Ухвала суду № 67658513, 05.07.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 367/6636/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Пархоменко О.В., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

05 липня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Аліменка В.О., Епель О.В.

при секретарі: Хмарській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 10 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернулась до суду із адміністративним позовом до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - Відповідач, Ірпінське об'єднане УПФУ) у якому просила визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати здійснити перерахунок пенсії.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 10 квітня 2017 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог (за текстом апеляційної скарги).

Заслухавши позивача та представника відповідача, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 є пенсіонером та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» починаючи з 2014 року.

20.05.2016 позивач звернулась до відповідача з заявою про перерахунок призначеної пенсії з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, індексації заробітної плати та інших виплат, згідно з довідкою від 16.01.2015 №2112-13/14.

Проте, листом від 27.05.2016 року № 21/Д-01 відповідачем надано відповідь на звернення позивача та зазначено, що для включення в обрахунок заробітної плати для обчислення пенсії сум матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, індексації заробітної плати та інших виплат, немає підстав, оскільки ці виплати не передбачені чинним законодавством (а.с.22).

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до правових норм чинного законодавства, матеріальна допомога на оздоровлення, допомога на вирішення соціально-побутових питань та інші виплати входять до системи оплати праці державного службовця.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до довідок про складові заробітної плати від 24.12.2014 № 2112-13/2027 (а.с.18-20) та від 16.01.2015 №2112-13/14 (а.с.21 на звороті), які були надані ОСОБА_2 для розрахунку пенсії, вбачається, що на всі виплати, що включені в довідку, нараховані та утримані соціальні внески та збори згідно чинного законодавства. Інші виплати: матеріальна допомога на оздоровлення, на вирішення соціально-побутових питань, індексація та компенсація на невикористану відпустку.

За змістом статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII (в редакції від 26.10.2014, чинній на момент призначення пенсії позивачу, далі по тексту - Закон № 3723-XII), зокрема, пенсія державним службовцям призначається в розмірі 70 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

У частині 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95 ВР (далі - Закон України № 108/95 ВР) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 2 статті 33 Закону України № 3723-XII передбачено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення, допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація заробітної плати та компенсація на невикористану відпустку входить до системи оплати праці державного службовця.

Крім того, статтею 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон України № 1788-ХІІ) врегульовано види оплати праці, що враховуються при обчисленні пенсій.

Відповідно до ч. 1 статті 66 Закону України № 1788-ХІІ до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97 ВР нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяли на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу)).

Згідно із ст. 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон України №1058-IV) до виплат (доходів), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, належать, зокрема: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим самим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Зі змісту наведених норм вбачається, що отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги аналогічну правову позицію Верховного Суду України, яка викладена в Постанові від 28 травня 2013 року (справа № 21-97а13).

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що висновок відповідача про те, що матеріальна допомога та інші виплати, які включені в довідку позивача, на які нараховувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, однак які не включаються до складу заробітної плати державного службовця, не враховується при обчисленні розміру її пенсії, є наслідком порушення правил застосування норм права, оскільки перевагу було надано положенням законів «Про державну службу» та «Про оплату праці», які щодо спірних відносин є загальними.

У той же час перевагу мають спеціальні норми, що визначають витрати (доходи) для обчислення пенсії, за наведених обставин - стаття 41 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та стаття 66 Закону «Про пенсійне забезпечення».

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КАС України).

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, в даному випадку пенсійним органом, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій та не надано обґрунтованих доводів відмови позивачу в проведенні перерахунку пенсії з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, індексації заробітної плати та інших виплат, згідно з наданою довідкою, як це передбачено нормами чинного законодавства.

Щодо вирішення питання стягнення судових витрат на користь позивача, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною1 ст.94 КАС України передбачено, що у разі якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відповідно до п.1 ч.3 цієї статті належать витрати на правову допомогу.

Як вбачається з копії договору від 11.08.2016, який міститься в матеріалах справи (а.с.23), 11.08.2016 позивач уклала з адвокатом ОСОБА_3 договір про надання правової допомоги.

Відповідно до копії розрахунку №1-08/-16 від 15.08.2016, копії квитанції №01.08.2016 та копії акта прийняття виконаних робіт від 15.08.2016 ОСОБА_2 сплачено гонорар адвокату ОСОБА_3 в розмірі - 700 грн. (а.с.25-27).

На підставі ч.1 ст.90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.10.2002 у справі №30/63 витрати на правову допомогу при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу згідно із ч.3 статті 90 КАС України встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України від 20.12.2011 №4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Статтею 8 Закону України від 25.12.2015 №928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік» встановлено мінімальну заробітну плату на 2016 рік в розмірі - 1378 грн.

Отже, компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи з часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді та не може перевищувати 551,20 грн. за годину участі представника у таких діях.

З аналізу ч.2 ст.5 КАС України вбачається, що вчинення окремих процесуальних дій є складовою частиною розгляду і вирішення адміністративної справи.

Враховуючи те, що адвокат ОСОБА_3 брала участь в процесуальних діях, то вимога позивача про стягнення витрат на правовому допомогу підлягає задоволенню.

Крім того, підлягає задоволенню вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору, відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області - залишити без задоволення, а постанову Ірпінського міського суду Київської області від 10 квітня 2017 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: В.О. Аліменко

О.В. Епель

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Аліменко В.О.

Епель О.В.