в порядку цивільного судочинства.

В іншій частині ухвала суду першої інстанції скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 201, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2017р. по справі №816/747/17 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії змінити.

Викласти абзац други резолютивної частини рішення у наступній редакції:

"Роз'яснити позивачу право звернення в порядку цивільного судочинства."

В іншій частині ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2017р. по справі №816/747/17 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Донець Л.О. Мельнікова Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 10.07.2017 р.