Вирок № 67654992, 27.06.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 445/375/16-к Головуючий у 1 інстанції: Сивак В.М.

Провадження № 11-кп/783/138/17 Доповідач: Гуцал І. П.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого-судді Гуцала І.П.,

суддів Голубицького С.С., Калиняк О.М.,

з участю секретаря Василевської В.Ю.,

розглянувши матеріали кримінального провадження про обвинувачення:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

за ст. 128 КК України

з участю прокурора Горин У.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1

та його захисника Колодзінського Р.М.,

потерпілого ОСОБА_3

та його представника адвоката Жук Г.В.,

за апеляційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката Жук Ганни Володимирівни на вирок Золочівського районного суду Львівської області від 31 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

вироком Золочівського районного суду Львівської області від 31 жовтня 2016 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, та призначено йому покарання у виді 200 годин громадських робіт.

Цивільний позов заявлений прокурором в інтересах держави в особі Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова до ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова 49 609,18 грн.

Цивільний позов заявлений прокурором в інтересах держави в особі Золочівської центральної районної лікарні до ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Золочівської центральної районної лікарні 1375,49 грн.

Цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 44 230,14 грн. та моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_3 5 000 грн. за завдану моральну шкоду.

Вирішено питання з речовими доказами.

ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що 13 грудня 2015 року, близько 04 години ранку, знаходячись в м. Золочеві на вулиці Січових Стрільців (на прилеглій території до магазину «Маркет», який працює в цілодобовому порядку), на грунті особистих неприязних відносин, спровокував конфлікт із ОСОБА_3, в ході якого ОСОБА_1 кулаком правої руки наніс один удар в обличчя ОСОБА_3, внаслідок чого останній не втримавши рівноваги, впав на спину і вдарився головою до підлягаючої твердої поверхні. В результаті удару рукою в ділянку обличчя та послідуючого падіння і удару головою об тверду поверхню ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді підшкірної гематоми в ділянці верхньої повіки справа, садна лівої заушної ділянки, гематоми в ділянці сосковидного відростка зліва та в потиличній ділянці зліва, лінійного перелому лівої скроневої кістки з переходом на основу черепа - піраміду скроневої кістки, гостру субдуральну гематому об'ємом до 80 см.куб. правої лобно-скронево-тімяної ділянки, забою головного мозку важкого ступеню, субарахноїдального крововиливу. Згідно висновку повторної судово-медичної експертизи № 25/2016 від 10.02.2016 року вищезазначені ушкодження по ознаці небезпеки для життя відносяться до тяжкого тілесного ушкодження.

На вирок суду представник потерпілого ОСОБА_3 - адвокат Жук Г.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_3 та призначення ОСОБА_1 покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі та призначити ОСОБА_1 покарання у вигляді обмеження волі на строк один рік. У решті вирок суду залишити без змін.

Вважає, що оскаржуваний вирок є незаконним та підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та наявним у матеріалах справи доказам.

Зазначає, що висновок суду про те, що лікування потерпілого здійснювалося виключно за рахунок лікувального закладу є помилковим та не відповідає матеріалам справи. Необгрунтованим є висновок суду про те, що копії квитанцій є неналежним доказом та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди.

Так, наявні в матералах справи квитанції про придбання медикаментів по датах збігаються з періодом лікування потерпілого. Найменування та кількість медикаментів збігаються з переліком медикаментів, які згідно з листом КМКЛШМД № 05-06 вих. 2212 від 20.07.2016 року потерпілий придбавав за власний кошт. Відтак, копії квитанцій є належним та допустимим доказом тих матеріальних витрат, які фактично поніс потерпілий на лікування тілесного ушкодження, нанесеного обвинуваченим.

Крім того вказує, що суд в оскаржуваному вироку жодним чином не обгрунтував, чому вказані копії квитанцій є неналежним доказом та на чому грунтується такий висновок суду. Також у вироку не наведено і мотивів, за яких суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші. Зокрема судом не обгрунтовано, чому довідки, видані Золочівською центральною районною лікарнею та Комунальною міською лікарнею швидкої медичної допомоги, є наналежним доказом та покладені в основу вироку, а надані потерпілим копії квитанцій відкинуті, як неналежні докази.

Суд безпідставно відмовив у задоволенні вимог потерпілого, щодо стягнення на його користь моральної шкоди у повному обсязі, так як внаслідок дій обвинуваченого життя потерпілого безповоротно змінилося і ніколи не стане таким, як раніше.

Щодо призначеного покарання, то зазначає, що суд призначив обвинуваченому покарання у вигляді двохсот годин громадських робіт, проте таке покарання є занадто м'яким та не буде достатнім для виправлення обвинуваченого і для усвідомлення останнім наслідків своїх дій, а відтак обвинуваченому слід призначити більш суворе покарання, зокрема, у вигляді реального обмеження волі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілого ОСОБА_3 та його представника - адвоката Жук Г.В. на підтримку поданої апеляційної скарги, виступ прокурора, яка покладається на розсуд суду, пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Колодзінського Р.М., які просять в задоволенні апеляційної скарги відмовити, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю зібраних у справі та перевірених в судовому засіданні доказів, та є обгрунтованим, що в апеляційній скарзі не оспорюється.

Що стосується апеляційної скарги адвоката Жук Г.В. у справі про невідповідність вимогам закону призначеного обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову потерпілого підлягає скасуванню з постановленням нового вироку в апеляційному порядку з наступних підстав.

Згідно п.4 ч.1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п.1, п.2 ч.1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Колегія суддів вважає, що покарання, призначене судом першої інстанції ОСОБА_1, не відповідає обставинам кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.

Як вбачається з вироку, при призначенні покарання судом першої інстанції не дотримано вимог ст. 65 КК України. За змістом вказаної статті закону при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, на що обгрунтовано посилалася в апеляційній скарзі адвокат Жук Г.В.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, спосіб, стадія вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали тощо).

Обґрунтовуючи призначення покарання ОСОБА_1 за ст. 128 КК України у вигляді громадських робіт, суд першої інстанції виходив з того, що обвинувачений є особою молодого віку, не судимий, позитивно характеризується по місцю проживання, обставиною, яка пом'якшує покарання, є щире каяття.

Проте рішення суду про обрання ОСОБА_1 покарання у виді громадських робіт не можна визнати обгрунтованим, оскільки, приймаючи його, суд не навів у вироку переконливих доводів про доцільність призначення даного покарання, а лише послався на обставину, що пом'якшує покарання.

У той же час суд першої інстанції недостатньо врахував суспільну небезпеку скоєного злочину: в результаті вчинення кримінального правопорушення потерпілому було спричинено тяжке тілесне ушкодження, внаслідок чого він став інвалідом, який потребує лікування, безпосередньо після вчинення злочину не надав потерпілому допомогу, обвинуваченим не вжито заходів для відшкодування завданої шкоди, що свідчить про те, що він абсолютно не розкаявся у вчиненому.

За таких обставин висновок суду про можливість виправлення обвинуваченого при відбуванні призначеного покарання у вигляді громадських робіт є безпідставним.

Не врахувавши належним чином вказані обставини кримінального правопорушення та дані, що характеризують особу обвинуваченого, суд призначив обвинуваченому покарання, яке є явно несправедливим внаслідок м'якості та яке не сприяє запобіганню вчинення ним нових злочинів та його виправленню.

А тому, призначене судом першої інстанції ОСОБА_1 покарання у виді громадських робіт не можна вважати необхідним та достатнім для виправлення та попередження нових злочинів, у зв'язку з чим апеляційний суд вважає за необхідне призначити йому покарання в межах санкції ст. 128 КК України у виді обмеження волі.

Крім того, відповідно до ч.1, ч.4, ч.5 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовується норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що вирок суду в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в користь потерпілого є необгрунтованим, виходячи з наступного.

При вирішенні цивільного позову потерпілого про стягнення матеріальної та моральної шкоди судом першої інстанції були допущені порушення кримінального процесуального закону і неповнота судового слідства.

В силу ч.3 ст. 374 КПК України суд має навести у вироку мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову, зазначивши, якою дією чи бездіяльністю її заподіяно, якими доказами це підтверджується, вказати матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов. Також суд повинен навести у вироку відповідні мотиви, з яких він виходив, визначаючи розмір шкоди.

Ці вимоги закону судом в повному обсязі дотримані не були.

Відповідо до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» при розгляді кримінальної справи суд зобов'язаний на основі всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи з'ясувати характер і розмір матеріальної шкоди, заподіяної злочином, наявність причинного зв'язку між вчиненим і шкодою, що настала, роль і ступінь участі кожного з підсудних в її заподіянні, а також, чи відшкодовано її повністю або частково до судового розгляду справи, і у вироку дати належну оцінку зазначеним обставинам.

Відмовляючи в задоволенні цивільного позову потерпілого про стягнення матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що потерпілим належним чином не доведено понесені ним матеріальні витрати та не встановлено причинний зв'язок між злочинними діями обвинуваченого та витратами, а представлені суду копії квитанцій не є належним доказом та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки витрати на стаціонарне лікування потерпілого були понесені відповідними лікувальними закладами.

Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та з такими колегія суддів не погоджується.

Так, в матеріалах справи міститься лист № 05-06 вих 2212 від 20 липня 2016 року, виданий КМК ЛШМД, яким стверджується перелік медикаментів, які використовувалися на лікування ОСОБА_3 та були придбані за власні кошти в період стаціонарного лікування в реанімаційному та нейрохірургічному відділеннях з 13 грудня 2015 року по 20 січня 2016 року та з 14 березня 2016 року по 25 березня 2016 року.

Крім того, на підтвердження позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди потерпілим було долучено копії фіскальних чеків та рецептів для придбання ліків. Проте такі залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Висновки суду першої інстанції про те, що потерпілим належним чином не підтверджено понесені ним матеріальні витрати на лікування, є необґрунтованими, так як надані квитанції про придбання медикаментів збігаються з переліком таких, зазначених у листі КМК ЛШД, які потерпілим було придбано за власні кошти, що є належним та допустимим доказом тих матеріальних витрат, які фактично поніс потерпілий.

Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо), та з урахуванням інших обставин справи. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Задовольнивши частково цивільний позов потерпілого про стягнення з обвинуваченого на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 гривень, суд першої інстанції при вирішенні цивільного позову вийшов за межі розумності, виваженості та справедливості, необґрунтовано зменшив розмір відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 409 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката Жук Ганни Володимирівни задоволити.

Вирок Золочівського районного суду Львівської області від 31 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 скасувати. Призначити ОСОБА_1 за ст. 128 КК України покарання у виді одного року обмеження волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з дня звернення вироку до виконання.

Цивільний позов ОСОБА_3 до обвинуваченого ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 44 230 грн. 14 коп. та моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, в користь потерпілого ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, жителя АДРЕСА_2, 44 230 (сорок чотири тисячі двісті тридцять) грн. 14 (чотирнадцять) коп. за завдану матеріальну шкоду та 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. за завдану моральну шкоду. У решті вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення. Головуючий: Гуцал І.П.

Судді: Голубицький С.С.

Калиняк О.М.