Рішення № 6765604, 16.11.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

16 листопада 2009 р.           Справа 2/203-09

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна", 04116, м.Київ, вул.Довнар-Запольського, буд.5

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Трейд-Сервіс", 21018,м. Вінниця, вул. Литвиненко, буд. 58, кв. 94

про стягнення 15 755,75 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

          позивача : не з"явився

          відповідача : не з"явився

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Трейд-Сервіс»про стягнення 15 755,75 грн., в тому рахунку 14 993,94 грн. - боргу, 360,46 грн. - пені, 50,11 грн. - 3% річних та 351,24 грн. - 24 % річних, за невиконання умов договору поставки № 445/07-П від 06.09.2007 року.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 23.09.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 2/203-09 та призначено до розгляду на 16.11.2009 року.

16.11.2009 року позивач в судове засідання не з"явився. Разом з тим, надіслав до суду письмові пояснення № 0611/01-03 від 06.11.2009 року, в яких зазначив, що відповідачем було сплачено суму боргу в розмірі 14 993,94 грн., тому стягненню з відповідача підлягають лише 360,46 грн. - пені, 50,11 грн. - 3% річних та 351,24 грн.- 24 % річних. Також у зазначеному листі позивач просив суд розглянути справу без участі його представника.

Відповідач в судове засідання 16.11.2009 року не з"явився, витребуваних ухвалою суду від 23.09.2009 року документів не надав. При цьому ухвалу про порушення провадження у справі від 23 вересня 2009 року було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою, вказаною у позовній заяві та 29.09.2009 року вручено йому під розписку, що підтверджується поштовим повідомленням № 423690 від 29.09.2009 року.

Крім того, суд звертає увагу на п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року за № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п. 11 інформаційного листа вищого Господарського суду України від 15.03.2007 року за № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з’ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

06 вересня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна»(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Трейд-Сервіс»(покупець) укладено договір поставки № 445/07-П, відповідно до п.1 якого постачальник зобов"язався поставляти покупцю товари народного споживання, а покупець зобов"язався приймати їх та оплачувати.

Відповідно до п. 2. договору асортимент та кількість товарів визначаються сторонами з урахуванням потреб покупця в товарах та можливостях постачальника і вказуються у накладних (рахунках) на поставку, які є невід'ємними частинами цього договору.

Згідно видаткових накладних № 80128829 від 16.06.2009 року, № 80128830 від 16.06.2009 року, № 80130290 від 02.07.2009 року, № 80130292 від 02.07.2009 року, № 80130293 від 02.07.2009 року позивач поставив відповідачу товари на загальну суму 17775,39 грн.

Пунктом 8 договору сторони погодили, що ціни на товари та загальна сума кожної поставки вказуються в накладних (рахунках), по яким вони поставляються.

Згідно п. 9 договору покупець зобов'язаний сплатити постачальнику за поставлені товари протягом 30-ти календарних днів з дня поставки суму, що вказанана в накладній (рахунку), по якій поставляється товар.

Однак в порушення зазначених умов договору відповідач сплатив лише 2705,93 грн. за поставлені товари згідно видаткової накладної № 80128830 від 16.06.2009 року.

Таким чином, за відповідачем утворився борг у розмірі 14 993,94 грн. разом із зменшенням суми на оплату згідно актів розбіжностей при прийомі товарів на 8,03 грн. та 67,49 грн. по видатковим накладним № 80128829 від 16.06.2009 року та № 80130290 від 02.07.2009 року.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу та штрафних санкцій за поставлені товари згідно договору поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем виконувались свої зобов'язання по поставці товарів відповідачу належним чином.

Однак, відповідач не виконав свого обов"язку щодо повного розрахунку з позивачем за поставлений товар у встановлені договором строки.

В зв'язку з наведеним за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 15755,75 грн. за несвоєчасну оплату поставлених товарів.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 16 договору сторони встановили, що за прострочення оплати поставлених товарів покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми, за кожний день прострочення платежу. Окрім пені покупець на вимогу постачальника починаючи з сьомого дня, що йде за останнім днем, в якому грошове зобов"язання повинно бути виконано, повинен сплатити постачальнику за неправомірне користування чужими грошовими коштами 24% річних від несплаченої у строк суми за весь час такого користування.

Виходячи з матеріалів справи, заявлені до стягнення позивачем 360,46 грн. - пені, 50,11 грн. - 3% річних та 351,24 грн.- 24 % річних підлягають задоволенню, оскільки нараховані згідно вимог чинного законодавства та фактично відповідають матеріалам справи.

Також судом прийнято до уваги надіслане позивачем письмове пояснення № 0611/01-03 від 06.11.2009 року, за результатами розгляду якого суд дійшов висновку про необхідність припинення провадження у справі в частині стягнення боргу у розмірі 14993,94 грн. виходячи з наступного.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення боргу в сумі 14 993,94 грн., а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 ГПК України про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій, крім іншого, мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення державного мита з бюджету.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

При розподілі державного мита судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 158,15 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням № 1000010563 від 15.09.2009 року. Як вбачається із позовної заяви ціна позову, на момент звернення до суду, складає 15755,75 грн.. Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 157,56 грн.

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для їх повернення відповідно до п. 1 ч.1 ст. 8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст. 47 ГПК України.

Керуючись п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 546, 549, 551, 610, 611, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 198, 231, 232 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, п. 1-1 ст. 80, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов зодовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Трейд-Сервіс»,21018, м. Вінниця, вул. Литвиненко, буд. 58, кв. 94 (ідентифікаційний код - 32340584, р/р № 26004001313001 в ВФ ВТ "Укрінбанк", МФО - 302333) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна», 04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, буд. 5 (ідентифікаційний код - 30384724, р/р № 26006010720671 в КМФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО - 322012) 360,46 грн. - пені, 50,11 грн. - 3% річних та 351,24 грн.- 24 % річних, 157,56 грн. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 236,00 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Провадження у справі в частині стягнення боргу у розмірі 14993,94 грн. припинити.

5. Зайве сплачене державне мито в розмірі 0,59 грн. за платіжним дорученням № 1000010563 від 15.09.2009 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах господарської справи № 2/203-09, підлягає поверненню з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна», 04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, буд. 5 (ідентифікаційний код - 30384724, р/р № 26006010720671 в КМФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО - 322012).

6. Копію рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 17 листопада 2009 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу- Товариству з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна" (04116, м.Київ, вул.Довнар-Запольського, буд.5);

3 - відповідачу- Товариству з обмеженою відповідальністю "Альфа-Трейд-Сервіс" (21018, м.Вінниця, вул.Литвиненко, буд.58, кв.94).