Рішення № 67652596, 05.07.2017, Воловецький районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №300/23/17

05.07.2017 смт. Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області в особі судді:

ОСОБА_1 О. А., при секретарі с/з ОСОБА_2, з участю представника позивача ОСОБА_3, представнка відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" до ОСОБА_5, третьої особи ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, закріплення за позивачем прав управителя, виселення із житлового будинку, -

В С Т А Н О В И В:

05.01.2017 року ПАТ "ВіЕс Банк" звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Позов мотивовано тим, що 26.07.2013 року Воловецьким районним судом ухвалено рішення у цивільній справі №2-173/11 за позовом ПАТ «Фольксбанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №KF 40875 від 04.09.2007 року та кредитним договором № KF 54016 від 10.09.2009 року. Ухвалами Воловецького районного суду від 10.10.2013 року було визнано мирові угоди від 05.09.2013 року щодо виконання зобов'язань за виконавчими листами по справі №2-173/11, виданими 16.08.2013 року судом та закінчення виконавчих проваджень №ВП №39593804, ВП№ 39594121, ВП №39594764, умови яких відповідачем та третьою особою не виконуються. Згідно уточнених позовних вимог станом на 01.12.2016 року борг по кредитному договору № KF 40875 від 04.09.2007 року становить 488114, 33 доларів США, що по курсу НБУ від 01.12.2016 року еквівалентно 12476724, 71 гривень, а заборгованість по кредитному договору № KF 54016 від 10.09.2009 року - 355375,66 доларів США, що еквівалентно 9084113, 48 гривень, в рахунок яких позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки- житловий будинок в с.Гукливий, 263 та земельну ділянку площею 0,0700 га за цією ж аресою, шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕс Банк» за ціною визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу; закріпити за позивачем права управителя щодо іпотечного майна, виселити із житлового будинку всіх мешканців, стягнути на свою користь судові витрати.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Пояснив, що розрахунок заборгованості відповідача, поданий ним в уточненні позовних вимог від 15.06.2017 року здійснено уповноваженою особою банку та відповідає дійсності. Ствердив, що оцінка майна, переданого в іпотеку, буде проводитися на стадії його продажу у відповідності до вимог законодавства.

Представник відповідача ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечив та пояснив, щосума кредитної заборгованості, подана представником позивача є необґрунтованою та безпідставною, оскільки наявне рішення суду, що набрало законної сили, та ухвали про затвердження мирових угод, де зафіксовано суми боргу та періоди, за які нараховувалася кредитна заборгованість. Проте, в порушення даного факту, банк здійснює нарахування заборгованості за період, що передує даті постановлення відповідних судових рішень. Крім цього, позивач не зазначає в позові початкову ціну іпотечного майна, що суперечить вимогам Закону України «Про іпотеку».

Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з"явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Судом встановлено, що відповідно до умов кредитного договору № KF 40875 від 04.09.2007 року з додатками, ОСОБА_6 отримав кредит в розмірі 135 000 (сто тридцять пять тисяч) доларів США за цільовим призначенням -для будівництва готелю, з кінцевим строком погашення не пізніше 3 вересня 2027 року.

Також відповідно докредитного договору KF 40875 від 10.09.2009 року, позивач надав ОСОБА_6 кредит в розмірі 99 700 (девяносто девять тисяч сімсот) доларів США для особистих потреб з кінцевим строком погашення не пізніше 09 вересня 2024 року.

В забезпечення виконання позичальником своїх зобовязань по кредитному договору вимог № KF 40875 від 04.09.2007 року із відповідачем ОСОБА_5 було укладено договір поруки, згідно з яким поручитель є солідарним боржником.

У відповідності до ч.1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку.

Згідно з ч.1 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову ( субсидіарну) відповідальність поручителя.

Рішенням Воловецького районного суду Закрпатської області від 26.07.2013 року позов ПАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є позивач, до ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задоволено, стягнуто з відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_5 солідарно на корить кредитодавця заборгованість по кредитному договору №KF 40875 від 04.09.2007 року в сумі 1173641 гривень 42 копійок, та солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 заборгованість по кредитному договору заборгованості по кредиту №KF 54016 від 10.09.2009 року в сумі 850110 гривень 57 копійок.

Ухвалою Воловецького районного суду від 10.10.2013 року було визнано мирову угоду від 05.09.2013 року, укладену між ПАТ «Фольксбанк» та ОСОБА_5 щодо виконання зобов'язань за виконавчими листами по справі №2-173/11, виданими 16.08.2013 року судом та закінчення виконавчих проваджень №ВП №39593804, ВП№ 39594121, ВП №39594764.

З заяви про уточнення позовних вимог представника ПАТ «ВіЕс Банк» від 15.06.2017 року вбачається, що станом на 01.12.2016 року третя особа ОСОБА_6 заборгував банку по кредитному договору №KF 40875 від 04.09.2007 року кошти в сумі 488114, 33 доларів США, по курсу НБУ від 01.12.2016 року становить 12476724, 71 гривень, а також заборгованість по кредитному договору № KF 54016 від 10.09.2009 року в сумі 355375,66 доларів США, що еквівалентно 9084113, 48 гривень.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, згідно вимог ст.610 ЦК України.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №KF 40875 від 04.09.2007 року та кредитного договору №KF 54016 від 10.09.2009 року, 04.09.2007 року між банком та відповідачем був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за №5673, та від 22.09.2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Воловецького районного нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за №903, предметами якихє: житловий будинок загальною площею 136, 80 кв.м., що розташований у Воловецькому районі в с.Гукливий, 263; земельна ділянка площею 0,0700 га, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Воловецький район, с.Гукливий, 263.

Згідно з ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Позивач посилається на невиконання відповідачем та третьою особою умов кредитних договорів та мирових угод, затверджених судом, тому просить суд звернути стягнення на вищеперераховане нерухоме майно шляхом визначеним статтею 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду шляхом продажу майна Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» за ціною визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу.

Проте, з правового висновку, викладеного в постанові Верховного суду України у справі № 6-2284цс16 від 1 березня 2017 року, який є обов'язковим для застосування судами всіх інстанцій, вбачається слідуюче.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобовязань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобовязання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду.

За змістом частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, беручи до уваги аналіз норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, що в розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обовязково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд України вже сформулював у постанові від 8 червня 2016 року (справа № 6-1239цс16), наданій заявницею для порівняння, та в постановах від 13 травня 2015 року (№ 6-53цс15, 6-63цс15), 16 вересня 2015 року (№ 6-495цс15 та 6-1193цс15), 27 травня 2015 року (№ 6-332цс15), 10 червня 2015 року (№ 6-449цс15), 7 жовтня 2015 року (№ 6-1935цс15), 21 жовтня 2015 року (№ 6-1561цс15), 4 листопада 2015 року (№ 6-340цс15), 3 лютого 2016 року (№ 6-2026цс15).

З вищенаведеного вбачається, що посилання позивача на визначення початкової ціни предмета іпотеки під час здійснення виконавчого провадження суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку».

При цьому, суд позбавлений можливості самостійно визначити початкову ціну предмета іпотеки під час здійснення розгляду справи.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області у справі № 2-173/11 від 26.07.2013 року, яке набрало законної сили, з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 солідарно стягнуто на користь банку заборгованість по кредитному договору №KF 40875 від 04.09.2007 року в сумі 1173641 гривень 42 копійок та солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 заборгованість по кредитному договору № KF 54016 від 10.09.2009 року в розмірі 850110 гривень 57 копійок.

З ухвал Воловецького районного суду від 27.09.2013 року в справі №2-173/11, якими затверджено мирові угоди між сторонами, вбачається, що сторони підтверджують, що заборгованість боржників перед стягувачем, яка виникла відповідно до кредитного договору № KF 54016 від 10.09.2009 року станом на дату затвердження судом мирової угоди становить 108214, 81 доларів США, відповідно.

Пунктом 10 мирових угод передбачено, що сторони домовились, у разі невиконання або неналежного виконання умов мирової угоди зі сторони боржників, стягнення в примусовому порядку з боржників на користь стягувача підлягає заборгованість по кредитному договору, зазначена вище, а також заборгованість за процентами за користування кредитом, пенею, штрафними санкціями, що буде донарахована у зв'язку з порушенням умов цієї мирової угоди.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтвердив, що банк не звертався до виконавчої служби про примусове стягнення заборгованості з відповідача у зв"язку з порушенням ним умов мирових угод.

До матеріалів позовної заяви додано розрахунок загальної заборгованості ОСОБА_6 перед ПАТ "ВіЕс Банк" по кредитному договору №KF 40875 від 04.09.2007 року (за період з квітня 2010 року по вересень 2016 року), яка становить станом на 30.09.2016 року: 129 807 доларів США по тілу кредиту; 35447, 56 доларів США - проценти за користування кредитом; 194610, 49 доларів США- пені, 1218 гривень- витрати за проведення претензійно- правової роботи, всього- 359865, 05 доларів США + 1218 гривень (а.с.34-35); по кредитному договору №KF 54016 від 10.09.2009 року (за період з липня 2010 року по вересень 2016 року) становить станом на 30.09.2016 року: 94382, 51 доларів США по тілу кредиту; 24 000, 77 доларів США - проценти за користування кредитом; 141011, 86 доларів США- пені, 1218 гривень- витрати за проведення претензійно- правової роботи, всього- 259395, 14 доларів США + 1218 гривень (а.с.36-37).

З другого розрахунку заборгованості за кредитними договорами від 19.04.2017 року, наданого представником позивача на вимогу суду, вбачається, що станом на 01.12.2016 року заборгованість за кредитним договором №KF 40875 від 04.09.2007 року становить 519 259 доларів США та 1218 гривень витрати за проведення претензійно- правової роботи, що еквівалентно 13272738, 21 гривень; за кредитним договором № KF 54016 від 10.09.2009 року становить 362458, 51 доларів США +1218 гривень комісії, що еквівалентно по курсу НБУ (25,558575 грн.)- 9265141, 03 гривень (а.с.105-112). Періоди, за які здійснюється розрахунок заборгованості, перекликаються з періодами у попередньому розрахунку, однак суми прострочення сплати -різні.

Третій варіант розрахунку заборгованості, поданий 15.06.2017 року представником позивача, як уточнення позовних вимог, містить суму заборгованості станом на 01.12.2016 року за кредитним договором №KF 40875 від 04.09.2007 року у розмірі 488114, 33 доларів США, що еквівалентно 12476724, 71 гривень; за кредитним договором №KF 54016 від 10.09.2009 року- 355375, 66 доларів США, що становить 9084113, 48 гривень (а.с.163-178). При цьому, періоди здійснення нарахування заборгованості- як і в розрахунку заборгованості від 19.04.2017 року, однак суми зазгальної заборгованості відрізняються.

З поданих розрахунків видно, що позивач здійснює розрахунок заборгованості боржника, починаючи з часу укладення кредитного договору, всупереч сталим сумам боргу встановлених рішенням суду та узгодженими положеннями мирової угоди. Суми нарахованої заборгованості за одні і ті самі періоди в трьох розрахунках суттєво різняться одна від одної, а сам представник позивача не заперечив, що розрахунки проводяться в автоматичному режимі та можуть містити помилки.

Тобто, позивач не подав до суду однозначний та обгрунтований розрахунок заборгованості, в рахунок якої просить звернути стягнення на пердмет іпотеки.

Враховуючи вищенаведене, позов ПАТ «ВіЕс банк» не містить належного правового обгрунтування, не підтверджений належними, достатніми та допустимими доказами, тому задоволенню не підлягає.

Згідно з вимогами наведеними в частинах 1 і 2 ст. 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить, рішення про виселення мешканцівза наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Враховуючи, що позивач не довів наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, позовні вимоги в частині виселення також задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 213, 215, 218 ЦПК України, ст.ст.16, 1054, 526, 610 ЦК України, ст.ст.33, 36, 37, 38, 39, 43 Закону України "Про іпотеку", суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" до ОСОБА_5, третьої особи ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, закріплення за позивачем прав управителя, виселення із житлового будинку - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: Софілканич О. А.