Рішення № 6765725, 18.11.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

18 листопада 2009 р.           Справа 2/207-09

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Політрейд", 04208, м.Київ, вул.В.Порика, буд.17

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділляагроснаб", 23223, Вінницька область, Вінницький район, с.Зарванці, вул.7-й км.Хмельницьке шосе

про стягнення 14039,14 грн. заборгованості по договору оренди

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

          позивача : Бірюк В.В. - за довіреністю

          відповідача : не з"явився

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділляагроснаб" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Політрейд" заборгованості у розмірі 14039,14 грн., в тому рахунку 10878,12 грн. - основного боргу, 1294,62 грн. - пені, 327,96 грн. - 3% річних та 1538,44 грн. - інфляційних втрат, за невиконання умов договору оренди нежитлового приміщення № О-44/10-2007 від 01.10.2007 року.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 28.09.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 2/207-09 та призначено до розгляду на 18.11.2009 року.

18.11.2009 року в судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила суд задовільнити його в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 18.11.2009 року не з"явився, витребуваних ухвалою суду від 28.09.2009 року документів не надав. При цьому ухвалу про порушення провадження у справі від 28 вересня 2009 року було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою, вказаною у позовній заяві. Слід зазначити, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 21-10/6487-3 від 17.09.2009 року адресою місцезнаходження ТОВ "Поділляагроснаб" є 23223, Вінницька область, Вінницький район, с. Зарванці, вул. 7-й км. Хмельницьке шосе , яка є ідентичною тій, що зазначена в позовній заяві.

Крім того суд звертає увагу на п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року за № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п. 11 інформаційного листа вищого Господарського суду України від 15.03.2007 року за № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.10.2007 року між ТОВ "Політрейд" (орендодавець) та ТОВ "Поділляагроснаб" (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № О-44/10-2007.

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове користування за плату (оренду) нежитлове приміщення, що є власністю орендодавця, за адресою: вул. Б. Хмельницького, буд. 52-Б, м. Київ, 01030, на другому поверсі, кімнати № 9, 10, 11, 12, 13, загальною площею 66.0 м.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що приміщення вважається переданим в оренду з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі.

У п. 3.2 договору вказано, що договір вступає в силу з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення.

01.10.2007 року позивачем та відповідачем був підписаний Акт приймання-передачі приміщення.

В процесі виконання договору між сторонами були укладені додаткові угоди № 1 від 30.11.2007 року, № 2 від 30.01.2008 року, № 3 від 31.03.2008 року, № 4 від 18.06.2008 року, № 5 від 30.09.2008 року та № 6 від 10.12.2008 року.

Згідно з п. 3.1 договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 30.09.2008 року) договір укладено строком на 18 (вісімнадцять) місяців (з 01.10.2007 року до 01.04.2009 року).

Пунктом 4.2 договору встановлено розмір орендної плати за місяць у сумі 6 601,32 грн., в т.ч. ПДВ (100,02 грн./м2, в т.ч. ПДВ).

З 01.07.2008 року сторонами договору, шляхом укладання додаткової угоди № 4 від 18.06.2008 року, встановлено новий розмір орендної плати за місяць у сумі 8 224,92 грн., в т.ч. ПДВ (124,62 грн./м2, в т.ч. ПДВ).

За період з листопада 2008 року по грудень 2008 року відповідачу було нараховано орендну плату в розмірі 10 878,12 грн. згідно рахунків № 11-44 від 22.10.2008 року на суму 8224,92 грн. та № 12.44 від 03.12.2008 року на суму 2653,20 грн.

Згідно п.п. 5.2.2 договору передбачає обов"язок відповідача своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п. 4.5 договору орендна плата за поточний місяць підлягає оплаті орендарем до 10 (десятого) числа поточного місяця.

В порушення зазначених умов договору відповдач не провів повного розрахунку із позивачем за користування приміщенням.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу та штрафних санкцій за договором оренди нежитлового приміщення № О-44/10-2007 від 01.10.2007.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем виконувались свої зобов'язання по договору оренди належним чином.

Однак, відповідач не виконав свого обов"язку щодо повної оплати орендної плати у встановлені строки за користування приміщенням, в результаті чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 14039,14 грн.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.4 договору сторони встановили, що за порушення строків проведення розрахунків за цим договором орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі 0,5 відсотка від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення.

Виходячи з матеріалів справи, заявлені до стягнення позивачем 1294,62 грн. - пені, 273,30 грн. - 3% річних та 1282,44 грн. - інфляційних втрат підлягають задоволенню, оскільки нараховані згідно вимог чинного законодавства та фактично відповідають матеріалам справи.

Суд не погоджується із нарахуванням позивачем на суму 273,30 грн. - 3% річних та 1282,44 грн. - інфляційних втрат 20% податку на додану вартість у розмірі відповідно 54,66 грн. та 256,41 грн., оскільки сторони у договорі погодили розмір орендної плати за місяць із включенням до неї податку на додану вартість. Також нарахування сум 3% річних та індексу інфляції здійснювалось від суми заборгованості, до якої вже було включено податок на додану вартість, що також вбачається із рахунків № 11-44 від 22.10.2008 року на суму 8224,92 грн. та № 12.44 від 03.12.2008 року на суму 2653,20 грн. та розрахунку ціни позову.

Поряд з цим, відповідно до п.3.1. ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" до переліку об'єктів оподаткування податком на додану вартість не входить операція по сплаті сум 3% річних та індексу інфляції згідно ст. 625 ЦК України.

Виходячи з цього, суд відмовляє у стягненні 54,66 грн. та 256,41 грн. податку на додану вартість, нарахованого на суми 3% річних та індексу інфляції.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

Керуючись п.3.1. ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 546, 549, 551, 610, 611, 629, 759, 762 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 231, 232 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділляагроснаб", 23223, Вінницька область, Вінницький район, с. Зарванці, вул. 7-й км. Хмельницьке шосе (ідентифікаційний код - 32623941, п/р № 26008006170001 у ВФ ТОВ "Банк Універсальний", МФО - 302667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Політрейд", 04208, м. Київ, вул. В. Порика, буд. 17 (ідентифікаційний код - 30930774, п/р № 260083011374 в АБ "Старокиївський Банк", м. Київ, МФО - 321477) 10878,12 грн. - основного боргу, 1294,62 грн. - пені, 273,30 грн. - 3% річних, 1282,03 грн. - інфляційних втрат, 137,28 грн. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 230,77 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 18 листопада 2009 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи;

2,3 - позивачу- Товариствао з обмеженою відповідальністю "Політрейд", 04208, м.Київ, вул.В.Порика, буд.17 ( 04050, м.Київ, вул.Студентська, 5-7 В);

4 - відповідачу- Товариство з обмеженою відповідальністю "Поділляагроснаб", 23223, Вінницька область, Вінницький район, с.Зарванці, вул.7-й км.Хмельницьке шоссе.